аграрне право

Правоверегулюваннявідносинусоціальнійсферісільськогосподарськоговиробництва

§8. Правові засади соціальнокультурного обслуговування сільських мешканців

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбаченоствореннярівнихможливостейдлявсіхгромадян,якіпроживають і працюють у сільській місцевості, у задоволенні культурних потреб (ст.1).Узадоволеннітакихпотребсільськогомешканцяважливуроль відведено клубам, будинкам культури, бібліотекам, музеям та ін., які функціонують у сільській місцевості.

УказомПрезидентаУкраїнивід21березня2000р.№485/2000«Про державну підтримку клубних закладів»1 передбачалося створення сприятливих умов для задоволення культурних потреб громадян, збереження та функціонування клубних закладів у сільській місцевості. Президент України цим Указом доручив міністерствам, іншим центральнимімісцевиморганамвиконавчоївладипередбачитивиділення необхідних асигнувань для забезпечення діяльності підпорядкованих їм клубних закладів.

Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 604/202 «Про першочерговізаходищодопідтримкирозвиткусоціальноїсферисела» передбачалося відновлення діяльності раніше закритих і відкриття нових закладів у сільській місцевості будинків культури і клубів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. №1755«Пронормативизабезпеченнянаселенняклубнимизаходами» було схвалено розроблені Міністерством культури і мистецтв України та погоджено з Міністерством фінансів України нормативи забезпечення населення клубними кадрами. Відповідно до цих нормативів, якщо в селі проживає до 500 чол., у клубних закладах повинно бути 100–150місць,від500до1000чол.—150–200місць.Цієюпостановою визначено, що на території кожної сільської ради має функціонувати як мінімум один (базовий) клубний заклад2.

Основою законодавчого врегулювання питань розвитку і функціонування мережі бібліотек у державі є Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліотечну справу»3 та інші підзаконні нормативні акти.

1Офіц. вісн. України. – 2000. – № 12. – Ст. 453.

2Там само. – 1998. – № 45. – Ст. 42.

3 Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 45.

251

Розділ 17

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 510 «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні»1 затверджено мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення бібліотеками. Згідно із цими нормативами на території України можуть створюватися і діяти бібліотеки,щорозрізняютьсязацільовимпризначенням,формамивласності, контингентом користувачів, віковими групами, тематичним і видовим складами фондів.

За цією постановою на території сільської (селищної) ради в населених пунктах із кількістю жителів від 500 до 3 тис. чол. повинна діяти як мінімум одна загальнодоступна бібліотека; в населених пунктах із кількістю жителів понад 3 тис. чол. — одна бібліотека на 3–5 тис. чол.

Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 р. у сфері культури передбачаються: реконструювання та будівництво нових культурно-дозвільних установ; подальший розвиток культурних центрів, музеїв, парків, заповідників, пошук і впровадження нових форм культурно-дозвільної діяльності; сприяння широкому доступу до них сільських жителів із наданням пільг малозабезпеченим верствам сільського населення.

§9. Правове забезпечення інженерного облаштування сільських територій

Обов’язковоюумовоюуспішногорозвиткусоціальноїінфраструктуриселаєбудівництвоводопроводів,каналізаційнихсистеміспоруд, мережі газо- і електропостачання.

Устатті6ЗаконуУкраїни«Пропріоритетністьсоціальногорозвитку селатаагропромисловогокомплексувнародномугосподарстві»визначено, що будівництво названих та інших об’єктів має здійснюватися за рахунок державного і місцевого бюджетів. Передбачалося до 2000 р. виконати державні програми газифікації, водопостачання, електри­ фікації.

Державною програмою розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р., затвердженою Указом Президента України від 15 липня 2002р.№ 640/2002 «Про першочерговізаходищодопідтримки розви-

1 Офіц. вісн. України. – 1997. – № 22. – Ст. 67.

252

Правоверегулюваннявідносинусоціальнійсферісільськогосподарськоговиробництва

тку соціальної сфери села», також передбачалися збільшення обсягів будівництва інженерних мереж і споруд, насамперед у регіонах, де відсутнімісцевіджерелапитноїводитапаливно-енергетичніресурси, розвиток системи розвідних мереж водо- і газопроводів із метою повнішого завантаження існуючих магістралей.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 серпня2004р.№573«ПросхваленняКонцепціїЗагальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року»1 планувалосяпідвищеннярівняоблаштуваннятанадійностіфункціонування системи електро-, газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.

