НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Науково-навчальний інститут бізнесу

Економічний факультет

Кафедра аграрної економіки

ім. проф. І.Н. Романеска

Кафедра аграрної соціології і розвитку села

Курсова робота

Економічна ефективність виробництва сої

та шляхи її підвищення

Студент відділення

«Облік і аудит»

5 групи 3 курсу ______________

Керівник,

д.е.н., професор. ______________

асистент

Київ – 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва……………………………………………………………………....5

1.2. Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення……………………………………………………………………..9

Розділ 2. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання …………….12

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору сої…....23

2.3.Економічна ефективність виробництва сої...………………………27

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності виробництва сої.

3.1. Інтенсифікація виробництва сої ……………………….…………...35

3.2.Нормування праці………………...………….…………………….....44

3.3.Організація оплати праці………………………………...…………..53

Висновки…………………………………………………………..…………48

Додатки………………………………………………………………………60

Список використаної літератури. ………………………………………….61

Вступ

Виробництво сої є досить важливою галуззю не лише в сільському господарстві, а й в економіці взагалі. Організація даної галузі у сільськогосподарських господарствах передбачає систему заходів, спрямованих на забезпечення безумовного виконання державного замовлення на реалізацію продукції, а також використання земельних угідь на основі впровадження наукової системи землеробства, яка передбачає інтенсифікацію виробництва, відповідає ґрунтовим і кліматичним умовам господарства, з метою одержання найбільшої кількості високоякісної продукції при наявному виробничому потенціалі і з мінімальними сумарними витратами на її одиницю.

Даний курсовий проект присвячений економічній ефективності виробництва сої. Тема роботи є актуальною, оскільки постійно виникають нові проблеми, пов’язані з необхідністю суттєвого поліпшення використання виробничих ресурсів, удосконалення існуючих та створення нових важелів управління розвитку галузі виробництва сої. Проблеми у розвитку даної галузі потребують всебічного вивчення, узагальнення та практичного застосування комплексу організаційно-економічних факторів підвищення ефективності розвитку виробництва сої. Без застосування сучасних технологій вирощування та переробки сої, наукового обґрунтування напрямів підвищення ефективності її виробництва, механізму регулювання взаємовідносин в регіональному підкомплексі, не можна розраховувати на одержання високих врожаїв, бо природна родючість ґрунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечить приріст валових зборів цієї культури.

Метою даної роботи є вивчення та обґрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва сої, факторів, що на неї впливають, напрямів інтенсифікації даної галузі, а також дослідження нормування, організації та оплати праці в рослинництві, в тому числі й у виробництві сої.

Теоретичною основою курсової роботи є законодавча база, а також праці видатних вітчизняних та зарубіжних вчених з економічних та організаційних проблем підвищення ефективності функціонування та розвитку соєвої промисловості. Для досліджень використовувались економіко-математичний метод та метод порівняльного аналізу – для співставлення фактичних даних звітного та попередніх років.

В курсовїй роботі також наводиться організаційно-економічна характеристика господарства ТОВ „Носівка Агро” Чернігівської області, Носівського району, м.Носівка, на матеріалах якого проводились дослідження. Також наведені дані щодо господарської діяльності підприємства за 2009-2011 роки (спеціалізація господарства, розраховані показники капіталоовіддачі, капіталозабезпеченості, капіталомісткості, капіталоозброєності, забезпеченості трудовими ресурсами, землезабезпеченості, а також показана динаміка результатів господарської діяльності).

Крім літературних джерел також використовується річна фінансова звітність даного господарства за 2009-2011 рр.

✓ Форма № 50 с.-г.

✓ Форма № 1 (баланс)

✓ Форма № 2 (звіт про фінансові результати)

✓ Форма № 3 (звіт про рух грошових коштів)

✓ Форма № 4 (звіт про власний капітал).

Розділ І. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1 Суть економічної ефективності сільсько-господарського виробництва.

Метою економічної стратегії розвитку АПК України є покращення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає, насамперед, вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці. Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини у необхідному асортименті та належної якості продукції на душу населення.

