М.Хвильовий Твори в 39т. т 5

"О

258

ПЕРЕД ОРГАНІЗАЦІЙНОЮ КРИЗОЮ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЙНІЙ ЛІТЕРАТУРІ1

До цього часу українська революційна література хва­ лилася перед сусідньою російською не тільки тим, що вона раніше (бо це було й легше зробити) впоралсь із «старою» передреволюційною, не тільки тим, що природно і без командування за гегемона в українській літературі сучасности стала пролетарська група письменників (партійців і близьких до партії), на що теж були свої об'єктивні при­ чини, але й більшою суворістю, так би мовити, більшою окресленістю та простотою організаційної схеми українсь­ кої революційної літератури, в основу якої (схеми), мовляв, покладено поділ на суспільні верстви, що відбився й на зосередженні сил революційної української літератури, в трьох основних організаціях: Гарт (пролетарська), Плуг (селянська) і Аспанфут, нині АСКК2 (інтелігентська). Хоча відносини перших двох організацій з третьою (АСКК) і були весь час досить напружені, проте значної ролі ця третя група, що зібрала навколо себе лише незначні сили «непосидячих новаторів» з деклясованої мистецької інтелі­ генції, не відігравала, як і зараз не відіграє.

Означали відносини Гарту й Плугу. Відносини були ці такі, як ото в пісні: «де згода в сімействі». Паралельний зріст обох організацій, співпраця, спільна боротьба проти «зовнішнього» ворога. Коли були які суперечки — здебіль­ шого організаційного характеру — то вони не набирали

1Із збірника А. Лейтеса і М. Яшека «Десять років української літе­ ратури», т. II, стор. 153-162.

2Асоціяція Комуністичної Культури.

гостроти, як далі побачимо, через недозрілість. Це все творило загальне тло: сильного розвитку революційної лі­ тератури без того, що таке властиве було для літературних та взагалі мистецьких організацій періоду панування бур­ жуазії й без чого не обходиться й «переходова доба» — без поколу по різних «лініях» і «плятформах», без гризні «отаманів» і «отаманчиків», без суто літературних, суто мистецьких суперечок, часто не вартих торішнього снігу, коли до них підійти з погляду завдань громадського бу­ дівництва.

Зараз мусимо констатувати деякі зміни в загальному оформленні цього тла. По-старому росте, міцнішає Гарт, що має вже не тільки збитий кадр, але й досить сильну периферію, та що поширює свій вплив у всіх галузях мис­ тецького життя (з приводу цього чуємо голоси про «імперіялізм» та «диктаторство»), уперто довбе кількістю вечірок і роботою студій Плуг, обмежуючи стихійний зріст своєї периферії, відповідно до кадрових своїх сил.

У зовнішніх офіціяльних відносинах цих організацій нібито нічого не змінилося. Проте починають з'являтися ознаки якоїсь майбутньої кризи.

Перш за все ці ознаки виливаються в організацію й оформлення паралельних дрібних груп. Асоціяція панфутуристів одержує санкцію їхнього перейменування на комункультівців та оформлення в організацію всеукраїнсь­ кого маштабу, заявляючи претенсії на представництво ле­ нінської теорії на третьому фронті. До речі сказати, теоре­ тична макулятура Семенків, зліплена з богданівщини, бур­ жуазної шпенґлерівщини й доморослого філософування під совсом революційної фразеології, даремно подається «Чер­ воним шляхом» без редприміток як зразок тлумачення ле­ нінізму. Так само даремно відповідні партійні і радянські органи затвердили «комунізм», не давши собі труду кри­ тично поставитися до його теорії. Так званий ВУАПП (Всеукр. Асоц. Пролет. Писателей), уламок мертвонародженого на Україні Пролеткульту, що з самого початку свого існування «веде дипломатичні переговори» про влит­ тя на правах самостійної російської секції до Гарту та про доручення тій секції всієї роботи російською мовою (орга-

нізаційна, редакційна, студійна), врешті, спершися на бльок з Плугом, виявляє тенденцію до розгортання себе з націо­ нально-російської в територіяльно-всеукраїнську організа­ цію й (майже після року існування) оповіщає про намір відкрити «українську секцію ВУАПП».

З'являється на обрії ще одна «конкурентна» організація

—об'єднання робітників пролетарської культури Жовтень

—уламок київської групи панфутуристів на чолі з Савченком та Ярошенком. Ця група, як водиться, видає довже­ лезну деклярацію, в котрій, кленучись ленінізмом, виступає не тільки проти своїх учорашніх друзів з АСКК, але й проти Гарту та Плугу.

Крім того, відчувши в повітрі вогкість, грибами полізли на світло денне Ланки (радянсько-плятформена група сто­ рожів сумнівних «традицій» старої української літератури) й Митуси (породження спритного ума Гната Хоткевича, котре на музичному фронті мало б нейтралізувати той розгром старого «українського музичного громадянства», який учинила група молодих гартованців та близьких до Гарту музик, що революціонізували та повели іншим шля­ хом т. зв. «Т-во ім. Леонтовича»).

Вже ці ознаки показні: в повітрі запахло «боями». Хтось до чогось лаштується. Спокійна тиша пройшла. Проте вся­ кому, хто знає питому вагу ВУАППу, Жовтня й Комункульту (які офіційно з недогляду тих, кому глядіти слід, звуться українські футуристи) в порівнянні хоч би з Гар­ том, проти якого направлено вістря удару, ясно, що «бій» надто нерівний, навіть коли до них додати успіх Митус. Всякому, хто не новак у справах культурного будівництва на Україні, ясно, що ті «атаки» й «бої» дали більше страви фейлетоністам, аніж приводів для розмови про якісь кризи української революційної літератури, коли б суперечка не зачепила двох основних організацій — Гарту й Плугу — чи, вірніше, сутичка двох цих організацій не створила за­ гальної «бойової атмосфери». Сутичка ця розпочалася ще на торішньому плужанському з'їзді, де між плужанами й гартованцями відбулася жвава дискусія в справі перспек­ тиви розвитку обох організацій та поділу роботи між ними. Основа ж для цієї суперечки була ще раніш. Вона «перво-

родна» й крилася в тому, як розуміли завдання кожної спілки її фундатори. Але про цей пункт суперечок, як і про інші, далі. Зараз зупинімо увагу лише на характеристиці наростання „бойового" настрою, на підготовці „боїв"...

Швидкий зріст впливу Гарту в галузі культурного бу­ дівництва на Україні, поширення його роботи на місто і на село (продукція популярної робітничо-селянської літе­ ратури, театральна робота, робота гартованців-музик), зо­ середження в організації комуністів та комсомольців (і се­ лянського походження, і плужан), зріст популярности Гарту в союзному маштабі й навіть у маштабі міжнародному за упертого й послідовного переведення гартованцями своєї лінії дав привід для того, щоб «бойові» настрої тих, що не погоджувалися з Гартом, швидко зросли й оформилися. Перші «бої» чи підготовчі «диверсії» вже маємо: розірвано мовчазну угоду між двома організаціями, «гарто-плужани» (члени обох організацій) самовизначаються, лишаючися ли­ ше в якійсь одній, творяться «бльоки» (Плуг з ВУАППом виступає разом проти Гарту на Всесоюзній Нараді Пролет. Письм., обмінюються представниками в ЦБ: «Плуг ми­ риться з панфутуристами, допускаючи одночасне членство в Плузі й АСКК, розпочинаються виступи в пресі (обмін листами до редакції бувших плужан із київського Плугу; виступи проти Гарту в «Плужанині», кваліфікований Гар­ том, як провокаційно-брехливий і фракційно-груповий ви­ пад проти Гарту в «Журналі для всіх», що вийшов за редакцією лідерів Плугу й АСКК і т.д.) й виступи у вужчих авдиторіях.

В момент, коли пишеться ця стаття, «бойова» ситуація настільки опреділилася, що «рушниці» самі починають «стріляти» навіть у тих, хто в «числе драки» не позначений (згадаймо, наприклад, про замітку А. 3-на в «Комуністі» де він, мабуть, для себе несподівано, наплів про Гарт та­ кого, що викликав доповідь ЦБ Гарту (вміщену редакцією «К» без усяких приміток в оборону злощасного «стрілка»).

Тут залишимо «історію події» й перейдімо до розгляду окремих позицій пунктів суперечки (оскільки вони вияви­ лися), що допоможе нам далі в основному — у відшуканні соціяльного коріння тієї кризи, яка назріває чи назріла в

організації української пролетарської й революційної літе­ ратури, в опреділенні характеру тієї кризи й наміченні дальших перспектив.

Пункти важніших питань, з яких помічаємо розбіжність поглядів між Плугом і Гартом — ось вони: 1) принцип організації громадсько-мистецьких об'єднань, 2) підвалини будови Всеукр. Центр. Рев. Мистецтва.

Перший пункт суперечки — розбіжність поглядів на організаційний принцип спілкування — один з найдавніше виявлених і найосновніших. Принцип організації — це те, що часто опреділює шлях і перспективи розвитку того чи іншого організованого колективу. Тому на цьому ми спи­ німось детальніше.

