3.2.Нормування праці

Під нормуванням праці розуміють встановлення норм виробітку (обслуговування) та часу, тобто міри праці для конкретних умов виробництва при раціональній її організації та оптимальній інтенсивності з урахуванням правильного і найбільш повного використання техніки.

У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці, тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і, відповідно, витрат підприємства. Застосування норм праці приводить до скорочення витрат на продукцію й ощадливе використання робочого часу, що впливає на антивитратний характер виробництва і, звичайно, на зростання прибутку. Нормування праці є важливим елементом її організації на виробництві, оскільки сприяє подальшому вдосконаленню форм кооперації і поділу праці, дозволяє раціоналізувати її прийоми й методи, поліпшує організацію та обслуговування робочих місць тощо.

Поряд із цим функціями нормування праці є також створення обґрунтованої бази даних для внутрішньогосподарського планування, стимулювання підвищення кваліфікації виконавців на основі узагальнення й широкого розповсюдження передового виробничого досвіду, вдосконалення форм і систем оплати тощо. Вирішення цих та інших завдань забезпечить зростання ефективності сільськогосподарської праці.

Отже, суть нормування праці полягає у розрахунку міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. У процесі нормування праці встановлюються норми та нормативи, які розподіляються на види залежно від галузевого призначення, сфери застосування, територіального розповсюдження, кваліфікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити такі.

Норма виробітку – це розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним або кількома працівниками за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробітку вимірюються залежно від характеру виробничого процесу в гектарах, тоннах, кілограмах тощо.

Норма часу являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби, одиниці обладнання тощо.

Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних майстернях, будівельних роботах тощо. Норма обслуговування передбачає кількість одиниць обладнання, тварин тощо, які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців. Найбільшого розповсюдження набула у галузях тваринництва.

Норма чисельності – це науково-обґрунтована кількість виконавців відповідного професійно-кваліфікаційного рівня, встановлена для передбачуваного обсягу робіт, обслуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні тощо. Вона широко використовується на тваринницьких комплексах, у складських приміщеннях тощо. У практиці сільськогосподарського виробництва норма чисельності тісно пов’язана з так званим нормованим завданням.

Нормоване завдання – це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за певний час при певній її якості. Виражається в натуральних показниках (гектари, тонни та ін.). Визначають на базі норм виробітку; порядок його визначення такий самий, як при встановленні норм виробітку. Його використовують у тепличних комбінатах, ремонтних майстернях тощо.

Норма керованості – кількість працівників або управлінських чи виробничих підрозділів, якими найефективніше може керувати одна особа. Вона включає також найбільш раціональні розміри виробничої одиниці (бригада, відділок, дільниця, ферма тощо), якою керуватиме одна особа.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комплексні норми праці – обсяги робіт, виконувані ведучим сільськогосподарським агрегатом, взаємопов’язані операції за зміну за участю всіх безпосередніх виконавців, що зайняті на цих роботах. З метою підтримання заданої ритмічності такі норми застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко використовують груповий метод експлуатації техніки.

Розрізняють нормативи і норми праці. Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці. Отже, норма праці – це норматив праці, скоригований на місцеві умови.

У сільському господарстві України використовується значна кількість норм праці, які відповідним чином систематизовані залежно від ряду ознак.

З огляду на територіальну розповсюдженість, норми праці діляться на республіканські, зональні, обласні і місцеві. Республіканські норми використовують на території України; зональні – на території окремих 5 зон, що мають спільні природногосподарські ознаки; обласні – в тій області, для якої вони розроблені; місцеві, як правило, – в масштабах одного господарства або їх групи.

За галузевим призначенням норми праці ділять на міжгалузеві і галузеві. Міжгалузеві можуть використовуватися у кількох галузях, приклад: автотранспорт. За терміном дії існують постійні, сезонні, тимчасові й перспективні норми праці. Постійні діють протягом тривалого періоду до зміни умов роботи; сезонні розробляються на сезон, а тимчасові – на період освоєння нової техніки, технології і організації праці. З урахуванням прогнозу розвитку НТП на перспективу розробляються перспективні норми праці, які в подальшому використовуються в практиці планування трудових ресурсів.

Розрізняють також єдині й типові норми праці. Єдині належать до обов’язкових норм. Це нормативи навантажувально-розвантажувальних, автотранспортних і деяких інших робіт. Вони розробляються на основі узагальнення досвіду передових господарств, що мають відносно високийрівень технічної оснащеності.

Типові норми праці мають рекомендаційний характер і розробляються з урахуванням передових і типових для конкретних умов виконання роботи. Якщо за результатами паспортизації конкретні природно-економічні умови відповідають типовим, то наведені в довідниках типові норми можна використовувати без змін. В іншому випадку норми праці слід уточнювати за певною методикою.

Норми праці становлять основу системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, встановлення завдань з підвищення продуктивності праці, визначення потреби в кадрах, управління трудовими відносинами на підприємстві.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, своєю чергою, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Завданнями нормування праці є:

- встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

- впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

- розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

- проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;

- перегляд норм праці внаслідок змін умов праці та проведення організаційно технічних заходів;

- впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

Норми праці повинні відповідати природно-економічним та організаційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також забезпечувати рівномірну напруженість норм при їх виконанні в аналогічних умовах незалежно від географічного положення.

Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нормування праці, найбільш важливими з яких є:

– вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану організації трудових процесів на підприємстві;

– узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами;

– урахування передових досягнень науки й техніки;

– охоплення нормуванням усіх категорій робітників;

– виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.

Вивченню затрат робочого часу на певний трудовий процес передує аналіз його організації, який передбачає поділ процесу праці на складові елементи. Для цього розчленовують процес виробництва, який є сукупністю трудових процесів, що об’єднуються і базуються на прийнятій технології виробництва. Кожен виробничий процес можна розглядати в двох аспектах як сукупність змін, що впливають на предмет праці, та як сукупність дій працівників, спрямованих на доцільну зміну предметів праці.

В першому випадку йдеться про технологічний процес, у другому – про трудовий.

У ряді випадків всі операції такої групи створюють безперервний технологічний ланцюжок, по якому предмет праці рухається до тих пір, поки не буде досягнуто певної технологічної мети. Наявність таких груп операцій дає можливість впроваджувати у сільськогосподарському виробництві поточну організацію праці. Тому поділ процесу виробництва на стадії виробництва або часткові виробничі процеси, операції та їх групи має не тільки технологічний, а й певний організаційний характер.

Стадія виробництва (частковий виробничий процес) – це однорідна і закінчена в технологічному відношенні частина виробничого процесу, яка характеризується послідовністю зміни стану продуктів праці й організаційною відокремленістю. Окремий виробничий процес, своєю чергою, ділиться на трудові операції. Під трудовою операцією розуміють технологічно й організаційно відособлену частину виробничого процесу, яка здійснюється одним чи групою виконавців на одному робочому місці одними й тими самими знаряддями праці. Операції діляться на прості й складні залежно від того, включають вони одну або декілька дій на предмет праці. До простих операцій відносять оранку, боронування, коткування та інші, а до складних – сівбу, транспортування насіння й добрив, збирання врожаю тощо.

Трудові операції є основним об’єктом нормування, саме на цьому рівні й визначаються норми виробітку. Разом з тим для підвищення обґрунтованості норм трудові операції розчленовують на прийоми та їх комплекси, дії й рухи.

Трудовий прийом – це закінчена в часі сукупність дій і рухів виконавця, що послідовно виконуються одне за одним і мають конкретне призначення. Трудова дія є сукупністю кількох рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини (рук, ніг, корпусу) при незмінних предметах і засобах праці і мають цільове призначення.

Трудовий рух – це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії. Розчленування процесу виробництва на складові частини є вихідним моментом основного методу нормування – поелементного.

Метод нормування – це дослідження трудового процесу за основними його елементами та визначення способу, за допомогою якого встановлюється норма виробітку. Взагалі існують два принципово відмінні методи нормування праці – сумарний і аналітичний (поелементний).

Сумарний метод нормування праці полягає в тому, що норми праці встановлюються з урахуванням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Він передбачає розробку норм праці експериментальним шляхом не на окремі елементи трудового процесу, а відразу на весь процес, тобто сумарно, шляхом середнього фактичного виробітку групи працівників (знаходять середньостатистичну величину).

Застосування цього методу вкрай обмежене через те, що він не враховує достатньою мірою передовий досвід технології виробництва та організації праці, її раціональні методи та прийоми, при цьому не розкриваються можливі резерви підвищення продуктивності праці за рахунок підвищення кваліфікації робітників, впровадження досконаліших технічних засобів та інших факторів. Тому метод сумарного нормування праці можна застосовувати лише на обмежене коло робіт, які рідко виконуються, а також на термінові роботи, які слід виконати, а норм праці на них немає.

З огляду на вищезазначене в практиці нормування праці в сільському господарстві застосовують в основному поелементний метод, який називають ще технічним нормуванням праці, або аналітичним, оскільки він передбачає поділ процесу праці на окремі складові з подальшим детальним вивченням методів та прийомів праці, затрат часу по кожному з них та визначенням раціональної послідовності виконання трудового процесу. Він має два взаємодоповнюючих способи: аналітично-експериментальний і аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальний спосіб нормування передбачає розчленування процесу виробництва на складові елементи – прийоми та їх комплекси, дії і рухи шляхом проведення певних спостережень. На основі одержаних результатів встановлюють обґрунтовані нормативи затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу і за ними розраховують норму праці. Безпосередньо в господарствах цим методом користуються в тих випадках, коли виникає необхідність у перевірці та уточненні типових норм, за відсутності норм у довідниках або при їх визначенні на нові види техніки. Цінність цього методу в тому, що він дає можливість виявити упущення в існуючій організації праці і намітити заходи щодо їх усунення. Недоліком є те, це складний та трудомісткий метод, бо для встановлення технічно-обґрунтованої норми необхідно виконати певну кількість якісних спостережень. Враховуючи це, досить часто використовують аналітично-розрахунковий спосіб нормування, коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних природних, організаційно-технічних та інших умов виробництва. При нормуванні праці таким способом використовують паспорти полів і тваринницьких приміщень, тому в сільському господарстві цей спосіб є основним. Слід зазначити, що ці нормативи розробляються за допомогою аналітично-експериментального способу нормувальними установами.

Для розрахунку норм праці аналітично-розрахунковим способом із довідників нормативів відбирають такі норми, що відповідають певним умовам виробництва, які підставляють у відповідні формули і визначають норму праці. Розрахунки повинні супроводжуватися паспортизацією полів і ферм. Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке

порівняно з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств довідниками нормативів і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.