62. Сутність та передумови неокласичних моделей економічного зростання. Формалізація моделі р.Солоу. «Золоте правило» нагромадження.

Неокласичні моделі зростання долали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволяли більш точно описати особливості макроекономічних процесів.

Р. Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в Кейнсіанської моделях була наслідком невзаємозамінні факторів виробництва. Замість функції Леонтьєва він використовував у своїй моделі виробничу функцію Кобба-Дугласа, в якій праця і капітал є субститутами. Іншими передумовами аналізу в моделі Солоу є: спадна гранична продуктивність капіталу, постійна віддача від масштабу, постійна норма вибуття, відсутність інвестиційних лагів.

Взаємозамінність факторів (зміна капіталовооруженності) пояснюється не тільки технологічними умовами, але й неокласичної передумовою про досконалої конкуренції на ринках факторів.

Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівність сукупного попиту та пропозиції.

Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва — праця, капітал, технологічні зміни — впливають на динаміку обсягу виробництва, коли еко­номічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кож­ного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Технологічний прогрес у моделі Солоу є, отже, єдиною умовою безперервного зростання рівня життя, оскільки лише за його наявності спостерігається стійке зростання випуску на душу населення (у).

Таким чином, в моделі Солоу знайдено пояснення механізму безперервного економічного зростання в режимі рівноваги при повній зайнятості ресурсів.

Критерій досягнення економікою точки максимуму споживання — рівність граничного виробництва капіталу розмірам його вибуття (нормі амортизації). Це і є «золоте правило» нагромадження. Якщо позначити норму амортизації через Y, то золоте правило нагромадження буде мати такий вигляд:МРК = у, або МРК-у = 0, (МРК- гранична продуктивність капіталу). Під "золотим правилом" нагромадження розуміють таку норму заощад­ження, за якої встановлюється стан сталої рівноваги економічної системи з найбільшим рівнем споживання.

63. Основні положення моделей економічного розвитку країн, що розвиваються.

Незважаючи на те, що держави Азії, Африки та Латинської Америки, які належать до групи країн, що розвиваються, істотно різняться між собою за рівнем економічного розвитку, ступенем еволюції соціально-економічних структур, мають національні, культурні, релігійні особливості, спробуємо виділити їхні спільні або близькі риси.

Це передусім відставання продуктивних сил у кількісному та якісному аспектах від рівня постіндустріальних держав. Переважна більшість країн, що розвиваються, характе­ризується низьким рівнем розвитку економіки. Їм притаманні недосконала соціально-економічна структура, багатоукладність економіки з великою питомою вагою традиційних докапіталіс­тичних укладів.

Відмітними ознаками більшості країн, що роз­виваються, є низький добробут населення, слаборозвиненість со­ціальної інфраструктури і, нарешті, суттєвий вплив релігійної сфе­ри на соціально-економічний розвиток.

Відокремлення групи країн, що розвиваються, у межах гло­бального економічного простору є правомірним із погляду спіль­ності їхньої історичної долі, і з погляду наявності конкретних історичних міжкраїнних соціально-економічних спільностей.

Значення країн, що розвиваються, у світовій системі про­дуктивних сил має насамперед кількісний вимір. Ці держави займа­ють понад 60 % території Землі, тут зосереджено 77 % світового населення, значні сировинні, енергетичні ресурси. Разом із тим країнам, що розвиваються, належить у світовому господарстві особливе місце: виробництво ВВП на душу населення зростало в них дуже повільно через високі темпи зростання населення, а в багатьох державах навіть абсолютно.До моделей ек розвитку країн, що розвиваються належать: двосекторна модель Льюїса та революційна теорія залежності. Згідно з двосекотрнною моделлю будь – яка ек систиема складається з 2 секторів:1.традиційний(сільоськогосподарський) з натуральним сільськогосподарським госодарством; 2 Сучасний (промисловий) сектор – конкуренртооспроможний і капіталізований сектор з міською промисловістю та міграцією робогчої сил из традиційного сектору. Основна увага в цій моделі приділяється міграції ргбочої сил из селе до міста та зростанню виробництва у промисловому секторі.проведені у подальшому емпіричні дослідження в цілому підтвердили реалістичність оснеовних положень та процесів, описаних у моделі. Революційна теорія залежності розглядає країни, що розвиваютьсяк ек системи, скуті інституційними, політ і ек обмеженнями. У цій теорії існує 3 основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Неоколоніальна модель залежності, повязує нерозвиненість країн з існуючою нерівн6істю у правах бдних і багатих країн основна причина низьких темпів розвитку – зовнішній вплив, якипй навязує ек відсталість. Хибна парадигма розвитку повязує низькі темпи ек розвитку з помилковістю можделей, чякі розробляються та навязуються світовими консультантами. теорія дуального розвитку грунтується на положенні про ієрархічність будови ек системи. Основні пологження: набір специфічних умов, кои в межах одн6іє ек сист зявляються вищі та підпорядковані нижчі рівні; постійне вдтворення дуальних структур; збільшення розриву між вищими та нижчими елементами сист; не сприяння вищих розвитку нижчих. Недолік – описовий характер