Лекція 10. Загальна характеристика тканин. Епітеліальна тканина

Поняття про тканину. Типи тканин. Розвиток тканин (гістогенез). Закономірності гістогенезу. Регенерація тканин. Загальна характеристика та мікро- і ультрамікроструктура епітеліальної тканини (епітелію). Генетична і морфо-функціональна класифікація епітеліальної тканини. Поверхневий епітелій і його різновиди. Залозистий епітелій. Залози, критерії їх класифікації. Секреція та її фази. Регенерація епітеліальної тканини.

Тканина. Розвиток, регенерація і класифікація тканин

Загальна гістологія вивчає розвиток, будову та функції тканин організму. Тканина — це сформована в процесі історичного розвитку система клітин та їх похідних, які об’єднані спільністю походження, будови і функції.

Процес розвитку тканин називають гістогенезом (від лат. histos — тканина, genesis — походження). Він починається після утворення зародкових листків і має низку закономірностей, основними з яких є диференціація, адаптація та інтеграція. Клітини зародкових листків потрапляють у різні умови життєдіяльності. Так, клітини ектодерми розміщуються на поверхні тіла зародка, а клітини ентодерми — в його глибині. Між екто- і ентодермою лежать клітини мезодерми. У зв’язку зі зміною умов життєдіяльності спадкові (генетичні) можливості клітин реалізуються по-різному. Одні гени повністю реалізують свою інформацію, а діяльність інших блокується. Внаслідок цього шлях розвитку клітин змінюється, тобто настає їх диференціація, яка призводить до утворення нових популяцій клітин, що спеціалізовані для виконання певних функцій. Набуті в результаті диференціації нові морфофункціональні особливості клітин популяцій закріплюються в їхній спадковій інформації. В результаті цього здійснюється адаптація клітин до нових умов їх життєдіяльності. Створені нові популяції клітин інтегруються (об’єднуються) в тканини, з яких побудовані органи, їх системи та апарати.

Сформовані тканини в процесі життєдіяльності зазнають дії різноманітних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища організму, що часто призводить до руйнування клітин. Частина клітин завершує свій життєвий цикл і також відмирає. Поповнення клітин тканин відбувається шляхом регенерації за рахунок стовбурових клітин. Оскільки у нервовій тканині таких клітин немає, вона не здатна до регенерації.

Існує багато класифікацій тканин. Найпоширенішою з них є класифікація, що ґрунтується на їх морфофункціональних особливостях. Згідно з цією класифікацією, розрізняють чотири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.

Епітеліальна тканина, або епітелій, є найбільш давньою тканиною, що виникла на початку еволюції багатоклітинних організмів. Вона вкриває поверхні тіла, слизових i серозних оболонок нутрощів (шлунка, кишок та ін.), а також утворює більшість залоз. У зв’язку з цим епітеліальну тканину поділяють на поверхневу і залозисту.

Епітеліальна тканина виконує численні функції, які об’єднують у три групи: захисну, обміну речовин, секреторну. Захисну функцію і функцію обміну речовин виконує поверхневий епітелій. Розміщуючись на поверхні шкіри та слизових оболонок, він перебуває в безпосередньому контакті із зовнішнім середовищем організму і захищає розміщені під ним тканини від шкідливої дії фізичних, хімічних та біологічних чинників цього середовища. Захисна функція епітелію переважає в епітелії шкіри, слизової оболонки ротової порожнини та деяких інших органів. Поряд з цим поверхневий епітелій бере участь в обміні речовин організму із середовищем, що його оточує. Так, через епітелій кишки всмоктуються в кров і лімфу продукти травлення, які є джерелом енергії та будівельним матеріалом організму. Через епітелій ниркових канальців виділяються продукти обміну, шкідливі для організму.

Епітелій, який вкриває серозні оболонки нутрощів, розміщені в грудній і черевній порожнинах тіла, створює потрібні умови для їх взаємного переміщення.

Залозистий епітелій виконує секреторнутаінкреторнуфунк­ції. Він продукує і виділяє специфічні продукти — секрети та інкрети, необхідні для життєдіяльності організму.

Епітеліальна тканина побудована з клітин — епітеліоцитів і майже не містить міжклітинної речовини. Епітеліоцити сполучені між собою різними типами контактів і утворюють суцільний пласт. Між епітеліоцитами є дуже вузькі міжклітинні щілини, в яких знаходиться надмембранний комплекс їх плазмолеми. В міжклітинні щілини надходять речовини, що проникають в епітеліоцити і виводяться ними. Для епітеліоцитів характерна полярна диференціація. В них чітко виражені два полюси — апікальний і базальний. Апікальний полюс спрямований до зовнішнього середовища, а базальний знаходиться на базальній мембрані. Базальна мембрана є похідною епітеліоцитів і клітин пухкої волокнистої сполучної тканини, що розміщена під нею. Вона перешкоджає епітелію вростати в сполучну тканину і таким чином виконує бар’єрну функцію. Епітеліальна тканина не має кровоносних судин і її живлення відбувається через базальну мембрану за допомогою судин сполучної тканини. Апікальний і базальний полюси епітеліоцитів мають і різні морфологічні ознаки. В базальному полюсі розміщені переважно ядро та окремі органели (мітохондрії, ендоплазматична сітка). Плазмолема епітеліоцитів цього полюса може утворювати глибокі впинання в цитоплазму. На апікальному полюсі багатьох різновидів епітеліоцитів є такі структури, як мікроворсинки, війки, щіточ­кова облямівка та ін.

Полярна диференціація властива і пластам епітеліоцитів. Якщо пласт багатошаровий, то полярна диференціація притаманна лише епітеліоцитам найглибшого шару.

В епітеліальній тканині є багато нервових закінчень, а також стовбурові клітини, завдяки чому вона має високу здатність до регенерації.