- •1.Матеріальна культура кам’яного віку в Україні. Неолітична революція.
- •2. Трипільська культура
- •3.Бронзовий та ранній залізний вік на терені України. Кіммерійці, скіфи, сармати.
- •4. Грецькі міста держави у Північному Причорномор’ї.
- •5. Антська держава. Становлення держави з центром у Києві. Політика Аскольда.
- •6. Основні положення норманської теорії. Роль варягів у державотворчих процесах на землях східних слов’ян
- •7.Державотворча діяльність перших київських князів.
- •8.Внутрішня та зовнішня політика Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
- •9. Київська Русь у другій половині XI- на поч.XII ст. З’їзд князів у Любечі. Влодимир Мономах.
- •10.Причини, сутність та наслідки феодальної роздробності
- •11. Монголо – татарська навала. Похід Батия на Русь, та його наслідки для укр. Державності.
- •12.Галицько-Волинська держава.
- •13. Поділ укр. Земель між сусідніми державами в xiVст. Спроби збереження української державності у Великому князівстві Литовському
- •14. Польсько-литовські унії та їх наслідки для України.
- •15. Причини виникнення українського козацтва)
- •16.Запорізька Січ як державно-політичне утворення українського народу.
- •17. Реформи Сигізмунда II та Стефана Баторія.: утворення реєстрового козацтва.
- •18.Військово-політична діяльність козацтва в другій пол. XVI– середині XVII ст.. Боротьба з турецько-татарською агресією
- •19. Козацько – селянські повстання в Україні кінця XVI – першої половини xviIст.
- •20.Національно-визвольна війна 1648-1657 рр., її причини та етапи.
- •22.Події 1648-1651 рр. Зборівськкий та Білоцерківський договори.
- •23. Події 1652 – 1657 рр. Березневі статті 1654 р. Віленське перемир’я. Смерть б. Хмельницького.
- •24.Громадянська війна в Україні (1657-1663). Гадяцький договір. Переяславські статті.
- •25. Руїна (1663 – 1687) в Україні. Боротьба старшини за владу. Андрусівське перемир’я. «Вічний мир»
- •26. Гетьманщина в кінці XVII – yпа початку XVIII ст. І. Мазепа та політика Петра і щодо України.
- •1.Наступ на політичну автономію України. Політика гетьмана Івана Мазепи.
- •27. Наступ російського самодержавства на автономію України у XVIII ст. Та її ліквідація за часів Катерини II.
- •28. Суспільно-політичний рух та національний рух на українських землях у першій половині XIX ст.
- •29.Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині хіх ст.
- •30.Галичина як «український п'ємонт»
- •31. Політичні партії у Східній та Західній Україні наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •32.Революція 1905-1907 рр. На Україні. Наступ реакції в 1907-1914 рр. Посилення національного гноблення в Украхні напередодні Першої світової війни.
- •34. Доба Центральної Ради та унр.
- •35.Гетьманська держава п. Скоропатського.
- •36.Директорія унр та зунр. Акт злуки 1919 р. Причини поразки, уроки і значення національно визвольних змагань 1917-20 рр.
- •37. Встановлення Радянської влади в Україні (1917-1920 рр). Радянська форма державності. Політика «воєнного комунізму».
- •38. Нова Економічна Політика(неп) в Україні та її результати. Входження України до складу срср.
- •39. Формування командно-адміністративної системи , її характерні риси. Індустріалізація та колективізація в Україні, їх оцінка в історичній літературі. Голод 1932-33 рр.
- •40.Формування культу особі Сталіна. Політичні репресії в срср.
- •41.Україна в роки Другої світової та великої вітчизняної воєн.
- •42. Відбудова народного господарства в Україні після Великої Вітчизняної війни. Друга радянізація західноукраїнських земель.
- •43. Україна за умов «відлиги»
- •44. Україна за умов кризи радянської системи. Конституція урср 1978р. : декларації та реалії
- •45.Політика «перебудови» та її здійснення в Україні.
- •46.Декларація про державний суверенітет України та її наслідки. Розпад срср. Проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 р. Та вибори Президента України. Утворення снд.
- •47.Конституційний процес в Україні в добу незалежності. Конституція України 1996 р.
- •48.Основні приорітети зовнішньої політики України. Участь України в загальноєвропейському процесі.
- •49.Укрїнсько- російські відносини на сучасному етапі. Розширення нато на Схід України.
- •50.Діяльність українських та загальноросійських партій на початку хх ст.
