3.3. Екологічний аналіз структури земельних угідь ндг «Ворзель»
Характеризуючи структуру земельних угідь господарства за 2010р. ми бачимо, що найбільшу площу займають рілля – 523 га (67%), що пов’язано з інтенсивності рослинної галузі господарства.
Рис 3.5.Земельна площа господарства, га (2010р.)
Тоді екологічну стійкість земельних угідь даного господарства ми розраховуєм наступним чином:
Кст = (151га + 111га + 107га) / 523га = 369га / 523 = 0,7 (3.4)
Рис.3.6. Орні землі - НДГ «Ворзель»
Результати розрахунку за шкалою ступеня екологічної стабільності ми бачимо, що сільськогосподарські угіддя в господарстві є середньостійкими, оскільки Кст = 0,7.
Оскільки тваринна галузь домінує, то відповідно у господарстві земельних угідь господарства належить нестійким насадженням.
Рис.3.7. Багаторічні насадження НДГ «Ворзель»
Сільськогосподарські угіддя в господарстві є середньостійкими Кст = 0,7. Оскільки в господарстві переважає тваринницька галузь, то відповідно для забезпечення кормами великої рогатої худоби необхідна потужна кормова база. Для цього в господарстві в структурі агроландшафтів наявні значні площі із однорічними травами (екологічностійкі угіддя), що використовуються для заготівлі сіна. Тому в цьому господарстві екологічностійких угідь значно більше, ніж в НДГ «Великоснітинське».
3.4. Шляхи оптимізації агроландшафтів
Організація землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості середньо- та сильноеродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з наступним використанням під природні угіддя (створення водоохоронних та рекреаційних зон, розширення заповідних територій, заліснення і залуження).
За рахунок виведення з обробітку малопродуктивних та деградованих ґрунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистем, суттєво поліпшити структуру агроландшафту, підсилити процеси саморегуляції і активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Корекція структури сільськогосподарських ландшафтів у бік зменшення їх розораності, насамперед за рахунок сильноеродованих і деградованих земель, буде сприяти не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат елементів живлення, але і суттєвому поліпшенню водного балансу території, здешевленню ґрунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, в т. ч. фермерських господарств, повинна здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту, в тому числі малих річок, струмків, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас різних типів), польової гідрографічної мережі, природних та штучно створених водостоків, місць відтворення дикої флори і фауни.
Рис 3.3. Агроландшафти, які маємо Рис 3.4. Агроландшафти, які треба мати
Принципово важливим є не тільки визначення оптимального співвідношення угідь, але й визначення мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. За оптимального розміщення ділянок із природною рослинністю можливо за їх загальної меншої площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж за необґрунтованого розміщення таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.