Плуг в основу своєї організації кладе спілкування за так званим територіяльно-«виробничим» принципом. Ви­ робництво (тобто в даному разі література, а ширше — мистецтво) має ділитися в згоді з поділом на суспільні верстви: на пролетарське, селянське, інтелігентське і т.д. Виробники селянської (чи революційно-селянської) літера­ тури об'єднуються в Плузі, проводячи роботу на селі та поповнюючи свої ряди з сільських резервів, у першу чергу із суспільно свідомих комуністів, комсомольців, батраків, незаможників. Гартові, за цією схемою, предоставляється творення «пролетарської літератури» (тобто літератури для пролетаріяту заводського лише) й робота в робітничих індустріяльних осередках. В основу плятформи Плугу по­ кладено теоретичне положення, що селянство — це май­ бутній пролетаріят, робітники землі. З цього положення робиться висновок: революційно-селянська організація є по суті організація сільсько-пролетарська. Звідци висновок: Гарт має бути організацією індустріяльно-пролетарською; обидві організації рівнозначні в громадському житті, неза­ лежно одна від одної і обидві мають рівні права щодо участи, скажімо, в союзних чи міжнародних об'єднаннях пролетписьменників.3

Проти цієї концепції «територіально виробничого» прин­ ципу Гарт висуває як основу організації спілкування пись-

3 Див. статтю Епіка в ж. «Плужанин», N0. 1.

менників і мистецтва за клясовою ознакою, за їхніми гро­ мадськими переконаннями, за їхньою політичною дозрі­ лістю. Завдання пролетарської організації — об'єднати письменників (і взагалі робітників художньої творчости та пропаганди) на основі їхніх марксівських комуністичних переконань; творити для робітничо-селянських мас «про­ дукт» — літературу, просякнуту комуністичною громадсь­ кою свідомістю; в своїй роботі зв'язатися з широкими масами пролетаріяту села й міста, звідки черпати попов­ нення й резерв.

Створення такої організації дало б робочу лябораторію художньої творчости й пропаганди, просякнутої пролетар­ ською суспільною свідомістю, організатора культурної «змички» міста з селом і самодіяльно-громадського рупора думок та політики компартії.

В ній, у цій організації, може бути розгалуження роботи за виробничим принципом (беручи його в широкому ро­ зумінні), в секціях і студіях — виробництво літератури (й мистецьких творів загалом) з різних галузей, за ступенню її популярности, за мовою, за формою, за темами і т.д.

Крім пролетарської спілки, можуть бути й інші, що в них організуватиметься творчість суспільних попутників пролетаріяту — селянства, фахової технічної інтелігенції. Залежно від їхнього складу й напрямку вони можуть бути, за умови поширення на них пролетарського впливу, під­ готовчими організаціями виховання з непролетарських, але близьких пролетаріятові суспільних груп — «виходців», які потім вливатимуться в пролетарську організацію. На такого типу масову резервну підготовчу організацію селянписьменників має перетворитися й Плуг, до виховної ро­ боти в якому повинні стати всі зв'язані й знайомі з селом сили пролетарської спілки (за принципом спільного член­ ства), чим буде забезпечений і зв'язок між двома органі­ заціями, і ідейний вплив пролетарської на селянську, і точ­ ний розподіл сфер впливу та роботи.

Так накреслюються різні погляди на основне питання. Спробуймо дати їм оцінку.

Хоча докладних дискусій в цьому спірному питанні й не було, проте суперечка в цьому пункті нам здається за

264

вирішену. Теоретичний так званий «територіяльно-виробни- чий» принцип спілкування, покладений в основу їхнього «пролеткультизму», розбив ще Ленін, котрий гостро пов­ ставав проти «плохих интеллигентов», що накидають про­ летаріятові якусь специфічну «пролетарську» літературу. За­ мість гасла «пролетарська література» Ленін уперто й гостро ставив питання про літературу партійну, просяк­ нуту комуністичним поглядом («Что делать», 1902 р.). Щождо базування «клюбу» на твердженні про майбутню пролетаризацію села для того, щоб з нього зробити орга­ нізаційний висновок про рівнозначність селянської спілки пролетарським угрупованням, то та теоретична вартість такого походження ясна й для людини, що розуміє тільки основи марксизму.