40.Формування культу особі Сталіна. Політичні репресії в срср.
Радянська пропаганда створила навколо Сталіна напівбожественний ореол непогрішимого "великого вождя та їхні вчителі". Ім'ям Сталіна і найближчих соратників називалися міста, заводи, колгоспи, військову техніку. Звати його не згадувалось у одному ряду з Марксом, Енгельсом іЛениним.1 січня 1936 р. в ">Известиях" з'являються перші двоє вірші,прославляющее І.В. Сталіна, які є текстами Бориса Пастернака. За свідченням Корнія Чуковського і Надії Мандельштам, він "просто марив Сталіним". Образ Сталіна став однією з центральних у радянській літературі1930-х-1950-х років; твори про вождя писали також закордонніписатели-коммунисти, зокрема Анрі Барбюс (автор виданій посмертно книжки "Сталін"), ПаблоНеруда, ці твори переводилися і тиражувалися у СРСР. Твори, славлять Сталіна, багато з'являлися й у публікаціях фольклору практично всіх народів СРСР. Тема Сталіна постійно була присутня у радянській живопису та скульптурі цього періоду, включаючи монументальне мистецтво (прижиттєві пам'ятники Сталіну, як і пам'ятники Леніну, встановлювалися масово переважно міст СРСР, а після 1945 і Східної Європи). Особливу роль створенні пропагандистського образу Сталіна зіграв масовий радянський плакат, присвячений найрізноманітнішої тематиці. Ім'ям Сталіна прижиттєво назвали дуже багато об'єктів, зокрема населених пунктів (першою з яких, очевидно, став Сталінград в 1925 - в обороні Царицина Сталін брав участь у Громадянську війну), вулиць, заводів, культурні центри. Після 1945 міста імені Сталіна з'явилися переважають у всіх державах Східної Європи, причому у НДР та УгорщиниСталинштадт (нині частинаАйзенхюттенштадта) іСталинварош (ниніДунауйварош) стали вибудуваними практично від початку на вшанування вождя "новими соціалістичними містами". Аналогічні характером, але менші за масштабом явища простежувалися і щодо інших керівників1930-х-1950-х (Калініна, Молотова, Жданова, Берія та ін).Сопоставимим на культ Сталіна була лише (переважно посмертний) культ Леніна, що тривав весь радянський період, зокрема й у сталінську епоху. М.Хрущов, розвінчуючи культу особи у своєму знаменитій доповіді на XX з'їзді КПРС стверджував, що всіляко заохочував таке стан справ. Хрущов заявив, що редагуючи підготовлену до друку власну біографію, Сталін вписував туди цілі сторінки, де себе називав вождем народів, великим полководцем, найвищим теоретиком марксизму, геніальним ученим тощо. Зокрема, Хрущов стверджує, наступний уривок вписано сам Сталін: "Майстерно виконуючи завдання вождя партії і, маючи повну підтримку всього радянський народ, Сталін, проте, не допускав своєї діяльності й зарозумілості, зазнайства,самолюбования".
Доба великого терору
Наприкінці 20-х років ХХ ст. після розгрому різних “ухилів” та “опозицій” у партії та зміцнення влади Сталіна накреслилася різка зміна у внутрішній політиці партії, яка означала повернення до методів “воєнного комунізму” та масового терору. Радянський Союз, зберігаючи зовні атрибути демократії, фактично перетворювався на тоталітарну державу, що базувалася на монополії більшовиків на політичну владу, ідеологію, керівництво економікою. Згортання ліберального курсу виявилося у переслідуванні старої інтелігенції. Влітку 1928 р. у Москві відбувся судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю: дезорганізовували виробництво, руйнували шахти. “Шахтинська справа” була сфабрикована Державним політичним управлінням (ДПУ) з метою звалити на старих спеціалістів відповідальність за невміння партійного керівництва управляти промисловістю. Сталін використав цей судовий процес для обґрунтування тези про посилення класової боротьби у міру будівництва соціалізму і необхідності проведення репресивної політики. Далі репресії торкнулися ієрархії Української автокефальної православної церкви. Заарештували не тільки єпископів, але і рядових священиків, що призвело до самоліквідації церкви у 1930 р. Зазнали репресій представники суспільних наук, зокрема, історики М. Яворський, С. Семковський, В. Юринець. Атаки велися проти провідників політики українізації насамперед проти М. Скрипника, М. Хвильового. “Чистка” української інтелігенції набула масового характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36. Таких же втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності.