[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 3. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VIII СТ. ДО Н. Е. – XV СТ. Н. Е.)

1. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки Середньовіччя.

3. Економічний розвиток і економічна думка Давньоруської держави.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Мета теми – розкрити особливості господарського розвитку та економічної думки в період формування світових цивілізацій.

1. Загальна характеристика Східної та Західної цивіліза­ції в осьовий час

Розпочинаючи розгляд даного питання, перш за все слід ви­значити, що таке «осьовий час» і чому саме його ми беремо за вихідну точку формування суспільств сучасних цивілізацій.

Формування двох сучасних цивілізацій пов’язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку вчених, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до н. е. Саме в цей період відбу­вається «найрізкіший поворот в історії»: з’явля­ється людина та­кого типу, що зберігається донині; на Сході та Заході зарод­жується філософія, виникають нові релігії та їхні пророки, а лю­дина усвідомлює своє буття і саму себе.

Зміна людини зумовила досить глибокі зрушення в різних сферах суспільства, включаючи господарську і техніко-техноло­гічну сфери, політичну систему та соціальну структуру.

Отже, можна зробити висновок, що осьовий час – це період трансформації всієї життєдіяльності людства, який характеризу­вався принциповими змінами в соціально-економічній, політич­ній та етнічній сферах. Його слід розглядати як найважливішу віху в істо­рії, котра визначає і попередній, і подальший розвиток людства.

Починаючи розгляд загальної характеристики суспільств Східної цивілізації, насамперед слід зосередити увагу на проце­сах форму­вання держав у цьому регіоні, вивчити окремі етапи цього про­цесу та провести паралель із першими формами дер­жавних утво­рень на етапі ранніх цивілізацій.

Важливим аспектом цих процесів є те, що держава виникає як певний центр, що опосередковує всі су­спільні процеси. Особ­ливості утворення держав у суспільствах Схід­ної цивілізації на­кладають свій відбиток на формування господарської сфери, ос­новою якої були землероби-общинники, які пере­бували в осо­бистій залежності від владного центру, передусім від царя-дес­пота, в особі якого втілювались і влада, і власність.

Необхідно розкрити причини домінування в східному сус­піль­стві владного центру, збереження принципу влада-влас­ність. Як це залежало від природно-кліматичних умов, організа­ції ірига­ційного землеробства, чому була потрібна централізова­на органі­зація громадських робіт тощо?

Аналіз господарського життя Давньої Індії в осьовий час слід розпочинати з установлення ролі буддизму. Саме він визначав ста­тус людини як такий, що походить від природи, виховував почуття відповідальності за долю природи, утверджував розу­міння суті та ролі держави у розвитку суспільства, розкривав етапи її становлення.

Неоціненним джерелом для вивчення питань господарського розвитку давньоіндійського суспільства є видатна пам’ятка того періоду – трактат «Артхашастра». Слід розглянути основні по­ложення трактату, розкрити їхню суть і взаємозв’язок із реаль­ним господарським життям.

Досліджуючи господарський розвиток Давнього Китаю, тре­ба звернути увагу на існуючий поділ суспільства на верстви-ранги, які залежали від верховного правителя. Представники кожної з верств отримували матері­альні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчу­вання, навіть умови поховання – все було різним, чітко регла­ментованим залежно від соціального стану.

Розглядаючи роль влади, потрібно зверну­тися до праць Кон­фуція (551–479 до н. е.), в яких він розкривав значення держави в забезпеченні добробуту суспільства і окремих індивідів і про­понував реформи суспільно-економічної сфери. По­трібно також розглянути його рекомендації, що були спрямовані на моральне вдосконалення людини та зміцнення держави.

На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшо­го морально-етичні питання, представники легізму (Лі Куй (424–386 до н. е.), Гуньсунь Ян (390–338 до н. е.) велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало ґрунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві.

До критиків конфуціанства належить також Мо Ді (Мо-цзи) (479–400 до н. е.) – засновник школи моїстів. Він та його при­хильники виходили з принципу природної рівнос­ті всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну пра­цю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту.

У IV–III ст. до н. е. з’явилася книжка «Дао де цзин», що в ній викладалося вчення даосизму. Автором її вважають Лао-цзи (VI–V ст. до н. е.) – основоположника даосизму й сучасника Конфуція. Поняття «дао» (буквально шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання.

Вагомий вплив на господарський розвиток Китаю справили постійні реформи в напрямку посилення ролі держави. Ці ре­форми спиралися на ідеї мислителів, викладені у трактаті «Гуань-цзи», зі змістом якого необхідно ознайомитися.

Формування західної цивілізації пов’язують зі становленням і розвитком античних держав – Давньої Греції та Давнього Риму.

