Ig lg β lg β lg α lg α

Рис. 5.5 Будова ВКР-рецептора В-лімфоцита

Зрілі неімунні В-лімфоцити, що несуть на своїй поверхні BCR двох типів - з IgM і IgD, потрапляють у периферічні органи імунної системи, де відбувається остаточна їх проліферація і диференціація під впливом антигенної стимуляції (імуногенез). BCR-рецептори В-лімфоцитів слугують для зв’язування антигенів. Активовані антигеном В-лімфоцити під впливом інтерлейкінів (ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6, ІЛ-7) через ряд проміжних форм перетворюються у плазматичні клітини (плазмоцити), здатні синтезувати антитіла. Плазмоцити відрізняються дуже розвиненим ендоплазматичним ретикулюмом, де на рибосомах йде активний синтез Ig. Імуноглобуліни становлять більш 20% від всього синтезованого клітинами білка. На мембрані плазмоцитів вже немає Ig-рецепторів та МНС-ІІ, і вже неможливе переключення генів для синтезу Ig інших класів.

Плазматичні клітини мігрують з лімфовузла знову у кістковий мозок або в тонку кишку та пейєрові бляшки, де живуть та функціонують протягом 4-х тижнів. Цим терміном й обмежена тривалість гуморальної імунної відповіді. Щоденне поновлення пулу В-лімфоцитів за рахунок кісткового мозку становить 5-10% від загальної кількості периферічних В-лімфоцитів. Але з мозку у кров викидається не більше 50% нових В-лімфоцитів. Час напівжиття циркулюючого у крові В-лімфоцита – 3 дні, а в лімфатичних фолікулах неімунні В-лімфоцити живуть 3-8 тижнів.

Щодо розподілу В-лімфоцитів у різноманітних органах і тканинах, то серед інших клітин вони становлять: у кістковому мозку – 40%, селезінці – 40%, лімфатичних вузлах – 25%, грудній протоці – 15%, периферічній крові – 30%, тимусі – 0,2%, у пейєрових бляшках кишечника – 55% .

В-лімфоцити є майже єдиною групою клітин крові, яка синтезує антитіла, і відповідають за гуморальну імунну відповідь. При імунній відповіді плазмоцити спочатку синтезують IgM (IgD), а потім відбувається переключення на синтез антитіл інших ізотипів (IgG, IgA, IgE). У немовлят першими починають синтезуватися також IgM. Найбільш активно синтезує антитіла популяція селезінкових лімфоцитів, на 2-му місці – фолікули лімфовузлів. Лімфоцити тимуса практично не виробляють антитіл.

Слід відзначити, що на етапі імуногенезу у вторинних органах вмикаються ще два механізми формування толерантності до власних антигенів: анергія аутореактивних В-лімфоцитів (розвиток стану ареактивності В-лімфоцитів) і “редакція” рецептора за антигенною специфічністю.

В-лімфоцити за властивостями відрізняються від Т-лімфоцитів. Вони мало чутливі до кортикостероїдів та антилімфоцитарної сироватки. Їх можна виявляти в реакції розеткоутворення з мишиними еритроцитами (реакції ЕА- та ЕАС-розеткоутворення) та за допомогою моноклональних антитіл, специфічних до диференціювальних рецепторів В-лімфоцитів (див. розділ 14.). Основні маркери, які використовуються зараз для ідентифікації В-клітин людини, – це CD19, CD20, CD21, як допоміжні – CD72 і CD78. Встановлено, що за наявністю маркера В220 (Lyb5) всі В-клітини можна поділити на два типи – Lyb5+ і Lyb5^-. В-клітини Lyb5+ здійснюють імунну відповідь на Т-незалежні полісахаридні антигени, а Lyb5^- реагують на білкові Т-залежні антигени за участю Т-хелперів.

Згідно із сучасними даними В-лімфоцити включають декілька субпопуляцій: В1- і В2-лімфоцити, В-супресори, В-кілери, В-клітини пам’яті.

В1-лімфоцити мають маркер СD₅, якого немає у інших В-лімфоцитів. Вони є найбільш давніми в еволюційному плані і утворюються таким чином: ще в ембріогенезі з регіональної СК утворюється окрема В-клітина-попередниця, яка виходить з кровотвірних органів у черевну та плевральну порожнини – прибар’єрні регіони і дає початок клону В1-лімфоцитів. Це так званий “загін протибактеріальних прикордонників”, імуноглобуліни яких не відрізняються особливою специфічністю та варіабельністю паратопів і можуть перехресно зв’язувати антигени найбільш розповсюдженних мікробів. Плазмоцити, які утворюються з В1-лімфоцитів, синтезують переважно IgМ. Саме вони в основному виявляються у сироватках здорових людей.

В2-лімфоцити – це «класичні» В-лімфоцити. Їх імуногенез відбувається у вторинних (периферічних) органах імунної системи, а після того вони знов повертаються у кістковий мозок, де перетворюються в осілі антитілоутворюючі клітини завдяки міжклітинній адгезії з кістковомозковими клітинами. В2-лімфоцити характеризуються широкою різноманітністю антигенрозпізнавальних ділянок, синтезують антитіла всіх класів і відповідають за специфічну гуморальну відповідь.

В-супресори містяться у кістковому мозку, селезінці та лімфовузлах, але в тимусі їх немає. Разом з Т-супресорами вони відповідають за розвиток імунологічної толерантності, через те, що пригнічують розмноження та диференціацію В- і Т-лімфоцитів.

В-кілери – це особливі В-лімфоцити, які можуть взаємодіяти з Fc-фрагментами IgG, фіксованих на клітинах трансплантата та викликають їх руйнування – кілинг. Можливо, їх цитотоксична дія проявляється і у відношенні власних клітин зі зміненою антигенною специфічністю.

В-клітини пам’яті – це група активованих В-лімфоцитів, які після декількох мітозів припиняють ділення і перетворюються в особливу популяцію, що здатна тривалий строк циркулювати у кров’яному руслі і зберігати “пам’ять” про контакт з антигеном.

Для різних стадій диференціації В-лімфоцитів характерні ті чи інші специфічні рецептори: у дозрілого В-лімфоцита – BCR-IgМ і BCR-IgD, у В-клітин пам’яті – BCR-IgG (або IgА чи IgЕ). У плазмоцитів з’являються СD₃₈, а BCR-рецепторів і антигенів гістосумісності МНС-ІІ немає.