- •[До змісту] [Наступне] вступ
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 4. Формування передумов виникнення ринкового господарства та їх відображення в економічній думці (XVI – перша половина XVII ст.)
- •Тема 5. Розвиток ринкового господарства в суспільствах Європейської цивілізації та його відображення в економічній думці (друга половина XVII – 60-ті рр. XIX ст.)
- •Змістовий модуль 2. Господарство та економічна думка суспільств у період розвитку світових цивілізацій і формування глобальної цивілізації
- •Тема 6. Господарство та економічна думка країн Західної Європи на етапі монополістичного розвитку ринкової економічної системи (70-ті рр. XIX ст. – початок XX ст.)
- •Тема 7. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (друга половина хіх – початок хх ст.)
- •Тема 8. Світове господарство та економічна думка на початку хх ст.
- •Тема 9. Тенденції розвитку національних економічних систем та основні напрями економічної думки в глобальному середовищі (50-ті рр. XX ст. – початок XXI ст.)
- •Тема 10. Господарство та економічна думка України в умовах командно-адміністративної економічної системи та відновлення основ ринкової системи господарства (20-ті рр. XX ст. – початок XXI ст.)
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне] тематичний план дисципліни
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 2. Господарство та економічна думка на етапі ранніх цивілізацій (до VIII ст. До н. Е.)
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 1 Питання для обговорення
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Семінарське заняття 2 Питання для обговорення
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 4. Формування передумов виникнення ринкового господарства та їх відображення в економічній думці (хvi – перша половина XVII ст.)
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 3
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •5.2. Класична школа політичної економії
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •5.3. Німецька національна політична економія
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 4
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •Інформаційні джерела: 1, с. 130–212, 223–238; 2, с. 200–293; 3, с. 106–196; 4, с. 120–133, 321–368, 377–424; 5, с. 70–95; 6, с. 69–181; 7, с. 105–114, 121–142, 191–198; 8–13.
- •Семінарське заняття 7 Питання для обговорення
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 7. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в україні (друга половина хіх – початок хх ст.)
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 8
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 8. Світове господарство та економічна думки на початку хх ст.
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 10 Питання для обговорення
- •Семінарське заняття 11 Питання для обговорення
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 9. Тенденції розвитку національних економічних систем та основні напрями економічної думки в глобальному середовищі (50-ті рр. Хх ст. – початок ххі ст.)
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 12
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Тема 10. Господарство та економічна думка україни в умовах командно-адміністративної економічної системи та відновлення основ ринкової системи господарства (20-ті рр. Хх ст. – початок ххі ст.)
- •Методичні рекомендації щодо вивчення теми
- •Семінарське заняття 14 Питання для обговорення
- •Термінологічний словник
- •Завдання для домашньої роботи
- •Завдання для самостійної роботи
- •Семінарське заняття 15
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Порядок і критерії оцінювання знань
- •Поточне оцінювання знань студентів
- •Організація модульного контролю знань студентів
- •Перелік питань для підготовки до модульної контрольної роботи Змістовий модуль 1. Господарство та економічна думка суспільств періоду ранніх і становлення сучасних цивілізацій
- •Змістовий модуль 2. Господарство та економічна думка суспільств у період розвитку світових цивілізацій і формування глобальної цивілізації
- •Критерії оцінювання поточних знань студентів денної (заочної) форми навчання Обов’язкові види робіт
- •Вибіркові види робіт
- •Підсумкове оцінювання знань студентів
- •Критерії підсумкового оцінювання знань студентів
- •Питання для підсумкового контролю
- •Загальна підсумкова оцінка з дисципліни
- •Таблиця відповідності результатів контролю знань за різними шкалами та критерії оцінювання з дисципліни
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •[До змісту] [Попереднє] [Наступне]
- •Список рекомендованих інформаційних джерел
- •Основна
- •Додаткова
- •[До змісту] [Попереднє]
- •Додатки
- •Додаток а
- •Тематика індивідуальних творчих завдань
- •Додаток б
- •Додаток г
- •[До змісту] [Попереднє]
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Мета теми – визначити основні тенденції розвитку національних економічних систем і напрями розвитку економічної думки під впливом науково-технічної революції.
Науково-технічний прогрес і його вплив на розвиток світової системи господарства у повоєнний період
Вивчення цього питання слід розпочати з загальної характеристики розвитку господарства суспільств Західної цивілізації, нових правил і способів вирішення нагальних проблем і викликів, що з’явились у другій половині XX ст. У логічній і хронологічній послідовності етапи розвитку Західної цивілізації у повоєнний період можна подати так: післявоєнна відбудова економік Західної Європи; бурхливе економічне зростання, розбудова суспільства загального добробуту, формування змішаних економік; реалізація ідеї людиноцентризму через створення системи соціального забезпечення; кризи середини 1970–1980-х рр. і засоби їх подолання. Розглядаючи цю послідовність, слід установити причини і наслідки кожної ланки, передати змістовне наповнення кожного процесу і явища.
