26. Гетьманщина в кінці XVII – yпа початку XVIII ст. І. Мазепа та політика Петра і щодо України.

1.Наступ на політичну автономію України. Політика гетьмана Івана Мазепи.

 На кінець ХVII ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією. 26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак гетьманом Лівобережжя було обрано генерального писаря Івана Мазепу.

Тут же підписується нова угода з Москвою – “Коломацькі статті” (договірні статті між гетьманом і російським урядом), які ще більше обмежували автономні права України: гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк, Війську Запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.

Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя Петра І. Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки. Тому в зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так і на Туреччину та Крим. Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони напівдень і захід, він проводив промосковську політику.

Головною метою І.Мазепи було об’єднання України в одну незалежну державу. Він мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка.

І.Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку. Гетьман сприяв економічному і культурному розвитку України, його авторитет зріс завдяки активній меценатській діяльності – на його кошти було збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.

Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І.Мазепа вводить нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів, цілком залежних від нього. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян (у 1701 р. він видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку), козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Народ називав І.Мазепу “вітчимом” України. Ситуацію в українських землях ускладнювала необхідність постійної бойової готовності, що диктувалися широкомасштабними політичними проектами російського царя.  Лише за перші 12 років свого гетьманування І.Мазепа здійснив 11 літніх та 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні збитки, демографічні втрати, збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу.

У 1700 p. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 p. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карпом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали Мазепу «зрадником». ПетроІ виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало зпрагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини. Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як “гарматне м’ясо”. Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.

У І. Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.

У жовтні 1708 p. військо Карла XII вступило на Україну. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. Причини цього були:

> По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відір­вався він від життєвих потреб народу і не користувавася популярністю в народних масах.

> По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

> По-третє, Петро І вжив швидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши його зрадником України та залякавши населення України репресіями, спрямованими на прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю Мазепи – місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорізьку Січ.

Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

27 червня 1709 p. відбулася Полтавська битва – вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та І. Мазепи. І. Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. Вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер.