5.3.6. Нульові клітини

Нульові клітини являють собою особливу популяцію лімфоцитів, вміст яких в периферичній крові становить 10-15% від загального пула лімфоцитів. Деякі дослідники вважають їх або недозрілими, або перезрілими Т- чи В-лімфоцитами, тому що на їх поверхні є невелика кількість антигенів, спільних з В- і Т-клітинами. До нульових клітин відносять К- і ПK-клітини (в англомовних джерелах – відповідно K- та NK-клітини).

NK-клітини (від англ. natural killer ‑ природні кілери) – великі лімфоцити з гранулами в цитоплазмі, здатні без попередньої імунізації здійснювати цитотоксичну дію на пухлинні та вірусінфіковані клітини. Це головні клітини протипухлинного захисту, діють на пухлини алогенної, ксеногенної та аутологічної природи, але можуть лізувати й непухлинні клітини. Їх роль дуже важлива у прояві клітинного імунітету при вірусних, протозойних, грибкових та бактеріальних захворюваннях, викликаних внутрішньоклітинними паразитами. Їх дія посилюється інтерфероном.

Кілингова активність NK-клітин проявляється на ранніх етапах імунної відповіді, до вироблення антитіл (не інгібується Ig–антисироватками) та не залежить від специфічності антигену. Природні кілери, на відміну від Т-кілерів, розпізнають чужерідні антигени незалежно від антигенів МНС-І. NK-клітини – тимуснезалежні лімфоцити, хоча у мишей вони мають спільний з Т-лімфоцитами антиген Thy-1. Головними маркерами NK-клітин є NK1-антиген та асіало-GM1. Для ідентифікації NK-клітин важливе значення мають такі рецептори, як СD₅₆, CD₁₆, CD₃. Крім того, вони мають рецептори для зв’язування з еритроцитами барана, а також ОКМ-1-рецептор, що поріднює їх з макрофагами. Однак NK-клітини не здатні до фагоцитозу і не прилипають до скла. Кілинг здійснюється шляхом утворення перфоринових пор в клітині-мішені за рахунок виділення кілерами відповідних білків, які вбудовуються в мембрану атакованої клітини. Це супроводжується лізисом клітини-мішені.

К-клітини (від англ. killer – вбивця) – також лімфоцити кістковомозкового походження, здатні здійснювати антитілозалежний лізис клітин-мішеней без присутності комплементу. Це основний захист від пухлинного переродження клітин крові. К-клітини лізують чужерідні або змінені лімфоцити, лімфобласти, еритроцити, моноцити, фібробласти, трансформовані вірусом Т- і В-клітини та будь-які пухлинні клітини. Активність К-клітин проявляється також у відношенні до грибів, найпростіших, гельмінтів та власних клітин, які заражені внутрішньоклітинними бактеріальними паразитами (рикетсіями, хламідіями, мікобактеріями, йєрсиніями, легіонелами, бруцелами, сальмонелами та ін.).

К-клітини рухливі, мають крім кілінгової ще й фагоцитарну активність, прилипають до скла, радіорезистентні. 40% К-клітин мають маркери Т-лімфоцитів, а 40% – їх не мають, але містять рецептори до еритроцитів барана. У деяких К-клітин знайдено FcR та С3-рецептори, що поріднює їх з В-лімфоцитами.

К-клітини мають високу цитотоксичну активність. Їх зв’язок з клітинами-мішенями відбувається через специфічні антитіла «проти мішеней», що отримало назву антитілозалежної клітинної цитотоксичності (АЗКЦТ). Одна К-клітина in vitro може лізувати 10-20 клітин-мішеней, вкритих антитілами. К-клітина випускає псевдоподії, які виділяють білки-перфорини, що формують пору в мембрані клітини-мішені. Таким чином, кілінг, що здійснюється NK- і К-клітинами, має подібний механізм. Деякі автори вважають, що NK-клітини є субпопуляцією К-клітин.

4. . Центральні органи імунної системи

До центральних (первинних) органів імунної системи належать ембріональна печінка, червоний кістковий мозок, сумка Фабриціуса (Bursa) у птахів, тимус (вилочкова залоза). У них відбуваються перші антигеннезалежні стадії проліферації та диференцировки клітин імунної системи – лімфопоез, завдяки чому з Т- і В-клітин-попередниць утворюються зрілі Т- і В-лімфоцити.