Розділ V. Неформальне спілкування і його особливості Глава 14. Спілкування, звернення, відношення

14.1. Спілкування як центральна категорія соціальної психології

Спілкування є центральною категорією і проблемою соціальної психології як науки і розглядається нею усебічно: як потребу і умову життя людини, як взаємодію і взаємовплив, як своєрідний обмін стосунками і співпереживання, як взаємне пізнання і діяльність.

Спілкування можна визначити як найбільш широку категорію для позначення усіх видів комунікативних, інформаційних і інших контактів людей, включаючи прості форми взаємодії - наприклад, присутність.

Категорія спілкування традиційна для вітчизняної психологічної науки. Її центральне, «базове», за виразом Би. Ф. Ломова, положення можна зіставити лише з такими категоріями, як відношення, особу, діяльність. У соціально-психологічній науці вона є центральною системотворчою категорією, скріплює воєдино понятійний апарат.

Необхідно детальніше проаналізувати взаємозв'язок близьких понять - спілкування і відношення, відношення і установка, відношення і оцінка, відношення і самовідношення, спілкування і комунікація, спілкування і взаємодія.

У міжособовому спілкуванні є такі аспекти, які не можуть бути позначені як діяльність. Би. Ф. Ломів у своїй роботі «Методологічні і теоретичні проблеми психології» піднімає питання: чи «Правомірно розглядати спілкування лише як окремий випадок діяльності, »розчиняти« його в діяльності»? (Ломів, 1984, стор. 245). На його думку, введення в порівняльний аналіз категорії «відношення» дозволяє показати специфіку і самостійність категорії спілкування.

Спілкування -

це найбільш широка категорія для позначення усіх видів комунікативних, інформаційних і інших контактів людей, включаючи прості форми взаємодії - наприклад, присутність.

Значення категорії «відношення» визначається тим, що будь-який акт психічного відображення представляє єдність знання і відношення. Ця категорія являється ключовій в розумінні суті характеру, основним структуротворним елементом якого є відношення людини до світу речей і людей.

Співвідношення спілкування і відношення діалектичне. З одного боку, спілкування в певному значенні слова при аналізі соціального буття людини і суспільства - це форма існування громадських стосунків. З іншого боку, на рівні індивідуального буття «спілкування виступає як самостійна і специфічна форма активності суб'єкта. Його результат - це не перетворений предмет (матеріальний або ідеальний), а стосунки з іншою людиною, з іншими людьми» (б. Ф. Ломів, стор. 248).

Розгляд окремих форм спілкування і, передусім, так званого довірчого спілкування дозволяє говорити про відносну самостійність і специфічність категорії спілкування в системі психологічної науки. Багато видів спілкування (наприклад, спілкування рефлексії) не зводяться до категорії діяльності. Перш ніж звернутися до класифікації видів і форм спілкування, до характеристики особливостей, структури, функцій міжособового довірчого спілкування, необхідно розглянути споріднені категорії - категорії «комунікація» і «взаємодія».

Міжособова комунікація - це переважно інформаційний процес, що полягає в передачі соціальної інформації, що фіксується в знаках і припускає розуміння людьми один одного.

Визначення комунікації, в якому підкреслюється її культурна обумовленість, знаходимо в книзі Э. В. Соколова :

«Комунікація - це специфічно культурна форма спілкування, обмін інформацією між людьми за допомогою знаків і символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до певних правил і норм« (Соколов, 1972, с. 104). На відміну від комунікації, взаємодія людей, простим прикладом якої є рукостискання, може містити мінімум інформації, проте є соціально організованим процесом, який протікає відповідно до певних норм.