Komentar_KPK_2012

4.Суд під час судового розгляду має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався відповідно до правил цієї статті, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутностісторони захистуабо якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з'ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

5.З метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з'ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку, передбаченому цією статтею, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

1. Коментована стаття запроваджує новий інститут - допиту свідка чи потерпілого слідчим суддею під час досудового провадження, якщо існують або раптово виникли обставини, що можуть унеможливити допит вказаних осіб під час судового провадження. Існування цього інституту є винятком із загального правила про безпосередність дослідження доказів, відповідно до якого суд повинен дослідити докази безпосередньо; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК (ст. 23 КПК).

Закон передбачає проведення допитуслідчим суддею тільки увиняткових випадках. До виняткових закон відносить такі випадки, коли є небезпека для життя та здоров'я свідка чи потерпілого, особа захворіла на тяжку хворобу, а також є інші обставини що можуть бути перешкодою для допиту в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

Стаття закріплює можливість допиту (в тому числі одночасного допиту вже допитаних осіб) слідчим суддею тільки потерпілих чи свідків. Клопотання про проведення допиту в судовомузасіданні під час досудового розслідування може заявити сторона кримінального провадження слідчому судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Оскільки в клопотанні перед слідчим суддею порушується питання про проведення слідчої дії - допиту або одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб (очної ставки), то у випадку подання такого клопотання слідчим воно повинно бути погоджено з прокурором (п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК).

У клопотанні слід зазначити: короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким воно подається; правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання; особу, яку необхідно допитати, та її процесуальний статус. Якщо заявляється клопотання про одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб, то слід назвати цих осіб, їх процесуальний статус та вказати, у чому саме, на думку особи, що подає клопотання, виявляються розбіжності в їхніх показаннях.

До клопотання також можуть бути додані копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання (довідка лікаря про тяжку хворобу, відомості, що вказують на небезпеку для життя чи здоров'я свідка чи потерпілого, тощо).

Відповідно до закону клопотання, що подається до суду і може бути предметом розгляду слідчим суддею, підлягає обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день його надходження. Визначення слідчого судді для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ст. 35 КПК.

Допит свідка чи потерпілого здійснюється слідчим суддею у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду (ст. 352 КПК).

Сторони повідомляються про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до вимог ст. 111 КПК. Разом з тим неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту.

Сторона обвинувачення може заявити слідчому судді клопотання про проведення допиту свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні при наявності до того підстав навіть у тому випадку, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру в цьому кримінальному провадженні, тобто відсутня сторона захисту.

2.Якщо необхідно допитати тяжкохворого свідка або потерпілого під час досудового розслідування, слідчим суддею може бути проведено виїзне судове засідання.

3.Суддя, який розглядає справу у судовому розгляді, при ухваленні судового рішення може не врахувати докази, отримані слідчим суддею в ході проведення допиту (допиту двох чи більше вже допитаних осіб), проведеного за клопотанням сторони кримінального провадження, лише навівши мотиви такого рішення.

4.Суд, який розглядає справу в судовому провадженні у першій інстанції, має право допитати свідка, потерпілого, які вже були допитані слідчим суддею на стадії досудового розслідування за клопотанням сторони кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне, зокрема, у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з'ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

5.Якщо у судді чи сторін кримінального провадження під час судового розгляду виникають обґрунтовані сумніви щодо правдивості показань свідка, потерпілого, наданих слідчому судді під час досудового розслідування, ці показання можуть бути оголошені після його допиту в судовому розгляді з метою перевірки та з' ясування виниклих розбіжностей.

Стаття 226

Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи

1.Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідностілікаря.

2.Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

3.Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

4.До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

1. У цілому допит малолітньої або неповнолітньої особи ведеться за правилами ст. 224 КПК. Стаття, що коментується, встановлює лише особливості допиту. Для їх застосування необхідно враховувати лише вік особи, яка допитується, на момент провадження слідчої дії.

