- •23. Державно-церковні відносини в Україні в др. Пол. Хііі – XV ст. Боротьба Москви та Литви за вплив на землі Київської митрополії.
- •24. Берестейська унія та її наслідки для розвитку державно-церковних відносин на теренах України.
- •25. Козацька модель державно-церковних відносин в Україні. Роль п. Конашевича-Сагайдачного, й. Борецького, б. Хмельницького, с. Коссіва в утверженні даної моделі.
- •Договір Богдана Хмельницького
- •Стан Київської митрополії напередодні приєднання
- •Початок втручання Московської патріархії у справи Київської митрополії
- •Йосиф (Нелюбович-Тукальський)
- •Початок підпорядкування митрополії
- •Константинопольський собор 1686 року
- •28. Суспільно-політичні погляди ф. Прокоповича
- •29. Державно-церковні відносини за часів Української держави 1917-1920 років
- •30. Радянська модель державно-церковних відносин. Реформування моделі в добу Великої Вітчизняної Війни та повоєнний час.
- •31. Угкц у хх ст. Роль а. Шептицького. Відновлення діяльності угкц наприкінці 1980-х рр.
- •32. Сучасна модель державно-церковних відносин в Україні. Закон «Про свободу совісті та релігійні організації».
- •33 Фундаменталізм: поняття, ідеологічні засади.
- •34. Католицький та протестантський фундаменталізм у сучасному світі, їх вплив на світову політику та міжнародні відносини.
- •35. Православний фундаменталізм у сучасному світі. Роль Росії.
- •37. Фундаменталістські течії в іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі.
- •38. Релігійний чинник у політичних конфліктах в Європі (Ольстерська проблема, Балканський конфлікт (Боснія, Косово та ін..).
- •39.Релігійний чинник у політичних конфліктах в Азії та Африці (близькосхідний конфлікт, індо-пакистанська проблема, таміло-сингальський конфлікт у Шри-ланці та ін.).
- •40.Конфуціанство та синтоїзм, їх вплив на політичну культуру та зовнішню політику Китая, Японії.
Йосиф (Нелюбович-Тукальський)
У 1668 році гетьманом обох берегів Дніпра став Петро Дорошенко. Йому вдалося на короткий час об'єднати під своєю владою майже всі українські землі. На Київський митрополичий престол зійшов Йосиф (Нелюбович-Тукальський), обраний на митрополита ще в 1663 році на Соборі в Умані і затверджений у цьому званні польським королем. Митрополит Йосиф виступав за збереження канонічного зв'язку з Константинополем.. Під час правління митрополита Йосипа спроби переведення Київської митрополії під юрисдикцію Москви не мали успіху.
Митрополит Йосип помер 26 липня 1675. З цього часу місцеблюстителем знову стає Лазар (Баранович), що не визнається на Правобережжі. Митрополичий престол залишався вакантним до 1685 року.
Початок підпорядкування митрополії
Перший серйозний церковний крок на шляху приєднання Київської митрополії до Московського патріархату було зроблено в 1683 році. 18 листопада помер архімандрит Києво-Печерської Лаври Інокентій (Гізель). Гетьман Іван Самойлович написав про це лист Московському патріархові Йоакиму, просячи благословення на обрання нового настоятеля Лаври. Однак така поведінка гетьмана не знайшла підтримки в середовищі київського духовенства. Новий архімандрит був обраний вільними голосами без попередніх консультацій із Самойловичем. Ним став Варлаам (Ясинський). Не просячи підтвердження своїх прав у Москві, він звернувся за посвятою до Лазаря (Барановича), який і звів його в архімандрити. Втім, загроза захоплення лаврських володінь, що йшла від львівського єпископа Йосифа (Шумлянського), змусила все ж Варлаама просити підтвердження своїх повноважень у патріарха Йоакима.
Активізація львівського єпископа Йосифа (Шумлянського), який став іменувати себе адміністратором Київської митрополії, спонукала як гетьмана, так і московський уряд також активізувати свої дії щодо заміщення вакантного митрополичого престолу. Перебуваючий у Польщі єпископ Йосип був солідарним з польським королем у його антимосковських планах, до того ж існували чутки, що він готовий прийняти унію, що додатково посилювало страх на Лівобережжі. Тому у своєму листі до гетьмана Самойловича від 31 жовтня 1684 патріарх Йоаким мотивував необхідність якнайшвидшого заміщення вакантної Київської кафедри наступним чином:
Все це спонукало гетьмана шукати кандидата на київський престол. І тут нагодився зручний випадок. У 1684 році з Польщі в підконтрольну Москві частину України втік єпископ Луцький і Острозький Гедеон Святополк, князь Четвертинський. Пояснюючи причину своєї втечі з Польщі. Більшість українського духовенства, гетьман та московський уряд стали розглядати Гедеона як найбільш відповідного кандидата на митрополита. Не підтримував його кандидатуру лише Лазар (Баранович), який, очевидно, сам претендував на Київську митрополію.
До проведення в Києві Собору з обрання нового митрополита Московський уряд спробував все-таки отримати згоду Константинопольського патріарха на перехід Київської митрополії в юрисдикцію Московського патріарха. Прохання Москви залишилася незадоволеним. Після цього московський уряд і гетьман Самойлович вирішили діяти, не чекаючи благословення з Константинополя.
Собор для виборів нового митрополита був скликаний у Києві 8 липня 1685 у кафедральному храмі Святої Софії. Однак, незважаючи на опозицію з боку духовенства, за наполяганням гетьмана Самойловича Собор все ж обрав на Київський престол Гедеона (Святополка-Четвертинського).
Не дивно, що київське духовенство вирішило опротестувати діяння Собору. Перш за все, автори протесту вважали, що Собор 8 липня не мав права вирішувати питання про перехід в іншу канонічну юрисдикцію. На їхню думку, це питання повинні вирішити між собою два патріархи — Константинопольський і Московський. Відторгнення митрополії від Константинополя може також несприятливо позначитися на житті тих єпархій, які залишилися на території Польщі. Перехід в юрисдикцію Москви може стати приводом для посилення в Польщі уніатської пропаганди. Проте найбільші побоювання українського духовенства викликала перспектива втрати Київськими митрополитами тих привілеїв, які вони мали раніше. У протесті прямо говориться, що в разі підпорядкування Москві в Києві більше не буде вільних виборів митрополита, «але кого від патріарха надішлють — буде митрополитом». Автори протесту також побоювалися, що Московський патріарх відтепер буде втручатися у церковні справи Київського митрополита.
Патріарх Йоаким затвердив Київські вибори. У вересні він направив листа єпископу Гедеону, в якому вітав його з обранням і запрошував для поставлення прибути до Москви. У жовтні Гедеон відправився до Москви, де 8 листопада 1685 відбулося його поставлення у Київські митрополити. Таким чином, перехід Київського митрополита в юрисдикцію Москви фактично відбувся. Однак з канонічної точки зору цей акт не міг вважатися легітимним без його схвалення (хай і заднім числом) із боку Константинопольського патріарха.