Це в теорії. Яка теорія — така й практика. Життя розбиває «виробничо-територіяльний» принцип по всіх швах. Плужани, обмеживши периферійну роботу (на селі), зосереджують її в місті, в шуканнях кадру організації. Ро­ бляться виступи не тільки по ВУЗах але й по робітничих районах. Плужанська літературна творчість мало чим різ­ ниться від гартованської, хіба тим, що наслідує останню. Разом із тим гартованці розгортають продукцію популяр­ ної літератури для села й міста. Гартованська література, театральна й музична робота не обмежується «територією» заводу чи села, природно поширюється туди, де, за «тери- торіяльно-виробничим» принципом, мав би безроздільно бути господарем Плуг. Постає декілька нерозрішимих з погляду того «принципу» питань: за ким, у яку спілку йти робітничо-селянській шкільній молоді — майбутній інтелі­ генції для села й міста. Комуніст на селі — це «револю­ ційний селянин» (отже — плужанин) чи член пролетарської партії, насамперед зв'язаний з нею й усією пролетарською роботою. Комсомолець на селі — хто він такий, коли завтра він піде вчитися в місто або з книжок «з міста»?.. Так життя за теоретичну невиразність, за плутанину орга­ нізаційних принципів платить сплутуванням і гальмуван­ ням практичної роботи та повним затуманенням перспек­ тив розвитку.

Ця затуманеність перспектив примушує плужанський

265

актив у шуканні виходу йти в різних напрямках. Деталі­ зується, погрожуючи дійти до абсурду, «виробничий прин­ цип». Твориться буйною комсомольською групою, якій тісно в попутницькій атмосфері розвиватися, окрема ком­ сомольська секція Плугу. Народжується Жін-Плуг, проя­ вляючи нахили до створення самостійної організації пись- менниць-пролетарок. Кілька емігрантів із Західньої України творять Плуг ЗУ. Незабаром, може, будемо свідками ініціятиви створення якоїсь «Всеукраїнської спілки жінок — селянських комсомолок кіно-сценаристок», що постане з лона Плугу на підставі логічно доведеного до абсурду «територіяльно-виробничого» принципу спілкування. Це з одного боку. З другого — шукання йдуть у напрямку ство­ рення того Всеукраїнського єдиного керівничого центру

революційної літератури й мистецтва, що має зовні випра­ вити наплутане й надати сил до виконання взятих на себе завдань. Але тут народжується суперечка щодо другого пакту — про будову Всеукраїнського центру революційної літератури й революційного мистецтва. Хоча дискусія в цій справі не розгорнулася, проте вже з виступу тов. Пилипенка й В. Б-го в «ЛНМ» наприкінці минулого року в цій справі та дальшого її обговорення по організаціях на­ мітилися знову такі дві протилежні думки — гартованська й плужанська.

Гартованська (яка логічно випливає з попереднього пункту про будову організації) має на оці такий органічний зріст якоїсь одної організації, що об'єднуватиме всі сили революційної літератури й мистецтва та фактично, без уся­ кого адміністративного нажиму, тільки силою свого впли­ ву, стане за керівничий осередок. До моменту органічного створення такої організації спірні питання в галузі вико­ ристання сил, розмежування роботи й т.д. вирішуються на нарадах (місцевих і всеукраїнських) при відповідних орга­ нах радвлади, при чому остання виступає, так би мовити, арбітром. Там, де справа тичеться політичної лінії й ідео­ логічних ухилів, суперечки розв'язується на конференціях, за допомогою відповідних партійних органів. Творення всякого роду міжгрупових «з'їздів» і «конгресів» при всій їхній демонстративній ефектності може дати конкретну ко-

266

ристь в разі існування міцного, притертого керівничого ядра. Всяка «федеративність» при творенні керівничого осе­ редку відкидається на підставі логічно приміненого прин­ ципу демократичного централізму і з досвіду минулого (Всеукр. Федерація пролет. письм., «Жовтневий бльок») як форма парляментської гризні самостійно-організованих фракцій, замість ділової органічної роботи, в котрій супе­ речки рішає логіка й доцільність.

У противагу з плужанського боку маємо пропозицію створення за принципом федерації.

«Все-рев-літ-фед» та «Все-рев-мист-центр». Помимо роз­ ходження в принципі творення осередку тут набуває ще значення можливий склад його, представництво в ньому тих чи інших груп. І тут гостро витикається розходження в оцінці інших угруповань.

Розходження це не таке давнє. Раніш і Плуг, і Гарт займали однакову позицію — ту приблизно, як зараз Гарт. Але з деякого часу воно чітко виступило, набрало реальних форм. Розходження це тичеться головним чином оцінки ВУАПП і АСКК та почасти дрібних фахових мистецьких груп.

Щодо ВУАПП Гарт на підставі переговорів про влиття до нього ініціятивної групи ВУАПП і дальшого досвіду підтримує проти цієї групи низку тяжких обвинувачень: в відміні програми й рішень компартії саморобними «плятформами»; у нерозумінні комуністичної політики, зокрема щодо національного питання, та в «русотяпському» ухилі (вимога від Гарту зречення від опреділення роботи на укр. мові, як основної; вимога при тому ВУАПП до Гарту з усією периферією, як російської секції з самостійними пра­ вами організаційними — окрема периферія — і редакцій­ ними; нарешті оформлення себе в повну територіяльну ор­ ганізацію всеукраїнську з тим, що при основному ядрі (російському) існуватиме «українська секція»; у «пролет- культівсько»-богданівському ухилі з окремими нахилами До махаївщини, інтеліґентожерства і нарешті у справі орга­ нізації розколу на Україні революційно-літературного руху та ще за принципом національним.