Однак Україна зацікавлена не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й в систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції.

У  сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, забезпечення високої економічної ефективності повинно органічно доповнювати досягнення соціальних результатів, соціального ефекту. Із соціальної сторони критерієм ефективності на мікрорівні  виступає частка прибутку підприємства, що спрямовується на покращення умов праці і відпочинку, задоволення соціальних потреб працівників, частка оплати праці у структурі собівартості; на макрорівні - підвищення рівня і якості життя населення, його здоров’я і тривалості життя, освітньо-культурного рівня  тощо). Коли мова йде про соціальну ефективність тих чи інших видів продукції, мається на увазі значущість, яку ці види продукції займають у забезпеченні продовольчої безпеки держави, збалансуванні раціонів здорового харчування. Тому з огляду на це державна підтримка розвитку сільського господарства повинна бути орієнтована на підтримку виробництва не лише економічно, але й соціально ефективних видів продукції.

Як наслідок,  всі зусилля виробників сільськогосподарської продукції повинні бути скерованими у двох напрямках: на ефективність і якість продукції, тобто на те, щоб отримувати максимальну кількість продукції високої якості при мінімальних затратах засобів і сировини. Наприклад, якщо сьогодні набуває поширення вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур, стійких до хвороб та шкідників, то економічний ефект за рахунок мінімізації витрат на засоби захисту буде очевидним, але враховуючи негативний плив такої продукції на здоров’я людей, він буде знівельований вкрай негативним соціальним ефектом.  

Виключно важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, пов’язана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що пов’язана із глибоким освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо  Це в свою чергу тягне за собою  не лише втрати продукції за рахунок природного чинника, але й додаткові витрати на ліквідацію наслідків екологічного забруднення. Тому ефективним з позицій екології можна вважати лише таке виробництво у якого еколого-економічний ефект (економічна вигода із врахуванням вартості природоохоронних заходів, вартості природних ресурсів, втрат від нанесення шкоди довкіллю) є позитивним.

Таким чином, кінцеві  результати аграрного виробництва знаходять своє відображення в кількості якісної, екологічно чистої і безпечної для здоров’я людини продукції та економічній ефективності виробництва.

На наш погляд, попри співвідношення корисного ефекту і ресурсів, при визначенні ефективності слід також враховувати критерії оптимальної і ступеня повноти залучення ресурсів і виробництво. На сьогоднішній день ми можемо спостерігати ситуацію, коли частина площ чи обладнання  сільськогосподарських підприємств не використовується, працівники зайняті в режимі неповного робочого дня, а в структурі посівних площ переважають найбільш прибуткові сільськогосподарські культури. Тому навіть, якщо підприємство має високі показники рентабельності за рахунок окремих видів продукції, але в умовах неповної зайнятості ресурсів, то таке виробництво не можна вважати достатньо ефективним з позицій суспільства. А нераціональна структура виробництва, недотримання сівозмін в довготерміновій перспективі  спричиняють  негативний вплив на родючість ґрунту і урожайність культур.

Тому ефективність сільськогосподарського виробництва слід розглядати як максимальне співвідношення корисного ефекту і затрат виробництва за умов повного і оптимального використання наявних ресурсів

Економічна і соціальна ефективність перебувають в органічному поєднанні. Якщо вдається досягти високих соціальних результатів, то можна говорити про подальше підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Це обумовлено тим, що  задоволеність умовами праці, належне фізичне і моральне здоров’я людей створює додаткові стимули та умови для підвищення продуктивності праці і підвищення на цій основі ефективності виробництва.

Технічні культури – це велика група сільськогосподарських культур, продуктія вирощування яких є сировиною для легкої, харчової та інших видів переробної промисловості

В Україні вирощується понад 30 технічних культур. За характером їхнього використання вони поділяються на дві основні групи: прядильні та харчові. До першої належить бавовник, льон, коноплі, джут та інші, що дають волокно для виробництва тканини. Друга включає – цукрові буряки, соняшник, сою, ріпак, рицину, гірчицю та інші, продукція яких використовується як сировина для харчової промисловості.

