Питання до заліку

1. Концепції політичної культури.

2. Політична культура як частка загальнонаціональної культури.

3. Чинники розвитку політичної культури.

4. Поняття та типологія політичних субкультур.

5. Функції політичної культури.

6. Концепції структури політичної культури.

7. Базові компоненти структури політичної культури.

8. Поведінка як спосіб існування політичної культури.

9. Політична культура як концентрований політичний досвід.

10. Цивілізаційні цикли політичної культури.

11. Міжгенераційна передача політичної культури. Політичні традиції.

12. Зміст та структура політичних орієнтацій.

13. Політичний стереотип.

14. Легітимація влади.

15. Політична соціалізація.

16. Чинники політичної соціалізації.

17. Типи політичної людини та форми участі в політичному житті.

18. Громадянський обов’язок та громадянськість.

19. Політичні цінності та їх інфляція.

20. Політична поведінка.

21. Найважливіші цінності політичної культури.

22. Загальна модель формування політичної поведінки.

23. Мораль та політика.

24. Політична культура як вияв політичної цивілізованості.

25. Гуманізація політики. Толерантність.

26. Дискримінація та емансипація у політичній культурі суспільства.

27. Політичний консенсус.

28. Девіантна поведінка та аномія в політичній культурі.

29. Політична пасивність та абсентеїзм.

30. Політичні аспекти поведінки натовпу.

.

Поняття та типологія політичних субкультур

Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:

• регіональні: виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявність природних ресурсів, рівень економічного розвитку;

• соціально-економічні: обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, які відрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числі і політичними;

• етнолінгвістичні: пов’язані із мовними і етнічними особливостями;

• релігійні: обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навіть різних конфесій (протестанти-католики);

вікові – обумовлені різними системами цінностей у представників різних вікових групп

Функції політичної культури

Сутність політичної культури обумовлює її функції:

• пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання, міфи, ідеологію;

• виховна – сприяє підвищенню політичної свідомості громадян, спонукає брати безпосередню участь у політичному житті чи місцевому самоуправлінні;

• адаптаційна – допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища

• регулююча – підвищує рівень контролю з боку суспільства за роботою органів влади і управління;

• комунікативна – забезпечує зв'язок між учасниками політичного процесу, сприяє передачі політичного досвіду;

• захисна – сприяє охороні загальногуманістичних цінностей – прав і свобод громадян;

• прогностична – дозволяє передбачити можливі варіанти розвитку подій, поведінку суб’єктів політики в тих чи інших ситуаціях;

інтеграційна – виконання попередніх функцій сприяє співіснуванню і злагоді різних груп в одній політичній системі; забезпечує стабільність і цілісність держави

Базові компоненти структури політичної культури

Політична культура має складну багаторівневу структуру, основними компонентами якої є:

- знання про політику, ознайомленість із політичними фактами, інтерес до них;

- оцінка політичних явищ, нормативні судження про те, якою повинна бути влада;

- емоційна сторона політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, негативне ставлення до її ворогів;

- загальноприйняті у цьому суспільстві зразки політичної поведінки, які визначають норми прийнятного і необхідного у політичному житті.

Політична поведінка

Мабуть, неможливо політичні дії та поведінку громадянина обмежити певними рамками, це — різноманітна, багатогранна і часто неповторна у своїх виявах діяльність. Водночас деякі найважливіші елементи поведінки та дій політично активної людини є обов’язковими. Це насамперед участь у роботі вищих і місцевих органів державної влади, робота в різних громадських комісіях, комітетах, в експертних групах при органах влади, а також:

• участь у діяльності політичних партій і громадських організацій; у референдумах, виборах, участь у мітингах, страйках, пікетах і т. д., участь у конкретній діяльності для здійснення політики держави в різноманітних сферах;

• засвоєння навичок і вміння вести політичну боротьбу, політичні дискусії цивілізованими методами (особливо щодо таких проблем, як демократія, громадянське суспільство, соціальна спра­ведливість, права людини тощо);

• обговорення й активна участь у створенні конституції держави, різних програм економічного, політичного та духовного розвитку, від яких залежить життя і добробут кожної людини, кожного громадянина держави.

Політичний стереотип

політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо. Так, прикладом стереотипу політичної поведінки радянських керівників у минулому був обман, що його вважали нормою політичної поведінки не тільки щодо політичних супротивників, а і щодо власного народу. На жаль, багато хто й досі вважає за необхідне приховувати від народу всю правду про те, що його чекає в процесі переходу до ринкової економіки

Міжгенераційна передача політичної культури. Політичні традиції.

У традиціях утілюються, конденсуються ті елементи попереднього політичного досвіду, які об’єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визначаються ним як від­повідні нормативні настанови. Політичні традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.

Вносячи в політику значний елемент сталості, поміркованості та навіть статичності, традиції уможливлюють більш-менш успішне прогнозування в політиці. Традиції в суспільному житті є підґрунтям, на якому базуються різноманітні політичні дії значних мас людей у сфері політики. Традиції народу виявляються в певних рисах поведінки, що постійно відтворюються за різних історичних обставин.

Так, для посттоталітарної політичної культури як в Україні, так і в інших країнах СНД, такою сталою традицією, характерною і для нашої політичної історії, і для сучасності, є політичний радикалізм: наголос на необхідності рішучих дій у політиці, значне поширення в масовій свідомості уявлень про необхідність і можливість швидко й просто вирішити складні проблеми економічного та соціального життя. Така орієнтація може бути цілком виправданою та необхідною, коли в силу тих чи інших обставин існує жорстка обумовленість, альтернативність вибору або загроза для даної політичної спільності. Проте такі ситуації у сфері політики виникають не дуже часто, і завжди існує багато можливих варіантів дій, а непередбачені наслідки цих дій виявляються лише згодом