44. Україна за умов кризи радянської системи. Конституція урср 1978р. : декларації та реалії

Криза радянської системи виявлялася в зростанні науково-технічної відсталості країни порівняно з передовими західними країнами, уповільненні темпів економічного розвитку, низькій якості більшості вітчизняних промислових товарів, нездатності колгоспно-радгоспної системи забезпечити країну продовольством відповідно до потреб і життєвих норм, явній безгосподарності. Потенційні можливості командно-адміністративної системи вичерпалися, вона стала нечутливою до науково-технічного прогресу. Темпи занепаду економіки України все зростали. З 1965 р. почала проводитись реформа в аграрному секторі. У котре вже були підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшені капіталовкладення в сільське господарство, в колгоспах вводилася гарантована оплата трудодня грошима, а також надбавка за кінцеві результати, знижувалась ціна на сільгосптехніку. Проте технічних засобів, необхідних для впровадження індустріальних технологій, не вистачало. Нераціонально використовувалась земля. Залишалося невирішеним питання про соціальний розвиток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачання, медичне й торговельне обслуговування. Трудові ресурси на селі значно зменшилися внаслідок процесів урбанізації. Усе це призвело до уповільнення темпів розвитку виробництва. У 1982 р. була прийнята Продовольча програма УРСР, яка передбачала зміни в управлінні аграрним сектором, інтенсифікацію виробництва. Проте вона не була виконана.

Екстенсивна спрямованість виробництва потребувала величезних матеріальних ресурсів і робочої сили. Через недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу навіть на нових підприємствах діяли застарілі, екологічно небезпечні технології. Зростання видобувних галузей призводив до розбазарювання природних багатств, забруднення території республіки відходами мінерально-сировинного комплексу вдесятеро інтенсивніше, ніж у СРСР у цілому. Вичерпувалися ресурси Донбасу.

Прагнучи збільшити збір сільгосппродукції, влада розширяла посівні площі. Ступінь ріллі безпосередньо сільськогосподарських угідь досягала 80% . Це призводило до посилення ерозії ґрунтів, і Україна щорічно втрачала до 600 млн. т родючих ґрунтів. Низький рівень життя і важкі умови праці призводили до відтоку населення із сіл. Змінилася соціальна структура населення республіки. Рівень постачання населення, особливо в 70-ті роки, підтримувався в основному за рахунок продажу нафти за кордон. На ці «нафтодолари» купувалися за кордоном одяг, взуття і продовольство, що дозволяло створювати ілюзію наявності товарів, хоча їх для більшості населення все ж хронічно не вистачало. Соціальним злом стало поширення алкоголізму і пияцтва. Вживання алкоголю набуло таких масштабів, що це стало загрожувати генофонду народу. Протягом 1959-1988 pp. населення України зросло на 9,6 млн. осіб. І в 1989 р. складало 51,7 млн. Проте народжуваність знизилася. Природний приріст перестав забезпечувати просте від творення поколінь.

У 1978 р. була прийнята Конституція УРСР, в якій декларувалися принципи розширення й поглиблення «соціалістичної демократії» шляхом активізації діяльності Рад народних депутатів, залучення мас до участі в управлінні державою. Але це були лише декларації. Панували адміністративно-командні методи управління, підміна Рад партійними органами, їх диктат. У республіці всевладдя бюрократії проявлялося у вигляді узаконеного самоправства всесоюзних міністерств, які нехтували місцевими інтересами. В умовах надцентралізації роль місцевих органів обмежувалась «палким» і «цілковитим» схваленням рішень, прийнятих у Москві.

Офіційно оголошувалось, що в СРСР побудовано «розвинутий соціалізм», проте рівень життя був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Споживання товарів обмежувалось наявністю багатьох «дефіцитів», тобто їх відсутністю. Люди не могли купити необхідні їм речі навіть маючи гроші. Відбувалося зміщення життєвих орієнтирів, коли в суспільстві почали домінувати апатія, скептицизм, зневіра в справедливість, а у верхніх ланках влади — корупція і цинізм. Погіршувалась екологічна ситуація, зменшувалась середня тривалість життя. За рівнем смертності Україна посідала третє місце серед республік СРСР.

Виходячи з свого постулату про «злиття» радянських на родів, партійне керівництво, особливо за часів В. В. Щербицького (1972-1989), почало проводити в Україні політику русифікації.

Усі ці явища викликали появу дисиденства — руху інакомислячих, які критикували політику уряду. Вони вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Власті переслідували їх, організувавши декілька політичних процесів. Обвинуваченими стали В. Чорновіл, В. Стус, І. Дзюба та інші. У 1976 р. група дисидентів створила Українську гельсінську групу (УГГ), яка повинна була сприяти виконанню Гельсінських угод у сфері прав людини. У неї входили М. Руденко, О. Берд ник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко та інші. Проте цей рух не набув значного поширення у зв'язку з тим, що більшість людей лякало інакомислення, вони десятиліттями виховувались у по корі, до того ж питання, які ставили дисиденти, не були проблемами щоденного буття.