3.3.Організація оплати праці

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Підприємства самостійно встановлюють фонди, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів, передбачені законодавством, при цьому підприємства мають право використати тарифні сітки і шкали співвідношення посадових окладів, які визначаються галузевими угодами, як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та інших умов робіт (ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні").

Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.

У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:

1) визначаються фонди оплати праці;

2) системи оплати праці;

3) норми праці й грошові розцінки;

4) тарифні сітки;

5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;

6) схеми посадових окладів;

7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;

8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;

9) компенсаційні і гарантійні виплати.

Потрібно відмітити, що до змісту колективного договору включаються як норми оплати праці, встановлені законодавством і угодами, так і норми підвищеної оплати. Перша група норм носить інформаційний характер, друга - і є власне локальними правовими нормами конкретного підприємства.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство здійснює, крім виробничої діяльності, також і діяльність соціальну. Природно, вона реалізується за рахунок прибутку підприємства. Ця сфера включає різного роду матеріальні виплати (як у грошовій, так і в натуральній формі) не тільки працівникам підприємства, а також і колишнім працівникам - пенсіонерам, ветеранам праці, особам похилого віку. У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:

1) оплата гарячого харчування працівникам підприємства;

2) укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства;

3) індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;

4) доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб перед пенсійного віку;

5) доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;

6) фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства;

7) оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам за рахунок коштів підприємства;

8) виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;

9) виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію;

10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;

11) додаткові виплати сім'ям з дітьми.

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленні умов праці. Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу, і лише після прийняття позитивного рішення - схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Що ж до питань соціального розвитку, то вони вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства (ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні"). Така норма існує, але практично не реалізується. На момент реєстрації підприємства, коли виробляється зміст статуту, ніякого трудового колективу ще не існує. А коли здійснюється набір працівників, тобто формується трудовий колектив, статут вже затверджений, і, звичайно ж, його права в розподілі прибутку щонайбільш мінімальні. Отже, відповідно до діючого законодавства, коли дія норм, що передбачають права трудових колективів на державних підприємствах (абзаци другий, третій і четвертий п. З ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні"), припинена Декретом Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 р. і за відсутності Закон України "Про трудові колективи" ще не прийнятий, - залишається один правовий шлях для реалізації трудовими колективами своїх прав у сфері оплати праці та соціальної діяльності підприємства - колективний договір. Всіляке розширення прав власника підприємства веде до звуження прав трудового колективу. З цією тенденцією не можна погодитися. Не можна забувати про те, що власник виступає роботодавцем в трудових відносинах, і його природне прагнення володіти якомога більшою частиною прибутку обертається ущемленням прав найманих працівників, їх повним безправ'ям, особливо в умовах економічної кризи. Досвід промислове розвинених країн свідчить про широке застосування матеріального стимулювання і додаткового соціального забезпечення працівників.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов'язаний погодити всі питання щодо встановлення умов оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.

Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.

При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного Договору.

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції. Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника[11ст 67]. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино – годин і людино – днів, а інші – як відношення того самого обсягу до середньо списової чисельності робітників або всіх працівників. Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції. Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством. Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Отже, організація праці на підприємствах сільського господарства здійснюється відповідно до Закону України «Про оплату праці». В державних підприємствах організація оплати праці здійснюється міністерством аграрної політики.

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Виділено такі напрями поліпшення умов праці на підприємстві

1. удосконалення технологічних процесів ;

2. механізація та автоматизація виробничих процесів;

3. впровадження дистанційного управління виробничими процесами для виведення людини з зони несприятливих умов праці;

4. раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів;

5. улаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;

6. виготовлення та установка ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв тощо);

ВИСНОВОК

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, які проявляються в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці. Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Основними напрямами підвищення ефективності виробництва сої є підвищення врожайності через впровадження інтенсивних технологій, наближення посівів до місць збуту з метою зменшення транспортних витрат.

Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського

виробництва використовують відповідний критерій і систему

взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних

законів і вплив різних факторів. Для визначення економічної ефективності виробництва сої використовуються такі основні показники: урожайність; продуктивність праці; собівартість 1.ц. сої ; рівень рентабельності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Носівка Агро» знаходиться в м.Носівка Чернігівської області.

Від Києва ТОВ «Носівка Агро» розташоване на відстані 153 км; від обласного центра – на відстані 125 км.

Площа сільськогосподарських угідь ТОВ «Носівка Агро» за досліджуваний період збільшилась на 158,4%.

У 2009 році рівень землезабезпеченості був найбільшим.

Вартість основного капіталу збільшилась на 125,8% протягом 2009-2011 років. Економічна ефективність їх використання характеризується капіталовіддачею, капіталомісткістю та нормою прибутку За три роки капіталовіддача збільшилась на 15,9% порівнюючи 2011 рік з 2009 роком, та зменшилась капіталомісткість на 14,4%.

Відбулись також певні зміни у структурі трудових ресурсів, так як у базисному році, у порівняні зі звітним, заняті у тваринництві відсутні. У 2011 році, кількість працівників збільшилась на 71,43%, порівняно з 2009 роком.

Проаналізувавши структуру грошових надходжень підприємства можемо сказати, що головною галуззю є зерновиробництво (40,5% у 2009 році, та 41% у 2011 році) , тобто підприємство спеціалізується на виробництві цього виду продукції.

Головними галузями господарства у 2009 р. було вирощування зернових та зернобобових культур ( питома вага в структурі грошових надходжень становила 40,5%, вирощування соняшнику – 27,7%, соя – 7,8%, ріпак ярий відповідно – 24%.

У 2011 р., так як і в попередні роки господарство займалось лише виробництвом рослинницької продукції : зернові та зернобобові культури становили 41% у структурі грошових надходжень (збільшилось на 0,5%), вирощування соняшнику – 31,4% (збільшилось на 3,7%), соя – 5,1%, ріпак озимий відповідно – 17,1%, льон-довгунець – 5,4%.

Взагалі сума грошових надходжень від реалізації продукції рослинництва 2011 році в порівнянні з 2009 роком збільшилась на 9981,9 тис. грн., або на 167% .

Вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилась в 2011 році в порівнянні з 2009 на 162,7%, а на 1 працівника показник збільшився на 53,2%. Вартість валової продукції у 2011 році, порівняно з 2009 роком, на 1 грн. основних виробничих витрат зменшилась на 28%. За 2009 і 2011 роки в підприємстві спостерігається така ситуація: на 1 га сільськогосподарських угідь валовий прибуток збільшився на 286,2,5%, а на 1 працівника – на 125,3%. Рівень рентабельності характеризує прибутковість підприємства. А в нашому випадку рентабельність зменшилась на 2,9%.

В господарстві ТОВ «Носівка Агро» у 2011 році порівняно з 2009 площа посіву збільшилась на 203 га (24%).

Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що вона збільшилась з 13,25 ц/га до 18,69 ц/га . Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культур по господарству, можна проаналізувати динаміку валового збору , який залежить від обох вище згаданих показників.

Валовий збір зерна збільшився. Так як він становив у 2009 році 10956 ц, а у 2011 році він становив 19251 ц, тобто збільшився на 8295 ц, а урожайність була на 5,44 ц/га (на 15,96 %) більшою, в порівнянні з базисним роком. Тож валовий збір сої у 2011 році збільшився, порівняно з 2009 роком за рахунок збільшення посівних площ і урожайності.

Проаналізувавши дані таблиці, ми бачимо, що у 2011 році валовий збір сої збільшується на 8295 ц, порівняно з базисним роком. Отже, для того, щоб валовий збір зерна зростав й надалі з’явиться потреба в інтенсифікації вирощування.

За даними ми бачимо, що відбулося зменшення виробничої собівартості 1 ц сої. Це є результатом зменшення витрат виробництва на 1 га посіву сої. Собівартість виробництва 1 ц продукції ще можна зменшити за рахунок введення інноваційних та більш прогресивних технологій виробництва сої, що, в свою чергу, значно підвищить такі показники як валовий дохід у розрахунку на 1 га с/г угідь та валовий дохід у розрахунку на 1 середньорічного працівника. Зниження собівартості виробництва та збільшення валового доходу також призведе і до збільшення показника рівня рентабельності господарства. Введення в життя переліку зазначених заходів призведе в подальшому до сталого та економічно стабільного розвитку досліджуваного господарства. Собівартість реалізації зерна протягом 2009-2010 рр. зазнала коливань, і в межах зазначених років зросла на 45,29%. Ціна реалізації у 2011 році порівняно з 2009 роком підвищилась на 72,5%.

З даних структури виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1 ц сої, ми можемо побачити, що загальновиробничі витрати на 1 ц зерна на підприємстві зменшились у 2011 році, порівняно з 2009 роком на 0,5%. Найбільша частка у структурі виробничої собівартості припадає на оплату робіт і послуг у 2009 році (51,2 тис грн), а в 2011 – витрати на внесення мінеральних добрив(72,2 тис. грн.). Також можемо спостерігати, що витрати на оплату праці зросли.

Отже, проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновок, що ми маємо зменшення маси прибутку за рахунок такого фактора, як значне збільшення повної собівартості сої. Це відбулося за рахунок не раціонального використання посівних площ та зростання собівартості виробництва сої, так як затрати на 1 ц сої зростали дуже швидкими темпами. Це було не вигідно для підприємства. І було прийнято рішення шукати нові меншзатратні технології виробництва сої у господарстві.

Охарактеризувавши економічну ефективність виробництва сої в ТОВ «Носівка Агро» можемо зробити висновок, що протягом 2009-2011 років спостерігається стрімке зниження прибутковості від виробництва сої. Протягом 2010-2011 років вирощування сої було збитковим для підприємства, але його вирощування на підприємстві продовжується. Головними факторами, які спричинили збитковість виробництва є: збільшення собівартості сої, нераціональне використання земельних ресурсів, застаріла матеріально-технічна база.

Проаналізувавши дані таблиці з даними про Динаміку рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва сої можна відзначити, що витрати виробництва на 1 га посіву зменшились на 70,83% у 2011 році в порівняні з 2009 роком, а урожайність сої збільшилась на 41,06% і в 2010 році ми маємо збиток за рахунок зменшення ціни реалізації на 1 ц зерна на 31,9% менше в порівнянні з базисним роком. За рахунок зменшення прибутку та підвищення собівартості рівень рентабельності у 2010 році зменшився спочатку на 98,3%, порівнюючи з базисним роком, а потім рівень рентабельності поступово почав зростати до 3,5%.

Отже, підприємство має досить непогані показники, але для того щоб підприємство набуло ще більшого і стабільного рівня рентабельності, варто шукати нові шляхи підвищення ефективності ведення господарської діяльності.

Дотатки

Вартість валової продукції за 2009 рік

|Вид продукції |Вироблено продукції, ц |Порівняльна ціна |ВВП |

|Пшениця озима |27984 |40,58 |1135,59 |

|Жито |12218 |36,47 |445,59 |

|Соняшник |6543 |88,02 |575,91 |

|Соя |10956 |98,91 |1083,66 |

|Ріпак ярий |7325 |81,85 |599,55 |

|Усього |65026 | |3840,31 |

Вартість валової продукції за 2010 рік

|Вид продукції |Вироблено продукції, ц |Порівняльна ціна |ВВП |

|Пшениця озима |35730 |40,58 |1449,92 |

|Соняшник |3140 |88,02 |276,38 |

|Соя |14088 |98,91 |1393,44 |

|Ріпак озимий |2035,4 |113,57 |231,16 |

|Ріпак ярий |10431,4 |81,85 |853,81 |

|Усього |65424,8 |- |4204,72 |

Вартість валової продукції за 2011 рік

|Вид продукції |Вироблено продукції, ц |Порівняльна ціна |ВВП |

|Пщениця озима |38399 |40,58 |1558,23 |

|Кукурудза на зерно |76500 |35,88 |2744,82 |

|Соняшник |22833 |88,02 |2009,76 |

|Соя |19251 |98,91 |1904,12 |

|Ріпак озимий |16397,7 |113,57 |1862,29 |

|Льон-довгунець, насіння |69,7 |121,63 |8,48 |

|Усього |173450,4 |- |10087,69 |

Список використаної літератури

1. Закон України "Про власність" // Основні чинні кодекси України. / Уклад: Ю.П.Єлісовенко. - К.: Махаон, 2003.

2. Закон України "Про господарські товариства" //Основні чинні кодекси України. / Уклад: Ю.П.Єлісовенко. - К.: Махаон, 2003.

3. Закон України "Про охорону праці" // Основні чинні кодекси України. / Уклад: Ю.П.Єлісовенко. - К.: Махаон, 2003.

4. Земельний кодекс України // Основні чинні кодекси України. / Уклад: Ю.П.Єлісовенко. - К.: Махаон, 2003.

5. Закон України "Господарський кодекс України" // Голос України. -2003.- 14 березня.

6. Агрокліматичний довідник по Xмельницькій області. – К.: Державне видавництво с.-г. Літератури. –1951. –132с.1.

7. Агропромисловий комплекс України: Стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно - аналітичний збірник ( випуск 6) / За ред. П.Г. Саблука та ін. - К.: ІАЕ УААН, 2003. - 764с.

8. Азізов С.П. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах. Навч. посібник. -К.:2000.- 160с.

9. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-е вид., доп і перероблене. - К.: КНЕУ, 2002 - 624с.

10. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: 2002. - 624 с.

11. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін П.С. Основи економічних знань: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. -К.: Вища школа, 2002. - 543с.

12. Дацій О.І. Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у сільському господарстві та шляхи її підвищення Дніпропетр. держ. аграр. ун-т; 2000.-20с.

13. Дієспоров В.С. Економіка сільськогосподарської праці. - К.: ІАЕ УААН, 2004. - 488с.

14. Економіка підприємства / П.П. Русак, В.Г. Андрійчук, А.А. Ільєнко та ін.; За ред. П.П. Руснака. - Біла церква, 2003. - 256с.

15. Економіка сільського господарства За ред. В.П. Мартена. - К.: Урожай, 1995.-288с.

16. Економіка сільського господарства: Підручник. / П.П. Руснак, В.В. Жебка, М.М. Рудий, А.А. Чалий; За ред. П.П. Руснака. - К.: Урожай, 1998.-320с.

17. Економічний аналіз: Навч.посібник / М.А. Болюх, В.З. Борчевський, М.І. Горбатюк; За ред. акад. НАНУ, проф. Чумаченка М.Г. -К..КНЕУ, 2001.-540с.

18. Збарський В.К. Основи підприємництва та бізнесу: Підручник. -Вінниця.: Нова книга, 2004. - 464с.

19. Ковальчук М.І. Стратегічний аналіз у сільському господарстві: Навч. посібник: К.: КНЕУ, 1997. - 224с.

20. Малік М.Ю., Нужа О.А. Конкурентоспроможність аграрних підприємств: методологія і механізми: Монографія. - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 270с.

21. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник. -К.:Вища шк., 1994.-416с.

22. Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2008. - 312с.

23. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. Видавничий центр «Академія» 2001.-280с.

24. Нормативні витрати, ціни, баланс сільськогосподарської продукції в Україні та країнах світу. / За ред. акад. УААН О.М. Шпичака, к.е.н. Ю.Я. Гопусенка. - К.: ННЦ ІАЕ, 2006. - 694с.

25. Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. /За ред. П.Т.Саблука., Ін - т аграр. економ. УААН. К.: 2001 - 321 с.

26. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. Навч. посібник. / С.П. Азізов, П.К. Канінський, В.М. Скупий; За ред. С.П. Азізова. - К.: 2001. - 834 с.

27. Основи аграрної економіки: Підручник./ За ред. В.П.Галушки, Гвідо Ван Хуленбрук. - К.: Вища освіта, 2003. - 399 с.

28. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу: Навчальний посібник, Авторський колектив: Т.Д. Іщенко, П.О. Лайко та ін. За ред. М.М. Ільчука - К.: Вища освіта, 2002. - 399с.

29. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу: Навч. посібник. / Бідзюра І.П., Збарський В.К, Ільчук М.М. - К.: Вища освіта, 2002. - 388 с.

30. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих аграрних закладів освіти. Бідзюра Т.П., Збарський В.К., Ільчук М.М. К.: - 2001. -320 с.

31. Подлесецкий Г.М. Методические рекомендации по обоснованию нормативов основних производственных фондов сельскохозяйственного назначения на производство продукции в Украинской ССР. Киев, 1974.

32. Розвиток господарських формувань і організація виробництва в аграрній сфері АПК / За ред. Зубця М.В., Саблука П.Т., Месель-Веселяка В.Я. - К.: УААН. Ін - т аграр. економ., 1999. - 296 с.

33. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні. - К.: ННЦ ІАЕ, 2006. - 396с.

34. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств: Підручник. - К.: Урожай. 1995. - 328 с.