Уперіоддо2005р.необхідно буловирішити завданнящодозабезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських населених пунктів, мешканці яких користуються привізною водою та ін. Передбачалосяздійснитиреконструкцію,капітальнийремонттаприведення

уробочий стан існуючих водопровідних мереж у регіонах, а також проведення моніторингу якості питної води, що збирається з централізованих та нецентралізованих джерел постачання, згідно із Законом України від 10 січня 2002 р. «Про питну воду та питне водопос­та­ чання»2.

Розвиток мережі газопостачання мав здійснюватися насамперед

урегіонахзобмеженимимісцевимиресурсамипалива.Оскількикошти в державному бюджеті на газифікацію сільських населених пунктів обмежені,тоКабінетМіністрівУкраїнипостановоювід27грудня2006р. № 1816 «Про внесення змін до переліку об’єктів, що фінансуються

у2006 році за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво газопроводів — відводів та газифікацію населених пунктів, у першу чергу сільських»3 вніс деякі зміни до переліку об’єктів, які фінансувалися у 2006 р. за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво газопроводів — відводів та газифікацію населених пунктів, у першу чергу сільських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2006 р. № 7044.

Згідно з цією Програмою на розвиток електрозв’язку в сіль-

ській місцевості щороку планувалося виділяти понад 100 млн грн,

1Офіц. вісн. України. – 2004. – № 32. – Ст. 2172.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 112. 3 Офіц. вісн. України. – 2006. – № 52. – Ст. 3507.

4 Там само. – № 21. – Ст. 1555.

253

Розділ 17

що дало б змогу ввести в експлуатацію близько 60 тис. номерів сільських АТС.

Передбачалася подальша реконструкція лінійних споруд шляхом заміниповітрянихлінійзв’язкунакабельнітазміцненняїхзарахунок цифрового обладнання. Особливу увагу намічалося приділити телефонізації об’єктів, які в першу чергу потребують цього (школи, фельдшерсько-акушерські пункти тощо).

Виконання передбачених Програмою заходів щодо розвитку житлово-комунального господарства та інженерного облаштування мали організувати центральні та місцеві органи влади, органи місцевого самоврядування.

Правові питання інженерного облаштування сільських територій регламентуютьсятакожприписамиЗаконуУкраїнивід5жовтня2006р. «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексуУкраїни»1.Державноюцільовоюпрограмоюрозвиткуукраїнського села на період до 2015 р. передбачено вдосконалення інженерноїінфраструктурисела.Комплекснийрозвитокінженерноїінфраструктурисільськихтериторійзабезпечуєтьсяшляхом:будівництвата реконструкції мереж і об’єктів електропостачання; розроблення і ви- конанняпрограмбудівництвагазопроводів-відводів,розвиткугазових мережвисокоготасередньоготискуірегіональнихпрогрампоетапної газифікації сільських населених пунктів тощо.

1 Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 47. – Ст. 464.

254

Розділ 18

Правове регулювання здійснення сільськогосподарськими товаровиробниками окремих видів сільськогосподарської діяльності

§1. Поняття, сутність та основні ознаки правовогорегулюваннятваринництва. Правове регулювання племінної справи у галузі тваринництва

Правові інститути аграрного права, які регулюють той чи інший видаграрноїдіяльності,незавждизбігаютьсязкласифікацієюгалузей сільськогогосподарства.Цеобґрунтовуєтьсятим,щоколийдетьсяпро право, то маються на увазі тільки сформовані правові інститути, а не галузі матеріальної діяльності. А правові інститути формуються там, де виникає потреба у правовому регулюванні. Ті види сільськогосподарської діяльності, що не вимагають окремого правового регулювання, регулюються загальними нормами аграрного права. Через це система правових інститутів Особливої частини аграрного права, які регулюють окремі види сільськогосподарської діяльності, не є такою логічнопослідовною,яккласифікаціягалузейсільськогогосподарства. Наприклад, в аграрному праві є Закон України від 22 лютого 2000 р. «Про бджільництво»1, але немає законів про свинарство, скотарство, кролівництво тощо.

Системуправовихінститутіваграрногоправа,якірегулюютьздійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності, поділяють на три основні групи:

1) правові інститути щодо сільськогосподарської діяльності у галузі тваринництва — інститути племінної справи у тваринництві, ве-

1 Аграрне право України [Текст] : підручник / за ред. О. О. Погрібного. – С. 324. 255

Розділ 18

теринарної медицини, бджільництва, рибництва, птахівництва та молочарства;

2)правові інститути щодо сільськогосподарської діяльності у галузі рослинництва — інститути насінництва та охорони прав на сорти рослин, захисту рослин, регулювання вирощування наркотичних рослин, льонарства та коноплярства, садівництва, виноградарства та хмелярства, вирощування сої;

3)правовіінститути щодообслуговуючих видів сільськогосподар- ськоїдіяльності—інститутищодовирощуванняштамівмікроорганіз- мів, транспортування сільськогосподарської продукції; фінансування

ікредитування сільського господарства, аграрної освіти та ін.

Слід зазначити, що основним постачальником повноцінного харчовогобілкаісировинидляпереробноїпромисловостієтваринництво. ЯкзазначеновКонцепціїДержавноїпрограмиствореннясприятливих умов для стабілізації та розвитку тваринництва на 2005–2010 роки, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р.1, оптимальним варіантом розв’язання проблеми забезпечення населення м’ясом, молоком та іншою продукцією є відновлення власного(вітчизняного)тваринництвазпріоритетнимрозвиткомвиробництва на промисловій основі. Це також випливає зі ст. 15 Закону України«ПродержавнупідтримкусільськогогосподарстваУкраїни»,який закріплює,щоприплануваннівитратдержавногобюджетуначерговий рік Кабінет Міністрів України передбачає статтю видатків на надання дотацій виробникам продукції тваринництва.

Розвиткутваринницькоїгалузімаєсприятизаконодавчезакріплення організаційної діяльності галузі сільськогосподарського виробництва законами України «Про молоко та молочні продукти»2, «Про бджільництво»3, «Про племінну справу у тваринництві»4.

Так, Закон України від 24 червня 2004 р. «Про молоко та молочні продукти» регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, транспортування, перероблення, зберігання і реалізації, ввезення на митну територію та вивезення з митної території України молока, молочної сировини та молочних продуктів, і поширюється на суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність у цій сфері.

1Офіц. вісн. України. – 2004. – № 32. – Ст. 2168.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 513. 3 Там само. – 2000. – № 21. – Ст. 157.

4 Там само. – 1994. – № 2. – Ст. 7.

256

Правове регулювання здійснення сільськогосподарськими товаровиробниками...

Правове забезпечення організації племінної справи у сільському господарствірегламентуєтьсяЗакономУкраїнивід15грудня1993р.«Про племіннусправуутваринництві»(вредакціївід21грудня1999р.), який визначає загальні правові, економічні та організаційні основи племінноїсправиутваринництві,спрямованінаполіпшенняплеміннихіпродуктивних якостей тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Правове регулювання племінної справи зумовлене потребою забезпеченняпородноїчистотивітчизняноготваринництваі виведеннянових високопродуктивних порід тварин. Одержані селекційним шляхом породисільськогосподарськихтваринмаютьпевністаліякості,щохарактеризують їх сільськогосподарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тваринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотнозменшитьпродуктивністьсільськогогосподарства.

Об’єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять для одержання певної продукції.

Суб’єктами племінної справи у тваринництві є:

–власники племінних (генетичних) ресурсів;

–підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин;

–підприємства,установи,організаціїнезалежновідформвласності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги і беруть участь

устворенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів;

–власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Господарська діяльність у племінній справі в тваринництві, пов’язаназвиробництвом,зберіганняміреалізацієюплемінних(генетичних) ресурсів, проведенням генетичної експертизи походження та аномалійтварин,підлягаєліцензуваннювідповіднодоЗаконуУкраїни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»1. Ліцензії

1 Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

257

Розділ 18

натакудіяльність видаєМінагрополітики. Іншівидидіяльностіз племінної справи у тваринництві ліцензуванню не підлягають.

Суб’єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напрямку їх діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів, Мін­ агрополітики присвоює відповідний статус. Присвоєння відповідного статусу проводиться згідно зі ст. 9 Закону України «Про племінну справу у тваринництві».

Відповідність суб’єктів племінної справи у тваринництві вимогам щодо статусу визначається за наслідками проведення державної атестації та переатестації.

ДляпроведеннядержавноїатестаціїтапереатестаціїнаказомМін­ агрополітики та УААН створюються атестаційні та експертна комісії.

Атестаційнікомісіїпроводятьбезпосередньовгосподарствіаналіз відповідності суб’єкта племінної справи у тваринництві певному статусу за племінними та продуктивними якостями тварин, показниками виробничо-господарської діяльності, рівнем селекційно-племінної роботи відповідно до мінімальних вимог оцінювання на основі кількісних та якісних показників продуктивності тварин з урахуванням достовірностіпервинногозоотехнічногообліку,перевіркипоголів’яза імуногенетичними показниками, виконання селекційних програм, показників забезпеченості спеціальними кадрами та відповідним обладнанням.

За результатами огляду поголів’я і розгляду показників роботи господарства атестаційна комісія складає акт державної атестації (переатестації)звисновкамипровідповідністьсуб’єктаплемінноїсправи у тваринництві певному статусу, який візують усі члени атестаційної комісії.

Матеріали про наслідки проведення державної атестації та пере­ атестаціїкомісіїподаютьнарозглядголовнимуправліннямсільського господарстватапродовольстваоблдержадміністраційтаМіністерству агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, які після погодження передаються Мінагрополітики для розгляду експертною комісією.

Експертна комісія створюється при Мінагрополітики. До її складу входятьпровіднінауковці,керівникиіфахівціструктурнихпідрозділів Мініагрополітики та УААН, а також галузевих підприємств (організацій, установ тощо).

258

Правове регулювання здійснення сільськогосподарськими товаровиробниками...

Експертнакомісіярозглядаєматеріалироботиатестаційнихкомісій, розв’язуєспірніпитання,щовиникаютьупроцесіпроведеннядержавної атестації та переатестації і подає пропозиції щодо присвоєння відповідного статусу на розгляд науково-технічній Раді і колегії Мінагрополітики.

Чиннимзаконодавствомпроплеміннусправувтваринництвіпередбачено державну реєстрацію племінних тварин і племінних стад. Об’єктамидержавної реєстрації є племіннітваринита племінністада. Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру.

Слід зазначити, що за ст. 1 Закону «Про племінну справу у тваринництві» племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.Племіннестадо—цегрупачистопороднихабоодержанихза затвердженою програмою породного вдосконалення тварин однієї породи, що мають племінну (генетичну) цінність і використовуються вселекційномупроцесівідповіднодочиннихзагальнодержавнихпрограм селекції.

Згіднозіст.13Закону«Проплеміннусправуутваринництві»власники племінних (генетичних) ресурсів зобов’язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва(сертифікати)містятьвідомостіпропоходження,продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю,оцінкутипутваринубалах.Порядокоформленняплемінних свідоцтв регулюється Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики від 29 грудня 2002 р. № 4161.

Відповідальність за порушення законодавства про племінну справу в тваринництві передбачено ст. 21 Закону України «Про племінну справув тваринництві»таКодексомУкраїнипроадміністративніправопорушення2 щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про племінну справу в тваринництві.

1Офіц. вісн. України. – 2003. – № 5. – Ст. 201.

2Відом. Верхов. Ради Української РСР. – 1984. – Дод. до № 51. – Ст. 1122

259

Розділ 18

Закон України «Про племінну справу у тваринництві» не регулює охорону прав на селекційні досягнення як на інтелектуальну власність. Селекційні досягнення визнаються винаходом, і права на них охороняються згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від

1червня 2000 р.)1.

§2. Особливості правового регулювання виробництва рибної продукції

Згідно із Законом України від 18 січня 2001 р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 роки»2 рибу та морепродукти віднесено до сільськогосподарської продукції, а рибницькі та рибальські господарства — до сільськогосподарських підприємств.

Законом України від 19 лютого 2004 р. «Про Загальнодержавну програмурозвиткурибногогосподарстваУкраїнинаперіоддо2010року»3 затвердженопрограму,метаякоїполягаєуствореннісприятливихумов для розвитку рибного господарства, забезпеченні населення України продукцією з риби та інших водних живих ресурсів з поступовим наближенням до рівня науково обґрунтованих фізіологічних норм їх споживання у розрахунку на душу населення, забезпеченні інших галузей економіки сировиною для виробництва біологічно активних речовин, лікувальних препаратів, технічної та кормової продукції.

Так, відповідно до ст. 1 зазначеного Закону рибальство — це підгалузь рибного господарства, яка полягає у здійсненні виду спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів для виробництва харчової, технічної, кормової, медичної та інших видів про- дукціїурибогосподарськихводнихоб’єктах.Рибництво—цепідгалузь рибногогосподарства,якаполягаєу розведенніівирощуваннірибита іншихводнихживихресурсівуспеціальностворенихштучнихумовах або визначених для цього рибогосподарських водних об’єктах.

Організація рибництва іа рибальства та вимоги щодо якості продукції рибництва та рибальства врегульовано Законом України від

1Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 32.

2Там само. – 2001. – № 11. – Ст. 52.

3 Там само. – 2004. – № 22. – Ст. 313.

260