В цей же час Плуг установлює повний контакт із

267

ВУАПП, спільно виступає проти Гарту на «Всесоюзній нараді пролетарських письменників» і навіть намічає орга­ нізацію спільними силами якогось з'їзду груп, що стоять на плятформі «Октября».

Так само справа стоїть з АСКК. В той час, як Гарт щодо цієї групи займає сталу й тверду позицію, позиція Плугу круто змінилася. При переговорах про влиття АСКК до Гарту, які велися спершу приватно й для оформлення яких з боку АСКК вже виділено окрему комісію, Гарт в числі умов злиття ставив зречення анархо-меншовицького буржуазного перекручування марксизму, яке має місце не тільки в старих програмах панфутуризму, але й у найно­ віших «програмових» статтях Семенка в «Червоному шля­ ху». Без цього для Гарту неможливе не тільки влиття, але й ближчий контакт в ідеологічній роботі. В цей саме час Плуг допускає одночасне членство в Плузі й АСКК, а «Журнал для всіх», редагований лідерами обох груп, з першого ж номера починає атаку на... Гарт.

Далі намічається поворот у Плузі й щодо фаховецьких мистецьких колективів. Коли Гарт до «франківців» зберіг свою позицію оцінки як корисного театрального колективу, який за допомогою й контролем з боку радвлади, партії й революційно-мистецьких організацій і надалі буде за чин­ ника розумної розваги, пропаганди й будови поступових культурних форм, то Плуг у спеціяльній урочистій адресі трохи не ідентифікував своїх завдань і своїх шляхів із шляхом і завданням франківців. Нарешті в пресі одмічено спільний виступ Плугу в Харкові, навіть з Митусом, орга­ нізованою одрижкою старого щироукраїнського громадян­ ства. Так, наче глижка снігу, котячися з гори, ростуть суперечки, наростає кількість спірних питань. Чи не вершка досягає цей зріст у часи і після «Всесоюзної наради проле­ тарських письменників».

На нараді Гарт із білоруським «Маладняком» зайняли в деяких питаннях окрему позицію в окремих питаннях. Перш за все Гарт, виходячи з того, що нарада була над­ звичайно зле підготовлена й наспіх скликана (телеграму, що Гарт має дати докладчика на тему «Література народів СРСР», прислано до Харкова напередодні відкриття на-

ради), уважав за доцільне взяти участь, яка б тільки де­ монструвала єдність пролетарського фронту, і надіслав ли­ ше трьох представників. Подруге, ці представники одер­ жали директиву в організаційних справах, що в даній об­ становці найважніше обстоювати форму об'єднання вироб­ ників пролетарської літератури Союзу РСР на основах наркомосівської схеми, що, забезпечуючи єдину політичну лінію (яка може вироблятися на нарадах НКО), разом із ним одна тілька забезпечує партійну лінію і національнокультурні справи. З цього випливала вимога творення осе­ редку пролетарських письменників СРСР не як адміністра­ тивно-керуючого «правління», а як інформаційно-зв'язко­ вого Центрального Бюра з паритетним представництвом від основних нац. республіканських груп, на обов'язку яко­ го (Бюра) ще було б підготовка з'їздів і нарад, зовнішнє представництво і робота в справі установлення такої орга­ нічної споєности між окремими організаціями Союзу, яка дала б змогу створити дійовий центр союзної організації, без погрози викривлення партійної політики. Після «на­ ради» ЦБ Гарту займає відповідальну позицію і, не одкликаючи своїх представників, проведених у «правління», утри­ мується від огульного затвердження всіх резолюцій наради (конференції) з огляду на те, що в них внесено цілий ряд формул, породжених специфічною обстановкою в російсь­ кій літературі (наприклад, означення «попутників», у яке, хоч би на підставі української практики, можна внести значний коректив). Тому то остаточне винесення рішення в справі резолюції в Гарті перенесено на з'їзд Гарту.

