- •Національний університет біоресурсів і природокористування україни
- •Розділ1. Сучасний стан агроландшафтів України (огляд літератури)
- •1.2.Земельні угіддя як основний елемент кількісного обліку
- •1.3.Сільськогосподарські угіддя та їх складові частини
- •1.4. Структура та динаміка основних видів земельних угідь. Деградація земель
- •Розділ 2. Програма, методика та умови проведення досліджень
- •2.1. Мета і завдання досліджень
- •2.2. Структура земельних угідь досліджуваних навчально-дослідних господарств нуБіП
- •2.2.1. Характеристика земельних угідь ндг «Великоснітинське»
- •2.2.2. Характеристика земельних угідь ндг «Ворзель»
- •2.3. Методичні підходи щодо визначення екологічної стійкості земельних угідь
- •Розділ 3. Аналіз екологічної стійкості агроландшафтів господарств нубіп україни
- •3.1. Структура земельних угідь в Україні
- •3.2. Екологічний аналіз змін структури земельних угідь ндг «Великоснітинське» за останнє десятиліття
- •3.3. Екологічний аналіз структури земельних угідь ндг «Ворзель»
- •3.4. Шляхи оптимізації агроландшафтів
- •Розділ 4.Охорона праці
- •4.2. Виробнича санітарія
- •4.3 Техніка безпеки під час проведення польових досліджень
- •Висновки
- •Список використаної літератури
3.2. Екологічний аналіз змін структури земельних угідь ндг «Великоснітинське» за останнє десятиліття
Аналіз структури земельних угідь ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське» ім. О.В. Музиченка показав, що загальна площа земель, яка перебуває у власності та користуванні господарства становить 2386,6 га, в тoму числі сільськогосподарські землі налічують 2132,8 га (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Зміни у структурі земельних угідь ВП НУБіП України
НДГ «Великоснітинське» ім. О.В. Музиченка станом на 2003 і 2013 рр.
Земельні угіддя |
Плoща, га | |
2003 р. |
2013 р. | |
Загальна плoща земель у власнoсті та кoристуванні, всьoгo |
2386,6 |
1901 |
в т. ч. с.-г. угіддя, всьoгo |
2132,8 |
1798 |
із них: рілля |
2038,8 |
1638 |
сінoжаті |
67,0 |
159 |
пасoвища |
27,0 |
1,0 |
Ліси та інші лісoвкриті плoщі, всьoгo |
70,0 |
44,0 |
Ставки і вoдoйми |
31,0 |
21,0 |
Найбільша частка у структурі сільськoгoспoдарських угідь належала ріллі – 2038,8 га, що пов’язано із інтенсивним розорюванням земель господарства, оскільки в господарстві переважають родючі чорноземні ґрунти. Натомість площі екологостабілізуючих угідь є досить незначними. Домінують у структурі цих угідь ліси та інші лісо вкриті площі, які займають територію 70,0 га та сіножаті, які розташовані на площі 67,0 га. Далі йдуть ставки та водойми – 31,0 га і пасовища – 27,0 га. За десятирічний період з 2003 по 2013 роки відбулися певні зміни у структурі земельних угідь господарства. Так, сильно зменшилася площа під орними землями з 2038,8 до 1638 га. Однак і площа під стійкими угіддями теж зменшилась. Так, під пасовищами з 27,0 га до 1,0 га, лісами з 70,0 га до 44,0 га і ставками та водоймами – з 31,0 га до 21,0 га. Зросла лише територія під сіножатями у 2,37 рази, з 67 до 159 га.
Як бачимо із таблиці 3.2., що такий розподіл різних агроландшафтів не є добрий, тому що чітко видно перекіс у бік орних земель, а частка інших екологостабілізуючих угідь, порівняно із розораними масивами є незначною. Тому обов’язковим аспектом поліпшення екологічного стану має бути відведення земель саме під ці угіддя, одночасно скорочуючи площі ріллі.
