32.Революція 1905-1907 рр. На Україні. Наступ реакції в 1907-1914 рр. Посилення національного гноблення в Украхні напередодні Першої світової війни.

Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. на У забастувало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти). Збройні повстання:

Повстання на броненосці «Потьомкін» на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси — члени різних партій. 14 червня 1905 р.

Повстання П. Шмідта. 11–16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта П. Шмідта, за переконаннями революціонера-демократа.

Виступ Б. Жадановського. 18 листопада 1905 р. у Києві майже 1000 озброєних, революційно налаштованих солдатів на чолі з підпоручиком Б. Жадановським вийшли на демонстрацію. До них приєдналися 4 тис. робітників. Було багато вбитих і поранених.

Повстання в грудні 1905 р. Найвищого піднесення збройна боротьба проти царизму в Україні досягла в грудні 1905 р. Повстання спалахнули в Харкові, Катеринославі, Олександрівську (Запоріжжя), Горлівці. Так, 16–17 грудня в Горлівці повстало до 4 тис. робітників. Їхні загони очолили більшовик А. Гречнєв, безпартійний П. Гуртовий, есер П. Дейнега. Після 6-годинного бою, втративши 300 чоловік, повсталі були розгромлені царськими військами.

Збройна боротьба проти царизму зазнала поразки внаслідок роз’єднаності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості та слабкої технічної підготовки повсталих, недосвідченості керівників.

Після поразки революції в багатьох районах Рос. імперії був введений надзвичайний стан. Там заборонялися будь-які збори, мітинги, наради. Повсюди проводили обшуки на квартирах робітників і партійних активістів, заборонялися студентські збори, закривалися опозиційні друкарські видання, арештовували в містах і селах неблагонадійних осіб, справи яких передавалися військовим судам. По обвинуваченнях було засуджено 26 тис. осіб, з яких 5 тис. були винесені смертні вироки. Наступ реакцій був помітний і в національному питанні. Уряд заборонив викладання предметів укр.. мовою. З’явився циркуляр, що не дозволяв вчителям розмовляти з учнями українською мовою. Закривалися українські клуби, наукові товариства, культурно-просвітницькі організації. Головним організатором наступу царизму на демократію був Столипін. Він хотів створити сильну, централізовану, монолітну імперію. Основні ідеї реформи були такі: 1) знищення селянської общини; 2) дозвіл селянам отримати землю в приватну власність (поселитися на хуторах або утробах); 3) переселення селянських сімей у слабо населенні райони Півн. Кавказу, Середньої Азії, Сибіру та Далекого Сходу. Тим самим столипінська аграрна реформа повинна була дати поштовх комерціалізації сільського господарства, переводу його на капіталістичні рейки розвитку. Однак остаточно зруйнувати селянську общину не вдалося, як і ліквідувати поміщицьке землеволодіння Переселенська політика спочатку мала величезні масштаби, але погана організація цього процесу, фінансові труднощі, важкі природні умови призвели до того, що багато селянських сімей стали повертатися зі Сходу.

На думку ряду дослідників, в 1912 - 1914 рр. в Росії назрівала нова революційна ситуація. Однак Перша світова війна (1914-1918)ттимчасво збила революційну хвилю, що підіймалася, й перевела суспільну увагу з внутрішніх проблем на тему зовнішньої загрози. Війна стала наслідком протистояння двох блоків імперіалістичних держав: Четверного союзу (Німеччина, Угорщина, Болгарія і Туреччина) і Антанти (Англія, Франція і Росія). З самого початку війни Україна була втягнута в цю битву і при цьому частина українців воювала в рядах російської армії, а інша частина на боці австрійської армії. Таким чином, українці мусили вбивати один одного під чужими знаменами.