Серед низки факторів впливу на розвиток суспільств Західної цивілізації слід акцентувати увагу на науково-технічному та технологічному (розгортання сучасної науково-технічної революції). Необхідно розкрити зазначені фактори та показати особливості їхньої дії в окремих країнах.
Слід розуміти, що науково-технічна революція (НТР) – складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах. Власне, це – докорінне перетворення продуктивних сил, перехід їх у якісно новий стан на засадах перетворення науки на провідний чинник розвитку господарства.
До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII – початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням і застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX – початок XX ст.) пов’язувалась із такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва.
Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на 1950–1970-ті рр. Цьому сприяв стрімкий розвиток фундаментальних наук, який відкрив небачені раніше можливості впливу науки на виробництво завдяки продукуванню передових технологій.
До найхарактерніших особливостей НТР 1950–1970-х рр. відносяться такі:
революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії);
розвиток прикладних наук і значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку;
оптимізація взаємодії науки та виробництва й створення на цій основі єдиного комплексу: наука – техніка (технологія) – виробництво (наука стає самостійною провідною виробничою силою, а виробництво – технологічним застосуванням науки);
виникнення нового напряму науково-технічного прогресу – автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів і інформації автоматизованими засобами виробництва);
запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програмним управлінням; створення роботів; комп’ютеризація;
запровадження автоматизованих систем управління (АСУ), проектування тощо.
Необхідно також визначити зміни у світових економічних зв’язках під впливом НТР:
поглиблення спеціалізації та підвищення експортних квот;
зміна пріоритетних об’єктів розміщення капіталу та формування нових шляхів переміщення капіталу (вивезення капіталу з індустріально розвинених країн замінює переміщення капіталу між високорозвиненими країнами, учасниками НТР: США – Канада; США – Західна Європа; Японія – США – Західна Європа).
НТР зумовила нові пропорції між сферою матеріального виробництва та невиробничою сферою – інфраструктурою, галузями, що обслуговують матеріальне виробництво – торгівлею, банківською справою, освітою, сферою побутових послуг. Чисельність зайнятих в інфраструктурі зростала швидше, ніж у матеріальному виробництві (у США вже 1960-ми рр. вона випередила матеріальне виробництво в абсолютних розмірах).
У цілому НТР підвищила ефективність економіки, змінила співвідношення між результатами виробництва та його витратами. Попередній екстенсивний тип розвитку економіки поступається інтенсивному типу. Виникає новий пріоритетний напрям у розвитку економіки – наукомісткість виробництва.
Переходячи до розгляду економічної політики зростання, необхідно встановити головні цілі урядів розвинених країн і звернути увагу саме на ті, що ґрунтувалися насамперед на кейнсіанських принципах, а саме: забезпечення повної зайнятості, скорочення нерівності заробітної плати і загальне підвищення добробуту людей. Далі слід звернути увагу на фактори сприяння досягненню економічного зростання, а саме: поширення принципів взаємного співробітництва та соціального партнерства; об’єднання інтересів власників капіталу, працедавців, профспілок; прогрес наукової організації праці; використання потенціалу менш розвинутих країн за посередництва транснаціональних корпорацій (ТНК) тощо.
Аналізуючи становище Англії та Франції, слід зосередитися на елементах державного регулювання уряду лейбористів і економічному курсі Ш. де Голля.
Вивчаючи економіку США, слід установити причини світового лідерства цієї країни у повоєнний період. Для цього необхідно акцентувати увагу на чинниках економічного зростання та впровадженні НТР в економіку США у 1950–1970-ті рр. Важливо зазначити, що вирішальну роль у цьому питанні відіграло створення інституціонального середовища, сприятливого для НТР і дальшого економічного зростання. Серед основних його складових відзначаються: свобода підприємництва і особистості; повага громадян до закону; мобільність населення з метою більш раціонального розміщення ресурсів; відсутність особистої залежності людей та ін. Крім цього, потребують ретельного вивчення напрями структурної перебудови економіки США під впливом НТР.
Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії. Під час вивчення «економічного дива» Японії слід насамперед виявити обмеження зростання економіки, а вже далі – реформи та їхню предметність. Визначаючи особливості «японського дива», слід також звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у національному доході. Завершити розгляд економічних успіхів Японії слід вивченням політики держави щодо прискорення НТР.
Інтернаціоналізація та інтеграційні чинники розвитку світової системи господарства
Після Другої світової війни значно активізувалися процеси інтернаціоналізації та інтеграції національних економік у світове господарство. Цьому сприяли ряд факторів, серед яких виділяють міжнародно-інтеграційний і наднаціонально-організаційний.
Розглядаючи вплив міжнародно-інтеграційного фактора на національні економіки, необхідно насамперед охарактеризувати розвиток міжнародних зв’язків (передовсім у торгівлі). Спостерігалися зміни галузевої структури світової торгівлі – зменшилася частка сировини та продовольства, зросла частка промислової продукції високого рівня оброблення. Відповідно товарні маси почали здебільшого рухатися між розвиненими країнами, які водночас мали статус і постачальників, і покупців продукції.
Подальше поглиблення міжнародного поділу праці, інтенсивний розвиток міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва на рівні фірм і підприємств, посилення активності ТНК змінюють характер і географію зарубіжних інвестицій і міжнаціонального технологічного обміну. Вони починають спрямовуватися переважно до розвинених країн.
Слід розуміти, що комплекс світогосподарських зв’язків у 50–70-ті рр. XX ст. характеризувався поглибленням поділу праці, інституціональними змінами наднаціонального рівня, інтеграційними та глобалізаційними процесами. При цьому важливо розглянути форми економічної інтеграції (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, повна економічна інтеграції), визначити спільні та відмінні риси.
Дія наднаціонально-організаційного фактора зумовлена впливом міжнародних економічних організацій на розвиток національних економік повоєнного періоду. Зокрема, відмічається делегування низки регулятивних соціально-економічних функцій від управлінських структур національних економік до централізованих наднаціональних структур з метою подолання асиметрії в економічному розвитку національних економік і стабілізації соціальної сфери.
Першими кроками країн у цьому напрямі були двосторонні домовленості, насамперед у сфері торгівлі та фінансовій сфері. Координацію національних урядів у цей період переважно здійснювали міжнародні організації, а саме Організація Об’єднаних Націй (ООН) і належні до неї структури, Міжнародна організації праці (МОП), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та ін. Для з’ясування їх виняткової ролі в економіці слід зосередитися на вивченні мети діяльності та функцій цих установ.
Оцінюючи вплив наднаціональних організацій на розвиток національних економік у повоєнний час, слід насамперед звернути увагу на зрушення в їхніх соціальних підсистемах. Серед наслідків Другої світової війни найважливішими стали втрати людських ресурсів, дестабілізація ринку праці, зниження рівня добробуту, дефіцит житла, зруйнованого під час війни, погіршення психологічного й фізичного здоров’я людства тощо.
Таким чином, у межах європейської цивілізації почали активно розвиватися системи соціально-трудових відносин, ґрунтовані на принципах соціального партнерства, яке досягалося в процесі соціального діалогу. У ряді країн принцип соціального партнерства або трипартизму буле закріплений у конституціях і законодавстві (в Бельгії – 1948 р., у ФРН – 1952 р., в Австрії – 1957 р., у Франції – 1958 р., у країнах Північної Європи – у 1970-х рр.). Відтак, система трипартизму стає дієвим чинником соціальної оптимізації у другій половині XX ст., альтернативою класовій боротьбі.
Особливості розвитку національних економічних систем у 70-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст.
Розпочати вивчення даного питання слід із пояснення кризи 70–80-х рр. XX ст. Особливо слід відзначити важкий перебіг структурної кризи, показати фактори, що викликали розбалансованість економіки, та ознайомитись із природою нового для тих часів явища стагфляції. Система державного регулювання економіки стала давати збої. У цей період почалася денаціоналізація багатьох галузей економіки капіталістичних країн, скорочувалися державні соціальні програми, зменшилося втручання держави в економіку. Виявилося, що попередня модель державного регулювання економіки, що ґрунтувалася на теоретико-методологічних засадах кейнсіанства, пережила себе. Відмічається актуалізація неокласики в економічній думці.
Також слід розглянути неоконсервативні реформи державного регулювання – тетчеризм у Великобританії та рейганоміка у США. Стосовно економічної політики Р. Рейгана необхідно пам’ятати, що вона ґрунтувалася на рецептах неоконсерваторів і протягом 1980–1990-х рр. застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Програма М. Тетчер у Великобританії теж мала неоконсервативне підґрунтя і подавалась як політика рівних можливостей для всіх. Для британців став переконливим її постулат про те, що всі працездатні громадяни мають самі себе забезпечувати. На завершення вивчення цих двох яскравих прикладів реформування слід порівняти дії урядів двох країн і встановити основні важелі їх успішного виходу з кризи.
