44.Форми дипломатичної діяльності.
Сучасна дипломатична діяльність реалізується через постійне представництво держави за кордоном - посольство (місію), участь представників держави у діяльності міжнародних організацій і установ, дипломатичних конгресах, конференціях, нарадах, дипломатичне листування, підготовку й укладання міжнародних договорів і угод, висвітлення у засобах масової інформації позицій уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань.
Офіційні письмові зносини між дипломатичним представником і міністром закордонних справ держави перебування мають такі основні форми:1) нота, яка складається від першої або третьої особи, починається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана;2) вербальна нота, яка складається від третьої особи і не має адреси, підпису, але закінчується формулою ввічливості;3) меморандум,який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які ґрунтуються на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний.
Переговори — це пошук рішень шляхом мирних і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція.Однією з основних форм дипломатичної діяльності є візити. Розрізняють державний, офіційний, робочий, неофіційний візити, візит проїздом та приїзд на урочистості. Результатом переговорів є підписання міжнародних актів-таких, як договори, конвенції, декларації, угоди, протоколи, а також обмін нотами. Ці міжнародні акти мають обов'язкову силу, на відміну від деяких інших, наприклад від Атлантичної хартії 14 серпня 1941 р., яка не передбачала жодних юридичних зобов'язань. Терміни «договір» та «конвенція» відображають міжнародні акти, що мають обов'язковий характер (міжнародні угоди) і традиційну форму.
Термін «декларація» вживається у таких значеннях: по-перше, як обов'язкова міжнародна угода, наприклад Декларація Об'єднаних Націй, підписана у Вашингтоні 1 січня 1942 р., та Декларація чотирьох держав про загальну безпеку, підписана у Москві ЗО жовтня 1943 р.; по-друге, як спільна заява про наміри або політичний курс (подібно до «комюніке»); по-третє, як одностороння декларація, яка проголошує права і обов'язки для інших держав; по-четверте, як повідомлення однієї держави іншим державам із роз'ясненням чи виправданням лінії її. Декларації третього та четвертого типів у жодному випадку не мають характеру договорів.
Особливе місце у дипломатичній діяльності посідають нерівноправні міжнародні угоди, головною рисою яких є те, що їх положення обмежують суверенітет однієї зі сторін. Загальноприйнятою і дуже зручною формою дипломатичної діяльності є дипломатичні прийоми.види прийомів:1) офіційний прийом, на який запрошуються виключно посадові особи;2) неофіційний прийом, на який посадові особи запрошуються разом з дружинами;3) змішаний прийом, на який запрошуються як офіційні посадові особи, так і видатні діячі.
Виняткове значення у дипломатичній практиці має церемоніал, офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо. Дипломатичний протокол - це сукупність правил, відповідно до яких у кожній державі регулюють порядок дипломатичних церемоній. Основна мета протоколу - створити атмосферу дружелюбності для здійснення дипломатичних стосунків.