Відповідно до пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа - це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разіреєстраціїшлюбу - ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття

підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини - ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосування загальних правил допиту.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов' язково у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється також у присутності захисника (ст. 490 КПК).

Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо.

Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім' ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, за рішенням слідчого чи прокурора такий законний представник замінюється іншим.

Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права і обов'язки педагога та психолога. Уявляється, що вони виступають у даному випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає допиту. Психолог повинен бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога або психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особливостей психіки неповнолітнього. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію злочину тощо.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи, в порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

У разінеобхідностідля вирішення питання пронаявність унеповнолітнього психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза (ч. 1 ст. 486 КПК).

Особи, що мають право брати участь у допиті неповнолітнього, чітко вказані в законі. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх проханні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням. Цей висновок можна зробити при подоланні за допомогою колізійних правил колізії, яка виникає при тлумаченніч. 6 ст. 223 та ч. 1 ст. 226 КПК. Оскільки ч. 1 ст. 226 є нормою спеціальною щодо ч. 6 ст. 223 КПК, застосуванню підлягає саме вона.

2. Тривалість допиту неповнолітнього визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов'язано із важким психологічним напруженням, діти швидко втомлюються, вони стають неуважними, статтею передбачається час проведення допиту, який не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

Закон не встановлює тривалості перерви. Слідчий повинен визначити її за своїм внутрішнім переконанням. Допомогу в цьому можуть йому надати законні представники, педагог, психолог чи лікар, які присутні при допиті. У будь-якому випадку слід враховувати вік дитини, її процесуальний статус, психічне здоров'я, психологічні особливості, здатність швидко втомлюватися, вміння зосереджувати увагу тощо.

3.Неповнолітні увіці до 16 років не попереджаються про кримінальнувідповідальність за відмову від дачі показань і за надання неправдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз' яснити дитині, що дача правдивих показань - це її громадський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

4.До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхній обов'язок з'явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставити запитання, а також право заперечувати проти запитань. Слідчий, прокурор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу (див. також ч. 2 ст. 491 КПК).

Стаття 227

Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря услідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповнолітньої особи

1.При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

2.До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарюроз 'яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3.У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участіукримінальномупровадженніта залучити замість нього іншого законного представника.

1.Відповідно до пп.11, 12 ч. 1ст. 3 КПК малолітняособацедитина до досягненнянею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

При проведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, за участю малолітньої або неповнолітньої особи слідчим чи прокурором забезпечується обов'язкова участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разіреєстраціїшлюбу - ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини - ст. 35 ЦК України) не є підставою для відмови увиклику до участіу слідчій діївказаних уч.1 ст. 227 осіб.

Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім' ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Стосовно малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ.

Кримінальний процесуальний закон чітко нерегламентує права іобов'язки педагогаабо психолога. Уявляється, що вони виступають у такому випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка бере участь у слідчій дії. Психолог має бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога та психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт із неповнолітнім, виробити правильну тактику проведення слідчої дії, сформулювати, якщо це необхідно, запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію злочину тощо.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи у порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

Під необхідними випадками, які потребують участі лікаря при проведенні слідчої (розшукової) дії за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слід розуміти випадки, коли є дані про розумову відсталість дитини, психічне захворювання, хворобливий стан тощо.

2.До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю, окрім їх прав та обов' язків, передбачених статтями 44, 71 КПК, роз' яснюється їхнє право за дозволом слідчого чи прокурора ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3.Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні взагалі та залучити замість нього іншого законного представника. До таких, зокрема, можна віднести випадки, коли є підстави вважати, що законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, тощо.

Закон не передбачає фіксування рішення слідчого чи прокурора про обмеження участі законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні. Втім, оскільки таке рішення безпосередньо стосується прав ізаконних інтересів неповнолітнього тайого законного представника, таке рішення повинно бути зафіксовано в постанові з обов'язковим мотивуванням його прийняття. Така постанова має бути складена з додержанням вимог ч. 5 ст. 110 КПК та є обов'язковою для виконання.