Україна – одна з провідних держав по виробництву технічних культур. У загальній їхній посівній площі (7,3 млн. га) найбільшу питому вагу має соняшник(62,7%), цукрові буряки (6,9%), соя (14,7%), ріпак (12,4%). Решту (3,3%) становлять люон-довгунець, рицина, хміль, тютюн та інші.

Україна за обсягами виробництва сої у 2006 р. зайняла перше місце в Європі, нині входить до 9 найбільших країн-виробників цієї культури в світі й має сприятливі перспективи розширення її посівів. Це відбулося завдяки потеплінню клімату, створенню і впровадженню у виробництво вітчизняних сортів сої нового покоління, розробці сортової технології її вирощування. Культура сої адаптована до ґрунтово-кліматииних умов регіонів нашої країни. Сприятливі умови для неї у регіонах помірного клімату, для них виведено українські сорти сої, насіння яких має високий уміст білка і жиру, розроблено і освоюють прогресивну сортову технологію їх вирощування Лише за 2006 — 2010 рр. площа посівів сої з росла з 73 тис. га до 714,8, або в 10 разів, виробництво насіння — з 73,9 до 889,6 тис. т. або 12 разів, урожайність — з 10,1 до 12,4 ц/га. або на 22,8%. Нові сорти сої українських селекціонерів поширюються в інші країни, де використовуються при виведенні нових сортів.

3 Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для вимірювання. Для одержання порівнянних величин-витрат і результатів-обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва зерна використовують такі показники: урожайність зернових культур, продуктивність праці, собівартість, окупність витрат, розмір валового доходу та прибутку з розрахунку на 1 ц продукції та на 1 га посіву, рентабельність виробництва зерна.

Урожайність зернових культур. Цей показник відображає ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва.

Урожайність визначається як відношення збору валової продукції з площі посіву в центнерах до площі посіву даної культури, га. Проте за даною формулою можна визначити не лише урожайність певної культури, а й середню врожайність по групі зернових.

Продуктивність праці. Виробництво продукції в сільському господарстві супроводжується затратами живої та уречевленої праці загальні затрати цих видів праці одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно вимірюється саме сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність перерахування уречевленої праці в живу. Тому в сільському господарстві вона вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці – це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу. Цей показник характеризує ступінь ефективної діяльності людини протягом даного проміжку часу.

Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях, або середньорічних працівниках. При визначенні продуктивності праці в зерновиробництві ми розраховуємо такі показники: затрати праці на 1 ц зерна, виробництво зерна на 1 працівника, на 1 людино-годину, кількість відпрацьованих люд.-год. всіма працівниками і одним, коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення фактично відпрацьованого часу одним працівником за рік до можливого фонду робочого часу.

Собівартість. Вартість продукту – це вираження втіленої в ньому живої та уречевленої праці. Її величина визначається кількістю затраченої суспільно необхідної праці на виробництво одиниці продукції. Суспільні витрати складаються з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва (c), вартості необхідного продукту (v) і вартості додаткового продукту

Собівартість продукції – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції (c + v). Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об’єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення.

Вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат характеризує окупність виробничих витрат.

Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Рентабельність означає доходність, прибутковість підприємств. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.. [23,c. 143]

У результаті господарської діяльності сільськогосподарські підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському господарстві чистого доходу визначає народногосподарську рентабельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, — госпрозрахункову.

Прибуток господарств — це реалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображує їх внесок у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту сільськогосподарського підприємства дозволяють також визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі.

Рівень рентабельності характеризує ефективність спожитих засобів виробництва, що включать суму річної амортизації основних фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних оборотних засобів. На сучасному етапі сільськогосподарські підприємства мають багато різноманітних засобів виробництва, які певною мірою використовуються у господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовують такий показник, як норма прибутку.

Норма прибутку визначається як процентне відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару; це такий показник, який є основою визначення всіх попередніх показників. Вона збирає в собі результати всього процесу виробництва та реалізації продукції, а також показує ситуацію на ринку. [25,c.23]

Розділ ІІ. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність