Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ф-гнозыя лекція 1.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
03.08.2019
Размер:
489.98 Кб
Скачать

Лекція №1 для самостійної роботи

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФАРМАКОГНО3ІЇ

Виникнення та розвиток фармакогнозії пов'язані з господарською діяльністю людини. Уже на початку розвитку людства виникла необхідність надавати лікувальну допомогу при нещасних випадках та різних захворюваннях. Із часом медичні знання поступово удосконалювались і передавались нащадкам.

Ієрогліфи на гробницях Давнього Єгипту і розкопки у різних частиках свту підтверджують те, що багато рослин були відомі людині понад 2000—3000 рр. до н.е. У Китаї, наприклад, за 2700 р. до н. е. у збірнику Шень-Нунга описано багато лікарських рослин, частина з яких використовується і понині (ревінь, ріжки). Також відома фундаментальна праця Лі Ші Чженя (1522—1596) "Основи фармакології", де описано понад 1500 засобів із лікарських рослин.

Розвитку фармакогнозії у давні часи сприяла праця лікарів, які вивчали лікарські рослини. До наших часів дійшли твори заснов- ника науковї медицини, геніального лікаря Давньої Греції Гіппок- рата (460—377 до н. е.). Він зробив узагальнення різноманітних рослинних засобів, які застосовувались для лікування людей; вва- жав, що рослини потрібно використовувати тільки в їх природному стані, без жодних перетворень. Його вважають автором медичної праці "Соrpus Нурросrаtiсит", де описано 236 лікарських рослин. Гіппократ вважав, що "життєво важливу роль несуть кров,жовта та чорна жовч, слиз; Із них складається тіло, і через них тіло хворіє або буває здоровим".

Давньоримський лікар Клавдій Гален (129—201)є автором понад 400 наукових трактатов. Він зібрав та класифікував відомості з медицини, фармації, анатомії, фізіології та фармакології, що були накопичені античною наукою. Лікування за Галеном — це правильна дієта та лікарські препарати. На відміну від Гіппократа, Гален стверджував, що в препаратах рослинного та тваринного походження є корисні та баластні речовини, тобто вперше увів поняття про діючі речовини. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них спиртові настойки, екстракти, оцтові витяжки. Також при лікуванні широко використовував сиропи, вина, суміш оцту з медом тощо. Лікарські препарати, отримані шляхом витяжки з лікарської рослинної сировини, називають галеновими препаратами.

"Батьком фармакогнозії" вважають Диоскорида Педанія (I ст. н. е.). Він був реформатором античної медицини, автором праць "Матерія медика", у якій описано близько 600 рослин і наведено їх малюнки, а рослини згруповані за морфологічними ознаками. Для багатьох рослин він також вказав синоніми різними мовами.

Капітальна праця фармакогноста Сходу Біруні Абу Райхана (973—1048) "Фармакогнозія в медицині" не втратила свого значення і в наш час. У цій праці він детально описав близько 880 рослин, їх окремих частин та продуктів виділення, а також зібрав і описав близько 4500 арабських, грецьких, сирійських, індійських, персидських, тюркських та інших назв рослин.

Відомий середньовічний учений-філософ, дослідник природи, лікар, математик і поет Абу Алі Хусейн Ібн Сіна (Авіцена) (бл. 980—1037) критично опрацював досягнення науки та систематизував накопичені дотогочасні знання з медицини. У "Медичному каноні", поряд з теорією медицини, дві книги з п'яти присвячено опису лікарської сировини, лікарських препаратів та способам їх виготовлення. Із 2600 лікарських препаратів, описаних у "Каноні", 1400 — рослинного походження. У своїх працях Ібн Сіна описав ліки китайського та індійського походження, опрацював дані народної медицини та доповнив їх своїм досвідом.

Існують дані, що ще за часів Киїської' Русі народна медицина широко використовувала різні рослини. У ті далекі часи з лікувальною метою використовували мед, віск, шипшину, звіробій, подорожник, наперстянку, беладону, горицвіт, чорнобиль, цибулю, капусту, редьку та ін. У літописах згадується ім'я Івана Смера (X ст.), який служив у князя Володимира і мав хист до лікування.

Із давніх літописів відомо, що уродженець Чернігівщини Антип (982—1073), який на святій гор!і Афон прийняв ім'я Антоній, разом із Феодосієм заснували в IX ст. монастир Києво-Печерську Лавру. Монастирські хроніки свідчать, що Антоній особисто доглядав за хворими та лікував їх цілющим зіллям. Чернець Агапіт, за походженням киянин, прийшов у монастир ще за часів Антонія. У "Києво-Печерському патерику" розповідається, як Агапіт лікував хворих постом та лікарськими травами.

Велике значения для розвитку науки про лікарські рослини сприяло прийняття християнства на Русі. У цей час поширюється писемшність, з'являються "травники", "зільники", "лікувальники". На жаль, ранні оригінали цих книг не збереглися.

Для перекладів "лікувальник1в" використовували оригінали медичних творів греків, південних слов'ян, вірменів, сирійців. Давні укладачі травників посилались на зарубіжних авторитетів: "Серапион глаголет...", "Плинус глаголет...", "Павлин глаголет...". Поряд із перекладеними творами з'являються різноманітні збірники — поширений вид давньоруської літератури. Однією з найдавніших пам'яток руської писемності є рукописний твір "Ізборник Святослава", що був укладений в 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославовича. Тут, крім уривків з духовної літератури, статей з математики, логіки, поетики, астрономії, було описано низку лікарських рослин.

Онука Володимира Мономаха Євпраксія (1108—1172) була високоосвіченою жінкою свого часу. Вона вивчала народну медицину, сама лікувала хворих і за це в народі дістала поетичне прізвисько "Добродія". Євпраксія Мстиславівна написала трактат "Мазі", який

складається з чотирьох частин двадцяти дев'яти розділів. Тут викладено гігієчні поради, розповідається про користь рацюнального харчування, фізичних вправ.

Завдяки широким політичним і торгівельним зв'язкам слов'яни давньої Русі добре знали ботаніку. Серед різноманітних лікарських засобів, що завозились на Русь із країн Середньої Азії, Арабського Сходу, Індії, першість належить засобам рослинного походження, особливо прянощам (гвоздика, імбир, кардамон).

На початку XIII ст. монголо-татари захопили і зруйнували Київ. Для Кишської Русі настали важкі роки, але найменше постраждали від загарбників Волинь та Галичина. У 1270 р. дружина князя Лева Констанщя виділила землі на спорудження при соборі Іоанна Хрестителя монастиря з притулком для хворих. При інших духовних осередках також створювались подібні заклади. Наприклад, у Печерській Лаврі, у Манявському Скиту монахині допомагали хворим порадою, молитвою та засобами народної медицини. Лікувальною справою на той час займались не лише в монастирях. У XII—XIV ст. у Галичині практикували поряд із цирульниками народні знахарі, зільники-травознави, костоправи та ін. У XVI ст. у Галичині було видано травник-лікувальник "Про трави та їхню дію". У цьому лікувальнику в основному описано лікарські рослини, настоянки з них, олійні витяжки. Тут також наведено діагностування захворювань, їх профілактика і способи лікування. У 1661 р. у Львові створено медичну школу, де вивчали медицину та фармацію. На базі цієї школи в подальшому створено Львівський університет, при якому у 1854 р. було відкрито фармацевтичне відділення. У 1940 р. фармацевтичний відділ було реорганізовано у фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту. Кафедру фармакогнозії з курсом ботаніки очолив Т.Ф. Вільчинський. Він зібрав унікальну колекцію лікарських рослин різних кліматичних зон. Його традиції в наш час продовжує кафедра фармакогнозії Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького.

У писемних пам'ятках XVI—XVII ст. "Словарець" Лаврентія Зизанія та "Словесно-російський лексикон" Памви Беринди також знаходимо відомості про рослини та їх використання з лікувальною метою.

Значна кількість рукописних лікувальників припадає на XVII та XVIII ст.ст., коли, у зв'язку із завданням "охороняти військо російське", зросло значения подібних посібників. Історичні джерела свідчать про те, що у Великому Новгороді існували спеціальні "зільні" лавки, де продавались лікарські рослини — "зілля". Наприкінці царювання Івана Грозного було засновано Аптекарський приказ, якому підпорядковувалась перша в Москві аптека. Під час царювання Петра I було широко організовано заготівлю вітчизняних лікарських рослин, також розпочато культивування, пов'язане з організацією "аптекарських городів", на яких їх вирощували.

Доктор медицини Іван Іванович Лепехін (1740—1802) тривалий час завідував ботанічним садом у Петербурзі, а також очолював численні експедиції. У своїх працях "Денні записки" значну увагу він приділив корисним рослинам, у тому числі і лікарським. І.І. Лепехін брав участь у складанні першої російської фармакопеї', до якої включено чимало лікарських рослин народної медицини, виявлених під час експедиції. Першу "Фармакопею" було видано 1778 р. латинською мовою. Там було описано понад 300 лікарських рослин.

При Києво-Могилянській академії в 1802 р. було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводили практичні заняття з цих дисциплін. У цьому закладі свого часу навчались: Нестор Максимович-Амбодик (1743—1812), Іван Андрійович Полетика (1726—1738), Петро Іванович Погорецький (1735—1780), Мартин Матвійович Тереховський (1740—1796), Данило Степанович Самойлович (1742-1805).

Нестор Максимович-Амбодик написав багатотомну фундаментальну працю "Лікарське речеслів'я, або опис цілющих рослин", де подано не лише опис, а і малюнки лікарських рослин. Також було доведено можливість заміни іноземних рослин

В1тчизняними.

Засновник самостійної школи фармації початку XIX ст. видатний вчений, професор і завідувач кафедрами фармації Медико-хірургічної академії Олександр Петрович Нелюбін (1785—1858) розробив курс фармації, план

фармацевтичної освіти, фармацевтичну термінолоогію тощо. Він удосконалив способи виготовлення багатьох ліків, був популяризатором вітчизняних лікарських рослин та раціональних засобів народної медицини, які були перевірені лікувальною практикою. Його праця "Фармакографія" не втратила своєї актуальності ідонині.

Володимир Андрійович Тихомиров (1841—1915) був фармакогностом, професором фармації Московського Імператорського університету. Він широко вводив у фармакогнозію анатомічний аналіз лікарської рослинної сировини; його підручник з фармакогнозії доповнений анатомі- чними малюнками. : Хімічному аналазу лікарської рослинної сировини присвятив свої роботи Георг Драгендорф (1836—1898). Фармакогност та фітохімік, доктор медицини і хірург, професор фармації Дерптсь- кого (пізніше Юр'ївського) університету, в 1890 р. видав свій відо- мий довідковий посібник "Лікарські рослини різних історія", в якому описав близько 12 000 видів лікарських рослин. Він є засновником фітохімії лікарських рослин, також розробив методику вивчення лікарської рослинної сировини і написав посібник "Якісний та кількісний аналіз лікарської рослини".

Видатний російський фармацевт Юлій Карлович Трапп (1814—1908) брав активну участь у виданні вітчизняних фармакопей, був автором кількох навчальних посібників, підручників, у тому числі "Керівництва з фармакогнозії". Значний внесок у розвиток фармакогнозії зробили його учні: професор фармації Харківського університету О.Д. Чиржов, професори Варшавського університету М.Ф. Ментш, Д.О. Давидов; за їх підручниками навчались багато поколінь фармацевтів. У 1921 р. Радою Народних Комісарів було видано декрет про збирання та культивування лікарських рослин. У різних географічних зонах країни до 1930 р. вже існували дослідні станції (Лубни, Могильов, Сухумі, Бітца, Ольгино та ін.), на базі

яких вивчали лікарські рослини, а з 1931 р. всі вони були підпорядковані Всесоюзному науково-дослідному інституту лікарських та ароматичних рослин (ВІЛАР), Тут у різні роки працювали професори Сациперов Ф.О., Землінський С.Я. та ін.

Фахівцем у сфері лікарських рослин справедливо вважають Адель Федорівну Гаммерман (1888—1978). Завдяки їй фармакогнозія з невеликого курсу перетворилася на одну з провідних дисциплін фармацевтичної освіти. Учнями Гаммерман А.Ф. були Кузнецова М.О. (автор підручника з фармакогнозії для фармацевтичних училищ), професор Муравйова Д.А. (автор підручниюв з фармакогнозії для інститутів) та ін. Завдяки ініщативі харківської групи фармацевтів професорів М.А. Валяшка, М.П. Красовського, О.Д. Розенфельда, магістра фармації Л.Є.Розенфельда було порушено питания про створення фармацевтичного інституту. У 1921 р. постановою Народного комісаріату охорони здоров'я України в Харкові вдкрито перший в Украші фармацевтичний інститут. У 1992 р. він одержав статус академії, а згодом Національного університету.

Сьогодні українська вища фармакогностична школа представлена Державним науковим центром лікарських засобів (ДНЦЛЗ), Національною фармацевтичною академією України (НФАУ) (Харків), кафедрами фармакогнозії Запорізького державного ме- ' дичного університету, Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Київського медичного університету ім. О.О. Богомольця, кафедрою фармацевтичної хімії та фармакогнозії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Нині в Україні професію фармацевт можна отримати в Житомирському фармацевтичному коледжі ім. Г.С. Протасевича та фармацевтичних віддленнях при медичних училищах та коледжах в різних регіонах України.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.