Стаття 228

Пред'явлення особи для впізнання

1. Перед тим, як пред 'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з 'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати іншівідомостіпро прикмети цієї особи.

2.Особа, яка підлягає впізнанню, пред 'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішностіта одязі. Перед тим як пред 'явити особудля впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред 'являються.

3.Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

4.З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред 'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

5.При пред 'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

6.За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред 'явленні особи для впізнання.

7.Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред 'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред 'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явленілише за умовизображеннянанихне менше чотирьохосіб, якіповиннібути тієї

жстаті і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

8.При пред 'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

9.За правилами цієї статті може здійснюватися пред 'явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред 'явлені для впізнання.

1. Пред'явлення для впізнання - це самостійна слідча дія, яка полягає в пред'явленні свідку, потерпілому, підозрюваному в передбаченому законом порядку певного об' єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об' єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам'яті і про який давали показання (статті228-231 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють пред'явлення для впізнання осіб (ст. 228 КПК), речей (ст. 229 КПК), а також трупа (ст. 230 КПК).

Пред'явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред'являється об'єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані. Пред'явлення особи для впізнання як слідчу дію необхідно відрізняти від пред'явлення осіб, здійснюваного при провадженні інших слідчих дій, наприклад, пред'явлення фотографії в ході допиту (узнавання).

Обов'язковою умовою проведення цієї слідчої дії є попереднє опитування слідчим, прокурором впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. З'ясувавши обставини, при яких впізнаючий спостерігав особу, що підлягає впізнанню, необхідно встановити об'єктивні і

суб'єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприйняття: у якому стані був допитуваний перед початком і після події, у процесі спостереження; якими були спрямованість уваги, тривалість сприйняття; чи немає у впізнаючого дефектів слуху, зору, чи добре він запам'ятовує обличчя людей; чому впізнаючий запам'ятав саме ці ознаки особи, що підлягає впізнанню.

За результатами опитування складається протоколз дотриманням вимог статей104, 231 КПК. У коментованій статті чітко не вказано, що перед безпосереднім пред'явленням особи для впізнання проводиться допит, мова йде про «попереднє з'ясування» та «опитування». Утім уявляється, що відомості, які надаються в ході опитування, є таким процесуальним джерелом доказів, як показання, що надаються, як це зазначено в ч.1 ст. 95 КПК, під час допиту. Саме тому попередньо з'ясування обставин перед пред'явленням для впізнання повинно відбуватися за правилами допиту (ст. 224 КПК) з обов'язковим роз'ясненням учасникам слідчої дії їх процесуальних прав, обов'язків та можливої відповідальностісвідків та потерпілихза дачузавідомо неправдивихпоказань, а свідків ще й за відмову давати показання. Саме такий порядок уявляється більш прийнятним, оскільки під час опитування можуть бути надані неправдиві відомості, за дачу яких особа не буде нести жодної відповідальності.

Якщо в процесі з'ясування обставин свідок, потерпілий, підозрюваний у своїх показаннях указують на наявність в особи, яку впізнають, будь-якої чітко вираженої або такої, що рідко зустрічається, неповторної ознаки (відсутність ноги, руки, ока, наявність татуювання, родимої плями, шраму характерної конфігурації і та ін.), пред'явлення для впізнання утакомуразіє необов'язковим. Наявність уособитакихособливих, неповторних ознак і ототожнення цієї особи можна здійснити шляхом проведення її допиту або освідування.

Пред'явлення особи для впізнання можливе і тоді, коли одна з осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні, заявляє про особисте знайомство з іншою, а остання це заперечує. У таких випадках у протоколі допиту впізнаючого, що заявив про особисте знайомство, необхідно також відобразитиосновніознаки зовнішності, прикметиособи, яку він може впізнати.

Якщо особа, що впізнає, заявляє, що не пам'ятає ніяких зовнішніх ознак, за якими він міг би впізнати певну особу, або не може назвати прикмети, за якими впізнає іншу особу, необхідно з'ясувати причинуцього. Можливо, допитуваний має хорошузоровупам'ять, але йому важко описати зовнішність особи. Для людини, що не має таких навичок, опис зовнішності іншої особи - завдання психологічно більш важке, ніж саме візуальне впізнання. У цій ситуації, можливо, доцільно відкласти слідчу дію, перенісши її проведення на пізніший час. Відпочивши, нервові клітини відновлять свою нормальну роботу, порушену в результаті стресу, перенапруження, і тимчасово забуте може бути відтворене знов (така властивість пам'яті у психології називається ремінісценцією).

Якщо впізнаючий заявляє, що не може назвати прикмети, за якими впізнає іншу особу, але впевнений, що може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі обов'язково слід зазначити ці ознаки.

При проведенні пред'явлення для впізнання слід ураховувати правильність вибору моментупроведення цієїслідчоїдії. Загальновідомо, що впізнаючий із часом забуває образ раніше сприйнятої особи або об'єкта, що є процесом, який цілком можна пояснити з погляду психології. Таким чином, зволікання з провадженням вказаної слідчої дії містить небезпеку того, що після певного часу особа, що раніше сприймалася, або об'єкт можуть взагалі бути невпізнані, або впізнаючий не зможе аргументувати свій висновок про впізнання, або забування призведе до заміни того, що запам'яталося чимось схожим з ним, що спричинить помилкове впізнавання, поставить під сумнів доказове значення слідчоїдії. Якщо ж особа, яка впізнає, категорично заявляє, що не пам'ятає особу або річ, які передбачається пред'явити для впізнання, необхідності у провадженні такої слідчої дії

немає. Тому питання про пред'явлення до впізнання у вищеописаних ситуаціях повинне вирішуватися у кожному окремому випадку з огляду на особливості обставини кримінального провадження, впізнаючого івнутрішнє переконання слідчого чи прокурора.

При пред'явленні для впізнання участь понятих є обов'язковою. Слідчий, прокурор зобов'язані запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих). Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії. Але і в цьому випадку поняті можуть бути запрошені, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне (ч. 7 ст. 223 КПК).

Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання. Тому слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, що виключають зустріч цихосіб ібудь-якіспособивпливуна впізнаючого. Така вимогазакону пояснюється урахуванням властивостей людської психіки, оскільки краще запам'ятовується і відтворюється той образ людини, що сприйнятий пізніше. Отже, необхідно, щоб між сприйняттям впізнаючим особи, яка пред'являється для впізнання, під час вчинення злочинучи при іншихобставинах, та моментом пред'явлення для пізнання не було опосередкованої ланки, тобто вони не повинні більше зустрічатися. Цим же пояснюється заборона на проведення пред'явлення особи для впізнання після впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису, що міститься у частині шостій цієї статті. Неприпустимо також проводити повторне пред'явлення особи для впізнання тим самим впізнаючим та за тими самими ознаками.

Забороняється також надавати особі, що впізнає, будь-які відомості про прикмети особи, яка підлягає впізнанню. Інакше можна ставити питання про недотримання вимог закону при проведенні слідчої дії та визнання її результатів недопустимими.

Недоцільно пред'являти для впізнання одну особу іншій, якщо: а) жодна з них не заперечує факту знайомства; б) у особи, що впізнає, є фізичні або психічні недоліки, що беруть під сумнів можливість впізнання; в) особа, що впізнає, раніше брала участь у слідчих діях, у ході яких вже бачила особу, що пред'являється для впізнання. Недоцільно також пред'являти особу для впізнання, якщо суттєво змінилася її зовнішність. У цьому випадку можна пред'явити особу для впізнання за фотознімком чи відеозаписом.