Натомість плужани на нараді гостро виступили проти пропозиції Гарту, а в справі організації центру була навіть спроба з боку одного їхнього представника зовсім зігно­ рувати принцип національно-республіканського представ­ ництва, натомість формуючи «правління» просто за пред­ ставництвом від великих індустріяльних центрів. Після ж конференції цілковите затвердження Плугом постанови конференції та при цій вірній оказії обвинувачення в бік Гарту, що, мовляв, «зриває єдність» і т.д. Це в той час, як сама конференція не могла визнати «правління» постійним і своє рішення вважає не за зайве «перевентилювати» й

підтвердити на республіканських з'їздах. В наслідок цієї боротьби селянська організація Плуг одержала одне місце в «правлінні» ВУАПП.

Тепер, коли перед нами ясно стала картина, що гово­ рить про наявність ознак кризи й про суперечні точки, на яких загострюється криза організації української револю­ ційної літератури, нам лишається лише опреділити коріння цієї кризи.

Обиватель (усякого ранґу й масти) скаже: «яке таке коріння?» Просто звичайна в мистецьких колах гризня, в основі якої чимало особистого і т. ін.

Звичайно, особисте, вплив роботи є й тут. Проте поми­ лимося, коли переоцінимо їхнє значення. Коріння справи глибше. Воно гніздиться в усій нашій добі. Зараз ми пі­ дійшли до моменту пробудження громадської активности в нових шарах суспільства. Зростає вона в пролетаріяті. Зростає вона і в інших суспільних групах, що шукають для неї виходу, між іншим, і в галузі культурно-творчого виявлення та оформлення. Цей момент надзвичайно від­ повідальний. І «гумористичні бої між літературними гру­ пами», як мислить обиватель, лише частка боротьби за вплив окремих суспільних груп на ідеологічному фронті.

Що значить в цьому освітленні та гарячкова «підготовка до бою» та протигартівський «всеєдиний фронт» (від ВУАПП трохи не до... Митуси)? Що спонукує до цього мирний Плуг?

Відповідь ясна. Зріст обох організацій вимагає точного розподілу сфер роботи. Суспільна активність суто плужанських шарів (тих, обробку яких мусить Плуг штучно обме­ жувати) примушує актив «плужан» ревізувати свою життям потрощену організаційну схему. Само життя підказує шлях: угода з Гартом, організаційне перешикування й правильний розподіл роботи та сил пролетарської й революційної лі­ тератури. Та розвивається ще й інша суспільна активність, що клином входить між двома основними групами укра­ їнської революційної літератури. Виявлення цієї активности многогранне, а вже проміж граней — не остання та, що зветься «гуртківщина» й «особисте». Звідси «бойові настрої» й підготовка «до нищення» в той час, як іде питання про

організаційне розв'язання кризи зросту української рево­ люційної літератури. Бо тільки сліпий не бачить, що це якраз криза зросту. І тільки засліплений може тягти її на шлях витрати енергії на «будову фронтів», гризню, сварки й т. ін.

Отже... Але залишмо це «отже» сказати тим, від кого головним чином залежить нормальне розв'язання кризи без ускладнень і «кровопролиття» на користь «третьому радому», залишмо це самим згаданим тут організаціям, їхньому комуністично-свідомому активові й політичному керівництву.

Вас. Еллан

«Культура і побут», додаток до «Вістей ВУЦВК», 1925

САНКТ-ПЕТЕРБУРЗЬКЕ ХОЛУЙСТВО1

Власне, про це не слід було б писати, якби... якби за спиною комуністичної партії не стояли широчезні робітничі й селянські українські маси, що, вірючи в партію, йдучи за нею, чутливо реагують на всі прояви нашого радянського життя, суворо й справедливо скрізь позначеного іменем партії.

Та обсяг «партійного втручання» остільки широкий, а сили партії в порівнянні з велетенськими завданнями остіль­ ки недостатні, що іноді доводиться ще й зараз, на 9-ому році революції, стикатися з фактами виключно нахабного просування під радянським, комуністичним стягом думок і настроїв, властивих проклятої пам'яти петербурзькому аб­ солютизму.

Розуміється, зайвим було б тут доводити, оскільки це просування «зміцняє» наш Радянський Союз і дружнє спів­ робітництво в цьому народів і «на чий млин» врешті тут «ллється воду». Зайвим — саме тому, що це б значило переказувати в стотисячний раз основну політичну лінію, що її твердо взяла і рішуче переводить в життя комуніс­ тична партія.

Тому мусимо звернутися просто до фактів, а власне — до одного такого винятково «відважного» факту, поданого читачеві зі шпальт одного журнала в пілюлі «Азбуки ко­ мунізму».

Це тим більше ми почуваємо на собі обов'язок зробити, що номер цього журнала набув зокрема в Харкові вели-

1 Із збірника А. Лейтеса і М. Яшека «Десять років української літе­ ратури», т. II, стор. 191-194.

272

чезної популярности: вже на другий день після приходу ленінградського потяга його ніде не можна було дістати.

