Загальна модель формування політичної поведінки.

Згідно з біхевіористською теорією, щоб правильно оцінити суб'єктів політики, потрібно абстрагуватися від її ментального рівня, а сконцентрувати увагу на поведінковому.

Виділяється декілька типів поведінки. Якщо виходити з відповідної веберівської класифікації соціальної дії, то політичну поведінку можна назвати традиційною, афективною, вартісно-раціональною і раціональною.

Традиційна політична поведінка зумовлена традицією. Скажімо, в Англії згідно з традицією уряд формує парламентська більшість і лідер правлячої партії стає прем'єр-міністром.

Афективна політична поведінка визначається певним емоційним станом суб'єкта політики.

В основі вартісно-раціональної поведінки лежить мотив переконання, тобто політик керується не раціональною доцільністю, а вартісними орієнтаціями.

І, нарешті, раціональна поведінка передбачає логічне осмислення мети і засобів, адекватних політичній ситуації. Політик із таким типом поведінки обирає найоптимальніший варіант реалізації політичного рішення.

Політична культура як вияв політичної цивілізованості.

У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.

Цивілізоване суспільство - це суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості, ми можемо стверджувати, що під політичною цивілізованістю слід розуміти здійснення політики і реалізацію владі на базі тих же принципів в інтересах людей, соціального прогресу та громадянського суспільства. Політична цивілізованість в змістовному плані є критерієм політичної культури суспільства і конкретних індивідів.

Гуманізація політики. Толерантність.

Додання політиці гуманістичної спрямованості, тобто орієнтації на реалізацію людських інтересів і цінностей.

Толерантність – доброзичливе або принаймні терпиме, стримане (терпимість) ставлення до чогось; в соціальних відносинах – до індивідуальних та групових відмінностей. Світоглядною основою толерантності є поцінування різноманітності – природної, індивідуальної, суспільної, культурної

Дискримінація та емансипація у політичній культурі суспільства.

Дискримінація – будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп.

Емансипа́ція (лат. emancipatio) — звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.

Це слово походить від латинського дієслова emancipare — звільняти дитину від батьківської влади або, в ширшому значенні, відмовлятися від яких-небудь повноважень або права власності, до того ж формально ці повноваження і права не зникали, а передавалися іншій особі, і той, хто «емансипується» таким чином знаходив не свободу, а нового володаря.

Девіантна поведінка та аномія в політичній культурі.

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини для такої поведінки. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Анóмія — (композиція з запереченням грец. α- і νόμος — закон, правопорядок). Безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку. Походить з теологічної лексики пізнього Середньовіччя (в кінці 16-го-17 ст, особливо в Англії) для позначення порушень релігійних законів. Іноді замість поняття А. використовують близьке за сенсом словом Анархія (але без значення Влади).

Ситуація, коли одна або більше осіб не можуть інтегруватися зі стабільними основними інститутами суспільства, що приводить до заперечення найзначніших норм домінантної культури і соціальних відхилень.

Аномія, як операціональне поняття, введено в соціологію Е.Дюркгаймом — для позначення суспільної ситуації послаблення соціальних норм та порядку внаслідок розходження між завищеними очікуваннями та обмеженістю економічних благ і товарів при подальшому розподілу праці та посилення економічної кризи.

За Дюркгаймом А. особливо притаманна суспільствам економічних депресій та процвітання і закономірно веде до девіантної поведінки.

За Р.К.Мертоном, що слідом за Дюркгаймом досліджував це явище, Аномія — це розлад між культурно заданими цілями і легітімними інституціалізованими засобами призводить до аномічного напруження. Деградація культурної та соціальної структури веде до необхідності подолання цього як перевантаження переживаємого стану. В залежності від вибору між цілями або засобами виникають різноманітні форми адаптації до цієї ситуації, що особливо можуть реалізуватися у формі Девіації.

Політична пасивність та абсентеїзм.

Під абсентеїзмом розуміють «байдуже ставлення грома­дян до реалізації своїх політичних прав та обов’язків, яке проявляється, в першу чергу, у формі ухиляння від участі у голосуванні на виборах» [7, с. 5].

Абсентеїзм може трактуватися з різних точок зору:

з позиції політичної участі — як неучасть у голосуванні • на виборах громадян, які наділені активним виборчим правом;

з позиції політичної поведінки — як форма протестної • чи пасивної політичної поведінки;

з правової позиції — як результат законодавчо вста­• новленої добровільності реалізації активного виборчого права;

з позиції рівня стабільності держави — як причина полі­• тичної слабкості держави, нестабільності і хаосу в країні;

з позиції суспільства — як пасивність громадян, наслідок • низького рівня політико-правової свідомості і культури;

з позиції функціонування держави — як суспільна дис• функція, що йде в розріз з інтересами держави;

з телеологічної позиції — як інструмент управління полі­• тичними процесами, засіб для досягнення певних цілей.