2. Починаючи проведення слідчої дії, особа, яка її проводить, повинна роз'яснити права

іобов'язки особам, які беруть у ній участь, а також процесуальний порядок її проведення. Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами в

кількостіне менше трьох. Понятий не може бути одночасно особою, що пред'являється для пізнання. Особи, серед яких пред'являється той, що підлягає впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (вік, зріст, вага, статура, форма і колір обличчя, довжина і колір волосся, колір очей) і одягом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помилки при впізнанні. Наявність в особи, що підлягає впізнанню, ознак, що різко відрізняють їївід рештиосіб, серед якихвона пред'являється (це можуть бути, наприклад, наручники на підозрюваному, його неохайний зовнішній вигляд: неголеність, нечесане волосся, пом'ятий одяг, відсутність ременя на брюках і шнурків на взутті, наявність особливої прикмети), мимовільно привертає увагу впізнаючого, наштовхує його на думку, що саме ця особа є тим, кого потрібно впізнати. Слід враховувати расову і національну приналежність особи. Неприпустимо пред'явлення для впізнання осіб різних національностей, коли виявляються національні особливості зовнішності.

Виконуючи вимоги процесуального закону, необхідно у відсутності впізнаючого запропонувати особі, що пред'являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються для впізнання. Цей прийом спрямований на посилення гарантій прав того, хто підлягає впізнанню.

У законіне вирішене питання про процесуальне становищеосіб, що пред'являються для впізнання. Запрошувані для участі у провадженні цієї слідчої дії громадяни, як правило,

охоче йдуть назустріч проханню слідчого чи прокурора, але разом з тим вони можуть і відмовитися. Таким чином, для участі у провадженні слідчої дії як особи, що пред'являється для впізнання, потрібна особиста згода такої особи. Громадянин повинен бути ознайомлений із процедурою пред'явлення для впізнання, щоб сприяти успішному проведенню цієї слідчої дії відповідно до закону. Особа, що провадить впізнання, має право попередити осіб, що беруть участь у проведенні слідчої дії, про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, що стали їм відомі, та про кримінальну відповідальність за це, встановлену законом (ст. 222 КПК).

Після того, як особа, яка підлягає впізнанню, займе місце серед осіб, що пред'являються, запрошується впізнаючий і йому після роз'яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, якіпред'являються для впізнання, і вказати особу, яку він пізнає. Підганяти пізнаючого не можна. На його прохання з дозволу слідчого чи прокурора всі особи, що пред'являється для впізнання, або ті, на кого вкаже впізнаючий, можуть змінити своє положення: встати, пройти деякувідстань, зробити певні рухи, жести, сказати фрази. У такомувипадкунеприпустимими є прийоми, що скеровують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, що містять підказку і програмують результат впізнання.

Результатом пред'явленнядлявпізнанняможебути ототожнення(впізнання конкретної особи), встановлення схожості, невпізнання.

Якщо впізнаючий упізнав кого-небудь із пред'явлених осіб, то на прохання прокурора або слідчого він указує рукою на цю людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхідно запропонувати впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав указаного ним громадянина, з' ясувати, чи не бачить він якихнебудь змін у зовнішньому вигляді особи, що впізнана, якщо такі спостерігаються, та в чому вони конкретно виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин бачив впізнаючий цю особу, навести короткі відомості про характер злочину і про конкретні дії особи, що впізнана. Впізнаючий не повинен повторювати свої колишні показання в повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі.

При заяві впізнаючого про те, що він нікого з пред'явлених осіб не впізнав, необхідно з'ясувати, на чомузаснований висновок впізнаючого: або він не пам'ятає образ людини, що раніше спостерігалася ним, або добре пам'ятає його і абсолютно переконаний, що серед пред'явлених осіб немає того, якого він бачив раніше.

Якщо при провадженні слідчої дії впізнаючий вкаже як на особу, ним впізнану, на кого-небудь з громадян, серед яких знаходиться той, що підлягає впізнанню, або на понятого, слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і зазначити цей факт у протоколі.

У слідчій практиці може виникнути необхідність пред'явлення декількох осіб одному пізнаючому. У таких випадках провадиться пред'явлення для впізнання кожної особи окремо.

4. Закон встановлює ряд заходів, спрямованих на забезпечення безпеки особи впізнаючого. З цією метою впізнання може проводитися за умов, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням.