Одним словом, мова йде про ленінградський журнал «Жизнь искусства», де в N0. 14 є «передовиця» під сакра­ ментальним наголовком: «Самоопределение или шови-

низм?» Немає жодної рації спинятися на вступній частині цієї

легковажної «передовиці», бо це б завело нас далеко в нетрища «загальників». Візьмемо тільки конкретний зміст її.

І тут перш за все ми здибуємо таке безпардонне твер­ дження: «... часто национальное самоопределение... превращается в неприятньїй и крайнє нежелательньїй шовинизм, которьій должен бьіть изжит в Советской стране во что бьі то ни стало. Особенно заметем такой шовинистический привкус в художественной политике Украиньї» (підкр. наше).

Ми, розуміється, розумом і серцем разом з автором «передовиці» цілком проти шовінізму і двічі за те, щоб його «изжить».

Але дозвольте спитати: — де це та дзвіниця висока, що з неї так далеко (аж на Україну) видно?

Чи може у нас тільки в Ленінграді й радянська влада зберігається?

А коли ні, то де ж тоді очі комуністичної партії?

Були з'їзди. Партійні й радянські. Обирали ЦК, обирали Уряд. А от дивись ти: — нічого такого й не помітили. Очевидно, треба було аж на адміральського шпиля злізти, щоб «таке» побачити.

І головне, — яка беззразкова «свобода» стилю й «легкость в мнслях необьічайная».

Авторові разом з редакцією, очевидно, зовсім і не втям­ ки, що на мові буржуазних борзописців (дух якої вони в Даному разі плекають) це могло б зватися — «бросить перчатку». Кому?

Але ж це тільки... могло б. Бо, як відомо, — «страшний чорт, та милостивий Бог». А «бог» комуністичної партії радикально розходиться в поглядах з будівничими «искус-

Факти? .

На них посилається й історично-скандальна «передовиця».

Виходить, що вони таки є, ті «факти», і то їх чимало, аж цілих... два.

Перший, це те, що — «в Харькове... где сплошь все население отлично понимает русский язьік, — не существует ни одного хорошего русского театра (за исключением разве музкомедии)», а другий, це те, що — «торжественное открьітие реставрированного одесского театра — отменено по предписанию из Харькова. Мотив — необходимость открьітия театра украинськой оперой» (підкр. автора).

Як бачимо, це вже не якийсь там «неприятньїй и крайнє нежелательньїй шовинизм», а просто тобі ціла «напасть», або ж петлюріяда на п'ять тисяч відер міщанської жовчі.

Не «першої свіжости» для нас ці «факти» й остогидлу відповідь на них треба було б почати хоч би зі статистич­ ної кількости робітників-українців у Харкові; або з того, що в Харкові є справжній «хороший» руський театр; що зв'язок компартії з широченними масами на Україні про­ вадиться через українізацію всерйоз і в пляні розвитку української пролетарської культури; що руське міщанство й непачество од цього сичить на комуністичну партію й шукає собі «легальних глашатаїв» на зразок нашого «пере­ довика»; що... і т.д. і т.п.

Одним словом, можна було б багато сказати.

Але це було б величезним марнотратством часу й атра­ менту, неприпустимим хоч би вже через сучасний «режим економії». Бож навряд чи хто визнав би тепер за рента­ бельні витрати на дискусію з монстрами.

Тому, навмисне обминаючи красномовну суть цих «фак­ тів», ми б хотіли підкреслити тут тільки один характерний симптом. Це — безтурботне верхоглядство й інстинкт ду­ буватої «вищости» й всезнайства, що виявляється в манері «хлопати» співбесідника «по плечу».

Адже де ще можна знайти такий клясичний зразок цього в нашій сучасності, як не оці вже наведені нами вище рядки:

— «открмтие... отменено по предписанию из Харькова

(підкр. наше). Мотив — необходимость открьітия те­ атра украинской оперой» (підкр. авт.).

Ми живемо, як відомо, в Харкові і не можемо поскар­ житись на відсутність офіціяльної й неофіціяльної інфор­ мації. Але, після цього, сугубо визнаємо свою цілковиту нікчемність, бо, признатися по совісті, зовсім не знали, що опери «одкриваються» й «закриваються» звичайними собі «предписаниями». І то, очевидно, зовсім не з центру Укра­ їни, а з якогось там Харкова, і — що (ще очевидніше) це є справою не загальнокультурної політики Радянського Уря­ ду (хоч і в Харкові), а просто собі — якогось там «художественного губернатора»!?

Одним словом, все на світі робиться просто: — так просто, так просто як... «просто» течуть думки в голові нашого безтурботного «передовика».

Та хай би собі текли, аби не робили нікому клопоту. Але ж, як виявляється далі, ця «простота» ховає під собою такий рожевий писок шульгинівських традицій, що годі вірити тільки «на слово».

Ось яким, наприклад, рефреном прикрашено нешовіністичні міркування «передовика»: — «Я в конце концов не все ли равно пойдет ли „Айда" на русском язьіке или на украинском (ведь оригинальнои оперной литературьі на Украине, не в обиду будь сказано, нет и от того, что „Айда" будет исполняться по-малорусски, она не станет украинской оперой)» (підкр. наше).

Це сказано знаменито і то з погляду самого, що не має («не в обиду будь сказано») — справжнього неприкрашеного великодержавницького санкт-петербурзького шовініз­ му. Бож дійти до «такої точки», щоб «Аиду» зачисляти (очевидно) в розряд руських опер на тій тільки підставі, що вона у нас здавна виконувалася на «русском язьіке» - для цього, справді, треба мати не абиякого «духу».

Більше того — треба, можна сказать, «насквозь провоняться» тим «духом», щоб з виглядом безшабашної невинности й «святої простоти» на 9-му році революції витягати з смердючого «Київлянинського» арсеналу аргументи — «по-малорусски».

І все це подається читачеві, як рецепт з «Азбуки кому-

нізму» проти того, щоб «самоопределение не завело в ту­ пик шовинизма».

Справді, більшого шовіністичного «тупика» доводиться пошукати та пошукати, перегорнувши геть чисто всі «фі­ лософські» «испражнения» «Союза русского народа». Бож хто забув, наприклад, що «найбільшим» аргументом вож­ дів цього славетного «руху» була саме та трафаретка, що на ній «награє» й наш «передовик»: — мовляв, кінецькінцем — «сплошь все население отлично понимает русский язьік»!?

Доводиться тут тільки пожалкувати, що воно таки, справді, «понимает», бо завдяки цьому воно знає, що пи­ шуть чистокровні «отприски» санкт-петербурзького зоологізму в таких-о радянських журналах. А знаючи це, ки­ дається в протилежний кут — вже не великодержавниць­ кого, а «національного» шовінізму.

Оскільки це — «мудро и желательно», здається, двох думок тут немає й не може бути.

А висновок з цього теж тільки один: комуністична партія й радянська влада не можуть успішно провадити боротьбу з «місцевим» «національним» шовінізмом (хоч би й на Україні) при тій умові, що закостенілі троглодити російського великодержавництва матимуть для своїх «за­ душевних ИЗЛИЯНИЙ» відтулину в органах радянської преси. Комуністична партія й радянська влада не можуть «доз­ волити собі розкоші» — розпалювати національну ворож­ нечу в угоду зоологічним інстинктам санкт-петербурзьсь- кого холуйства.

"•' Отже, тому це холуйство треба «изжить» і то якнай­ швидше!

Це вже на увагу самого журналу «Жизнь искусства».

Михайло Яловий

«Культура і побут», ч. 16. 1926, 18 квітня.

ПРО КРИТИКІВ І КРИТИКУ В ЛІТЕРАТУРІ

(В ПОРЯДКУ ОБГОВОРЕННЯ)

Гадаю, що стаття моя викличе жваву дискусію, на яку я сподіваюся. Я рахую, що молоді літературні сили, що не набули собі імени «негрів» від літератури, відізвуться і підтримають мене, а цим самим віллють свіжу течію в питання, яке я порушую і яке торкається їх також гостро, як і мене.

Я торкаюсь питання про критику в літературі й самих критиків, а за цим і відношення їх до молодої пролетарсь­ кої літератури і молодих творців її.

Раніш зо всього зазначу, що критикою іменується здо­ рове, на ґрунті вимог сьогоднішнього дня, обговорення твору того чи іншого письменника з єдиною ціллю вста­ новлення споживчої вартости твору: тако художньої, яко й «читабельної». Відсіль — критик це та людина, яка до мозків просоталась вимогами часу, яка душею живе цим часом і яка, більш того, не тільки відчуває суть вимог теперішніх, але й передбачає їх у прийдешньому.

Відсіль витікає, що та літературна продукція, яка слу­ жить на користь будові життя, яка родить слідом за собою потрібні наслідки — є, перш за все потрібна й необхідна література.

Накресливши два таких положення, я запитую у моло­ дих пролетарських письменників — чи ці два положення існують у житті? Чи такі підходи жили щодо їх творчости?... Хто головним чином «крив» їх, а даже — трьома короткими словами, видирав у них з рук, як м'ясо з тіла, Долото творця і шпурляв його геть?...

Я скажу — поруч з вимогами часу, поруч з народжен­ ням пролетарської літератури й пролетарських мистців