88. В.О.Сухомлинський про розумове виховання школярів

За В.Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці". (Вибр. твори. В 5-ти т. К.: Рад. школа, 1979—1980.— Т.4.—С.214).

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання" (т.4, с.215). На багато численних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. "Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне — і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі" (ї. З, с. 13—14). Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі неглибокі, поверхові знання з цих предметів.

В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. Цією роботою Василь Олександрович керував понад 20 років, учителі починали її за два роки до вступу дітей-до школи, причому паралельно з процесом вивчення мислення дитини, дискретності її мозку, здатності "думати про свої думки".

Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В. О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:

о самодисципліна в розумовій праці;

о формування пізнавальних мотивів;

о спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку;

о творчий характер завдань з елементами дослідження;

о навчання прийомам мислительної діяльності.

89. Педагогічна діяльність в.О.Сухомлинського та сучасність. Аналіз праць «Сто порад учителю» та «Павлиська середня школа».

У "Павлиській середній школі" В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів.

Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником становлення майстерності павлиських вчителів.

На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов´язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня.

У книзі "Сто порад вчителеві» вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педагогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"( як його формувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчитись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами) .Для того , щоб виявляти власну творчість вчитель ,за Сухомлинським , має глибоко володіти фактичним матеріалом , який він "доносить" до дитячої душі (він має знати на 2-3 порядки більше , ніж це передбачено навчальною програмою). Особливо наголошував Сухомлинський на необхідності знання вчителя психології дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").3 цією метою у період його діяльності у Павлиській школі успішно функціонував "Психологічний семінар для вчителів".

У "Розмові з молодші директором школи" він стверджував , що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудованим, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв´язку є система аналізу уроків молодих вчителів ,яку він здійснював.

Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час.

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Джерела педагогічної творчості:

класична гуманістична педагогічна спадщина; народна педагогіка;

комуністична ідеологія і радянська педагогіка;

передовий педагогічний досвід.

Засади педагогічної системи:

• формування ідеалу культурних бажань дитини (потреби у праці, у творенні добра, краси); окультурення потреб дитини;

• формування у дитини потреби бути доброю (розвиток у неї чутливості до виховання, створення для неї "радості буття", розвиток почуття власної гідності);

• створення атмосфери дитячого успіху, домінанти позитивних переживань над негативними.

Засоби виховання: природа, суспільно-корисна праця, сільськогосподарське дослідництво, слово, конструювання, дитяча творчість, дитяча казка, народні засоби виховання.

Методи навчання і виховання:

спостереження дітей ;усне і письмове складання казок ;

дослідницькі методи ; аналіз матеріалів з хрестоматії моральних цінностей людства та з етики ;диспути, дискусії ;

аналіз життєвих ситуацій;

аналіз бувальщин, легенд;

метод привчання до турботи "за все живе".