Слід відмітити, що економічна криза 70-х рр. XX ст. і загроза вичерпання ресурсів активізували пошук нових, нетрадиційних шляхів розвитку. Це сприяло здійсненню важливих наукових відкриттів і винаходів. Ці відкриття дали можливість зробити висновок про початок третьої наукової революції та хвилі технічного прогресу.
Сучасна, третя, НТР за своїм характером переросла в технологічну, а з посиленням процесу комп’ютеризації та розвитку інформаційних телекомунікаційних технологій, зокрема Інтернету, перетворилася на інформаційно-технологічну революцію. З’ясуйте основні ознаки цього інформаційно-технологічного перевороту.
З погляду позитивного аспекту, це призвело до зміни галузевої структури виробництва та зміни структури зайнятості, а в кінцевому підсумку – до становлення постіндустріального суспільства і нової, постіндустріальної сервісно-інформаційної економіки у найбільш розвинених країнах.
Прикладом дедалі вищої ролі науки у зміні структури виробництва в умовах сучасної інформаційно-технологічної революції є поява і значне поширення нових високоризикових інноваційно-технологічних форм ведення бізнесу, серед яких з’являється і стрімко розвивається нова організаційна форма поєднання науки з виробництвом – венчурна фірма. Треба розуміти, що ця нова господарська форма в інноваційній сфері виникає як втілення тенденцій деконцентрації виробництва, коли перевага починає віддаватись інтенсивному типу кооперації.
Характеризуючи основні тенденції економічного розвитку США та Великої Британії на етапі інформаційно-технологічної революції, потрібно пам’ятати, що в США до початку 1990-х рр. здійснювався перехід до консервативної моделі економічного зростання, яка доповнила неокейнсіанську концепцію розвитку. У розгляді господарських процесів і явищ цього періоду перевагу слід віддати економічній політиці та практиці господарювання президентів Б. Клінтона та Дж. Буша (молодшого). Зверніть увагу на те, що ідеологічним підґрунтям практичних перетворень адміністрації Б. Клінтона були теоретико-методологічні засади неоконсервативного напряму економічної теорії. А щодо умов Великобританії, то, як показав досвід, тетчеризм, на відміну від рейганоміки, виявився достатньо ефективним. Британська модель неоконсерватизму довела свою спроможність «осідлати» третю хвилю НТР і домогтися перебудови та модернізації економіки.
У цьому питанні необхідно також зупинитися на міжнародній економічній інтеграції. Треба пам’ятати, що поглиблення інтеграційних процесів відбуваються на різних рівнях – як на регіональних, так і на субрегіональних, прикладами яких є Європейський Союз, НАФТА, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Тут основну увагу слід приділити розгляду інтеграції Європи та особливостям економічного розвитку за її умов.
Характеризуючи сучасні інтеграційні процеси на прикладі Європейського Союзу, потрібно враховувати логіку їх розгортання, поступового проходження якісно нових етапів у розвитку: зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, економічного союзу і, нарешті, економічного та валютного (монетарного) союзу, чи повного економічного союзу. Проте слід усвідомлювати, що поглиблення економічної інтеграції в будь-якому регіоні світу зумовлює створення наднаціональних органів, які повинні координувати зусилля різних країн і формувати механізм для цивілізованого розв’язання спірних питань, що, природно, дещо обмежуватиме дії національних урядів.
І наприкінці треба проаналізувати зміну характеру та посилення впливу детермінант економічного розвитку, зокрема загострення демографічної ситуації у світі, суперечливість у використанні ресурсних потенціалів у національних економіках за умов глобалізації та зміни клімату.
Основні напрями розвитку економічної думки в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст.
Після Другої світової війни актуальною проблемою для провідних країн стає проблема економічного зростання. Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки під впливом НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах тощо. Тому в економічній теорії інтенсивно почали розроблятися теорії економічного зростання.
Серед розробників теорій економічного зростання слід виділити послідовників Дж. М. Кейнса, яких прийнято називати неокейнсіанцями (А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін.). Вони прагнули динамізувати статичну модель Кейнса та обґрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги.
Від середини 1970-х рр. і впродовж 1980-х рр. загальний розвиток світової економічної теорії, передусім макроекономічної теорії, відзначився істотними змінами у співвідношенні найважливіших наукових напрямів – кейнсіанства та неокласики. У цей час виникла глибока криза ортодоксального кейнсіанства та його теоретичної модернізації на основі кейнсіансько-неокласичного синтезу, що призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше, – традиційні кейнсіанці, представники старого покоління кейнсіанців (П. Семюельсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Модільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму залишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії; по-друге, – посткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-новаторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодоксальної кейнсіанської теорії.
У рамках посткейнсіанства виділяють американську течію, або монетарне посткейнсіанство (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі) і англійську, або калецькіансько-неорікардіанське посткейнсіанство (Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крегель, Дж. Ітуелл). Слід більш детально познайомитися з теоріями посткейнсіанців, визначити спільні та відмінні риси.
У середині 1970-х рр. відбулося перегрупування основних напрямів економічної думки, яке полягало у втраті кейнсіанством ролі теоретичного лідера й актуалізації неокласики у вигляді економічного неоконсерватизму. Необхідно визначити причини та ідейно-теоретичну сутність неоконсерватизму.
З 80-х рр. XX ст. у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:
монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрідмен) – центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов’язаний із регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;
теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, П. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
нова класична макроекономіка – теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.
Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний характер. На засаді теорій економічного зростання відбулося органічне поєднання двох напрямів економічної теорії і проголошено принцип «неокласичного синтезу». Суть синтезу полягала в тому, що залежно від стану економіки пропонувалося використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням. Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, професор П. Самуельсон. Слід ознайомитися з його основною працею «Економікс» (1948).
Упродовж 50–60-х рр. XX ст. у межах неокласичної течії формується новий науковий напрям неоінституціоналізм, який набув визнання як особлива економічна теорія у 80–90-х рр. XX ст. Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумовлені вихідними теоретичними джерелами: традиційним інституціоналізмом і неокласикою. Слід розкрити ці особливості.
У неоінституціоналізмі розрізняють багато наукових підходів, однак єдиної класифікації інституціональних теорій до цього часу так і не склалося, тому намагання врахувати наявність різноманітних підходів і взаємозв’язків між ними викликає певну складність під час висвітлення проблем інституціональної економічної теорії.
Необхідно визначити основні об’єкти досліджень представників неоінституціоналізму. Особливу увагу приділити індустріально-технологічному (соціальному) інституціоналізму, який представляє Джон Гелбрейт; економічній теорії прав власності Р. Коуза та теорії суспільного вибору Дж. Б’юкенена.
Подальше опрацювання слід продовжити вивченням теорій трансформації капіталізму. Насамперед, важливо зрозуміти причини, що сприяли поширенню цих теорій у другій половині ХХ ст.
Однією з найперших теорій трансформації капіталізму є теорія «народного капіталізму» (США), яка складається з трьох частин: теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності» (А. Дракер); теорії «управлінської менеджерської революції» (А. Берлі); теорії «революції в доходах» (С. Кузнець).
Іншою теорією є концепція «колективного капіталізму» Г. Мінза та А. Берлі, яка виникла в 60-х рр. ХХ ст. Важливо зрозуміти, що спільного та відмінного між даною концепцією і теорією «народного капіталізму».
До теорій трансформації капіталізму належить і концепція «соціального партнерства», з обґрунтуванням якої виступили французький економіст і соціолог Р. Арно та німецький професор Е. Гауглер. У ході вивчення їхніх поглядів необхідно з’ясувати, що лежить в основі «соціального партнерства».
На розвиток економічної теорії особливо вплинула науково-технічна революція. Своєрідно відобразив цей вплив інституціоналізм, представники якого, використовуючи принцип технологічного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій трансформації капіталізму. Під час вивчення даного питання слід приділити увагу теорії «стадій економічного росту» У. Ростоу, концепціям «індустріального суспільства» П. Дракера, Р. Арона, Дж. Гелбрейта і «технологічного суспільства» Ж. Еллюля; концепції «постіндустріального суспільства» Д. Белла; теорії «конвергенції» (Я. Тінберген).
Серед проблем сучасності однією з центральних є проблема майбутнього. В історії економічних учень цю проблему досліджують футурологи. Для розуміння суті футурології як науки необхідно розглянути концепції «електронної ери» З. Бжезинського і «суперіндустріального суспільства» Д. Тоффлера. Сучасні концепції футурології пов’язані з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х рр. минулого століття, і котрий ще називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Зверніть увагу на такі концепції, як «мікроелектронної», «кабельної», «інформаційної» революції.
Загалом, проблема майбутнього – складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’являються альтернативні ідеї суспільного розвитку (концепції «якості життя», «екорозвитку», «соціального розвитку»). Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.