Підстави для провадження такого виду пізнання повинні тлумачитися особою, що провадить дану слідчу дію, поширювально. Тобто таке впізнання може бути проведене не лише для забезпечення фізичної безпеки впізнаючого, але і з метою попередження можливих процесуальних порушень із боку особи, яку впізнають. Слід ураховувати цілий ряд чинників. Наприклад, особисті якості впізнаючого суб'єкта (стан здоров'я, стать, вік, залежність від підозрюваного тощо), особисті якості особи, що пред'являється для впізнання (схильність до застосування насильства, минулісудимості, наявність злочинного оточення і невиявлених співучасників, вчинення протиправної дії по попередніх справах,

обізнаність про хід розслідування), обставини, пов' язані з самим кримінальним провадженням (тяжкість злочину, спосіб його вчинення тощо).

У ході проведення впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням також мають бути дотримані вимоги частин 1-3 статті, що коментується. Для об'єктивного і законного провадження слідчої дії в такому порядку необхідна участь не менше 4 понятих, оскільки впізнаючий ітой, кого впізнають, перебувають поза візуальним тааудіоконтактом, урізних приміщеннях.

Практикою розробленідекілька способів пред'явлення для впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням. Суб'єкту може бути запропоновано спостерігати осіб, що пред' являються, через ширму або із затемненої частини приміщення, де проводиться впізнання, із суміжної кімнати при відкритих дверях, а також у спеціально обладнаному приміщенні, поділеному надвоє перегородкою із спеціального скла.

При проведенні цієї слідчої дії у приміщенні, де перебуває особа, взята під захист, обов'язковою є присутність осіб, які здійснюють заходи безпеки, про що зазначається у протоколі.

Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається у протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

5.При пред'явленні для впізнання особі, щодо якої згідно з КПК та Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 р. вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу пред'явлення для впізнання не вносяться і зберігаються окремо.

6.Якщо самуособупред'явити для впізнання неможливо, закон допускає впізнання їїза фотознімками або матеріалами відеозапису. Таке впізнання можна провести, якщо особа, що підлягає пізнанню, померла, місцезнаходження її невідоме, перебуває у розшуку, тривалому відрядженні або відмовляється взяти участь у впізнанні.

Впізнання за фотографією або відеозаписом провадиться в тому ж процесуальному

порядку, що і впізнання особи, передбачене частинами 1-2 цієї статті, але з деякими особливостями. У матеріалах кримінального провадження має бути вказано, де і за яких обставин були знайдені фотографії чи відеозапис, які необхідно пред'явити.

7.Фотографії кількістю не менше чотирьох (фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню та інші фотознімки, яких має бути не менше трьох) однакових за форматом, наклеюються на бланк протоколу пред'явлення для впізнання або на чистий аркуш паперу, нумеруються, скріпляються печаткою і у такому вигляді пред'являються впізнаючому в присутності не менше двох понятих. Черговість розміщення знімків узгоджується із понятими. У протоколі указуються прізвища, імена, по батькові осіб, чиї фотографії представлені для впізнання. Вимоги закону щодо процесуального порядку пред'явлення для впізнання за зовнішніми ознаками особи виконуються і при впізнанні за фотографією. Тобто особи на інших фотознімках мають бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

У тому випадку, якщо об'єкт впізнання (особа) відбито на кіноабо відеоплівці, матеріали відеозапису можуть бути пред' явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню. Інакше необхідний монтаж із фрагментів, що забезпечують додаткові кадри з участю інших осіб, разом з якими буде пред'явлена особа для впізнання. Такий відеозапис долучається до матеріалів кримінальної справи.

8.При пред'явленні особи для впізнання слідчий чи прокурор можуть залучити для участі у слідчій дії спеціалістів для фіксування впізнання технічними засобами та інших спеціалістів. Якщо у слідчій дії бере участь неповнолітній, то обов'язково запрошуються його законний представник, педагог, психолог або у разі необхідності - лікар.