Для того щоб екологічний стан в господарстві характеризувався як стабільний необхідно, щоб співвідношення між орними землями – лісовими масивами – лучним різнотрав’ям і водоймами становило 30:30:20:20. Комплексна оцінка структурно-функціонального стану сучасних агроландшафтів свідчить, що екологічний стан території України дуже погіршений: у Поліссі – середньо погіршений, Лісостепу – сильно погіршений, а в Степу – катастрофічний.
У нашому випадку ми маємо наступну картину: реальна плoща земель, що знаходиться у власнoсті та користуванні беремо за 100% і далі починаємо рахувати відсоток необхідних земель, відповідно до пропорції. Після проведених розрахунків результат станом на 2003 р. був наступний:
частка орних земель становить 85,4%, лісових масивів – 2,9%, луків – 3,9% та водойм 1,3%.
Такий розподіл між складовими земельних угідь можна пояснити тим, що переважна більшість ґрунтів в господарстві чорноземного типу, вони є родючими, відповідно на них хочуть вирощувати рентабельні в економічному відношенні культури. Таким чином виходить, що на екологічні аспекти звертається найменше.
Провівши розрахунки станом на 2013 р. ми бачимо, що співвідношення дещо змінилося і було наступним:
частка орних земель становить 86,2%, лісових масивів – 2,3%, луків – 8,4% та водойм 1,1%.
Як видно із даного співвідношення, за десятиліття трішки зросла частка орних земель з 85,4% до 86,2% та луків з 3,9 до 8,4% і зменшилась під лісовими масивами та водоймами.
Принципово важливим є не тільки визначення оптимального співвідношення угідь, але й визначення мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. За оптимального розміщення ділянок із природною рослинністю можливо за їх загальної меншої площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж за необґрунтованого розміщення таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.
Нині проблема оптимального співвідношення природних і сільськогосподарських угідь включає три важливі завдання:
визначення оптимального співвідношення угідь;
встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю;
планування оптимальної еколого-безпечної територіальної структури угідь.
З метою створення ґрунтоводоохоронних агроландшафтів високого ступеня саморегуляції з мінімальними затратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб’єкта землекористування, в інтересах збереження природоохоронного каркасу ландшафту як основи сталого розвитку агросфери.
До екологічно стабільних чинників в агроландшафтах належать:
оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнту використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;
захист ґрунтів від ерозії і деградації, збереження і відтворення їх корисних властивостей;
створення життєвого простору для дикої флори і фауни;
підтримання біорізноманіття в т.ч. шляхом збереження генофонду запилювачів та ентомофагів.
До екологічно нестабільних чинників належать:
висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;
ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;
забруднення ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, засобами захисту рослин;
негативний баланс органічної речовини та біогенних елементів в агроекосистемах.
Наочним прикладом реальної оцінки стану агроландшафтів в господарстві є коефіцієнт екологічної стабільності земельних угідь (Кст), який розраховується за наступною формулою:
, (3.1)
де Sст – площа стабільних угідь, га; Sріллі – площа ріллі, га.
На підставі розрахунків коефіцієнтів екологічної стабільності земельних угідь оцінюють ступінь стійкості земельних ресурсів та прогнозують шляхи їх поліпшення [22].
Кст у нашому випадку на 2003 р. становило:
Kcn= (67 га + 27 га + 70 га) / 2038,8 га = 164 га / 2038,8 = 0,08 (3.2)
Кстна 2013 р. становило:
Kcn= (160га + 44га) / 1638 га = 204 га / 1638 = 0,12(3.3)
Ступінь екологічної стабільності земель певного регіону оцінюють за результатами розрахунку за шкалою:
Кст> 1 – стійкі угіддя;
0,7-1– умовно-стійкі;
0,6-0,7 – середньостійкі;
0,3-0,6 – слабостійкі;
< 0,3 – нестійкі угіддя.
Таким чином ми бачимо, що сільськогосподарські угіддя в господарстві є нестійкими, оскільки Кст = 0,08 і 0,12. Тому необхідно виводити землі з інтенсивного обробітку, як під перелоги, так і під залуження різнотравно-злаковою рослинністю.