Перш за все слід усвідомити, що єдиної держави, єдиного по­літичного цілого у Греції на той час не існувало, а суспільно-економічне та політичне життя зосереджувалося у полісах – міс­тах-державах, розташованих на берегах і островах Егейського та Іонічного морів. Поєднувала еллінів (так греки називали себе в ті часи) спільність релігії та релігійних центрів. Тут слід поясни­ти суть поліса, розкрити соціальний склад населення, його пов­ноправної (громадяни поліса) та неповноправної (іноземці-мете­ки та раби) частин.

Історія формування господарської системи Давньої Греції в осьовий час передбачає виокремлення двох етапів її розвитку – патріархального та торговельно-ремісничого.

Слід звернути увагу, що на першому етапі (патріархальний період) основою господарської системи була велика (патріарх­халь­на) родина, а господарство мало натуральний характер. У госпо­дарській діяльності брали участь усі члени такої родини, вклю­чаючи рабів, де кожний мав місце, зумовлене поділом праці.

Потрібно розкрити особливість господарської системи Спар­ти, в якій натуральне господарство тривалий час становило її під­валини. Важливо осмислити роль законів Лікурга в розвитку гос­подарської системи та показати, як господарський лад Спар­ти відбився в економічних поглядах Ксенофонта.

Вивчаючи господарський лад Афін, важливо зрозуміти роль ремесел і торгівлі, розкрити процеси формування відносин влас­ності, зокрема на землю; розглянути закони, що захищали влас­ність (Драконт, Солон). Господарська система Афін дозволяє продемонструвати еволюцію господарських форм натурального виробництва, появу елементів товарного господарства. Еконо­мічні погляди відомих грецьких філософів – Платона та Арісто­теля відбивали проблеми власності та її правового регулювання, грошей, лихварства, ролі й місця рабів тощо.

Аналіз господарського ладу Давнього Риму слід розпочати з відносин власності та їх відображення у знаменитих Законах XII таблиць. Важливим також є розуміння соціальної структури сус­пільства, обмеженості натурального господарства та появи па­ростків товарних відносин, податкової справи, лихварства тощо.

Слід опанувати особливості організації сільського господар­ст­ва, пов’язані з формуванням великого землеволодіння та його гос­подарської спеціалізації, зубожінням і поступовим витискан­ням із рільництва вільних селян, поширенням праці рабів, що стала ба­зою великих господарств, розглянувши при цьому оз­наки так званого класичного рабства. Важливо показати, як ці процеси зумовили реформи братів Гракхів, проаналізувати їхню суть і наслідки.

Криза полісного устрою та формування єдиної держави на чо­лі з імператором стали важливим моментом господарського роз­витку цього періоду. Відбуваються зміни в організації сіль­ського господарства, починає домінувати така господарська фор­ма, як рабовласницька вілла. Слід з’ясувати її устрій, проаналі­зувавши праці Катона Старшого (зокрема «Землеробство»), по­казати особ­ливості поєднання натурального та товарного вироб­ництва.

Особливу увагу слід звернути на причини та наслідки кризи рабовласницької системи господарства, поширення такої форми господарства, як латифундія. Для того щоб розкрити суть лати­фундії, розкрити характер праці рабів у ній, з’ясувати, чи засто­совувалась у ній праця рабів, слід звернутися до праць Варрона та Колумелли, які дозволять простежити еволюцію цієї госпо­дар­ської форми та перехід до системи колонату, яка поступово пере­творюється на систему, що вже має принципово нові ознаки порівняно з рабовласницькою системою.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки епохи Середньовіччя

Середньовіччя – це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочи­наються наприкінці XV ст. Вивчення питання слід розпочати з характеристики суспільств, що сформувались у період середньо­віччя, виходячи з того, що їм була притаманною стала і малору­хома система цінностей і уяв­лень, заснована на релігійних запо­відях і вченнях.

Важливо з’ясувати сутність економічної системи, що скла­лась у Західній Європі в цей період і отримала назву феодальної. Однією з найважливіших ознак цієї системи був принцип ото­тожнення особистої свободи і прав власності, успадкований ще з античних часів, на якому ґрунтувалась ієрархічна структура цьо­го суспіль­ства (структура васалітету). Для більш досконалого вивчення цієї проблеми потрібно ознайо­митись із «Салічною правдою» – пам’яткою правової та еконо­мічної думки того часу. Цей же документ дає нам уявлення про процеси формування ін­дивідуального землеволодіння (алоду). Питання формування ве­ликої земельної власності та її форм (бе­нефіцію, феоду), ролі в цьому процесі католицької церкви (найбіль­шого в Європі зем­левласника) – надзвичайно важливі для розу­міння тих процесів, що характеризують формування феодальної системи господарства.

Особливо слід звернути увагу на розподіл земель між феода­лами та безпосередніми виробниками (селянами), на харак­тер взаємин між ними, розглянути природу селянських повинностей відносно феодала (феодальна рента), різні їхні форми (натураль­на, відробіткова, грошова). На окремий аналіз заслуговують трансформація ренти, відома як процес комутації, а також при­чи­ни цих процесів. Важливим джерелом для з’ясування цих питань є «Капітулярій про вілли», з яким слід ґрунтовно ознайо­митися в процесі ви­вчення даного питання.

Потрібно розкрити особливості нових етапів у господарсько­му розвитку суспільств цієї доби, пояснити причини поступово­го посилення елементів товарності, що почали з’являтися з XI ст. Аналізу потребують також істотні зміни, які відбулись у сільсь­кому господарстві, – розширення посівних площ, перехід до трипільної системи землеробства, застосування природних доб­рив і більш продуктивних сортів культурних рослин, спеціа­лі­зація окремих регіонів на виробництві певних сільськогоспо­дар­ських продуктів.

Необхідно розглянути статус міста у феодальній системі гос­подарства, зв’язок його з розвитком товарних відносин, підви­щення ролі в економічному житті су­спільств, підпорядкованість села місту. Через висвітлення процесу комунальних революцій необхідно показати зростання особистої незалежності індивідів, формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали голов­ною ознакою середньо­вічної західної соціокультурної традиції.

Особливу увагу слід приділити висвітленню певних корпора­тивних організацій – ремісничих цехів і купецьких гільдій, які відігравали важливу роль у функціонуванні міського господар­ства. При цьому потрібно проаналізувати формування середови­ща з відповідними правовими, релігійними та владними інститу­тами (виборне управління, власне судочинство, релігійна та військова організація, право власності на нерухомість тощо). Необхідно та­кож з’ясувати причини, що зумовили появу таких корпоратив­них професійних об’єднань і господарських форм у середньовіч­них містах Західної Європи.

У контексті висвітлення особливостей організації міського життя варто також проаналізувати такі пам’ятки економічної думки, як цехові статути та регламенти, в яких закріплювалися правила організації виробництва, зокрема, технологія вироб­ництва, якість продукції, час роботи, кількість учнів і підмайст­рів тощо. Слід пам’ятати, що від ремісників вимагали суворого додержання цехових регламентів, порушення яких жорстко ка­ралося.

Культурне життя, освіту, а також економічну думку цього пе­ріоду слід розглядати у тісному зв’язку з особливою роллю ка­то­лицької церкви, яка не тільки володіла колосальним світським багатством, але й займала привілейоване становище у сфері нау­ки й освіти; саме з неї вийшли всі найвидатніші філософи серед­ньовіччя, найвідомішими з-поміж яких був Фома Аквінський (1225–1274).

З’ясовуючи погляди Фоми Аквінського, слід звернути увагу на трактування ним таких категорій, як ціна, купівля-продаж, процент, приватна власність, що їх він розглядає з позицій «Бо­жественного порядку» та християнської моралі.

3. Економічний розвиток і економічна думка Давньо­руської держави

Розпочати розгляд цього питання слід з процесу формування державності у східних слов’ян, опанувавши при цьому матеріа­ли літописних пам’яток, зокрема «Повісті минулих літ».

Досліджуючи історію господарства Київської Русі, слід роз­глянути процес формування на її тере­нах феодальної системи господарства, зокрема відносин власнос­ті, особистої та станової залежності, форм землеволодіння та форм організації господар­ства. Неоціненним джерелом для ви­світлення всіх цих питань є «Руська правда» – зведення норм давньоруського права, яка дає уявлення про відносини власності та їх захист, про способи фор­мування феодального землеволодіння та форми його організації (вотчину), про соціальний склад населення та ступінь його за­лежності тощо.

Окремо потрібно проаналізувати роль у господарській систе­мі податків. Вони органічно пов’язані з виникненням і розвит­ком давньоруських міст, які з адміністративних племінних цен­трів уже у X ст. перетво­рюються на центри ремесла і торгівлі.

Треба звернути особливу увагу на розвиток торгівлі як зов­нішньої, так і внутрішньої, з’ясувати роль міжнародних торго­вель­них шляхів, які проходили через Київську Русь, насамперед зна­менитого шляху «із варяг у греки».

Важливий вплив на господарський розвиток Київської Русі, як і західноєвропейських ранньофеодальних держав, мала фео­дальна роздробленість. Слід з’ясувати причини та наслідки цьо­го процесу, зв’язок його з монгольською навалою та втратою державності вже у XIV ст.