15.Правопис дзвінких та глухих приголосних. Првопис приголосних у кінці префіксів . Чергування приголосних.

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон, орел, вир, гай, сонце, гурт, черемха, жовтий. Тому при позначенні їх на письмі ніяких труднощів не виникає. Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді звучать однаково: призьбаі просьба [проз'ба], ходьба і молотьба [молод'ба], нігті [н'іхт'і] і віхті. Тому при позначенні їх на письмі треба пам'ятати таке. 1. Дзвінкі приголосні в літературній вимові завжди звучать дзвінко — і в кінці слова (гриб, плід, вуз, важ, міг), і перед глухими приголосними (рибка, гадка, везти, дужка, могти). Виняток становить звук [г], який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [х]: [лехко], [вохко] і т. д. В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: лягти [л'агти], могти[могти], бігти, бігцем, стерегти, тягти, одягти, домігся. У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних) вимовляємо і пишемо т (хоч ці слова й походять від дихати, надихати). 1. Стежка стелиться бита поміж трав, серед жита. (Л.Первомайський.) 2. Було затишно і пахло вогкістю. (А.Головко.) 3. Любові легкого шляху не треба. (Леся Українка.) 4. У плоть мою, не навчену літать, впиваються, неначе кігті, зорі. (Д.Павличко.) 5. Була у прадіда сорочка, в дьогті прана,— на випадок чуми. (П.Воронько.) 6. У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення. (О.Гончар.) 7. З грудей мимоволі вирвалось полегшене й радісне зітхання. (В.Козаченко.) 2. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких:боротьба [бород'ба], просьба [проз'ба], лічба [л'ід͡жба], вокзал [воґзал],футбол [фудбол]. Щоб перевірити, яку букву написати в слові, треба сумнівний приголосний поставити перед голосним або сонорним: боротьба — боротися, просьба — просити, повсякденний — всякий день, мимохідь — мимо проходячи, нігті — ніготь, віхті — віхоть, брязк — брязнути, мигтіти — мигнути, мабуть — має бути. У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється: призьба, вогко, мерехтіти, вокзал, анекдот, футбол. Правопис цих слів треба запам'Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися: розклад [росклад], розчин [рошчин], безпека[беспека], зсунути [ссунути]. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються. І. У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка, [росада] розсада, [рожжарити] розжарити, [рошчистити] розчистити, [бесхмарний] безхмарний. Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д:відпустити, одкинути, надколоти, підпис. 1. Вітчизна вся безкрая [без+края] підводиться, зростає, розцвітає [роз+цвісти]. (П.Дорошко.) 2. Жовті безсмертники [без+смертний] в лісі розливають медовий свій дух. (М.Рильський.) 3. Неначе чарами розстеляється [роз+стелити] передо мною зелений степ. (І.Нечуй-Левицький.) 4. Майже все вже розтануло [роз+танути] в далекім мареві часу. (О.Довженко.) 5. Одцвіли [од+цвіли] і розсипались [роз+сипались] маком на кленових мостах роки. (Б.Олійник.) 6. Надходить [над+ходить] світанок яскравий. (М.Рильський.) 2. Виняток становить префікс з-. Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [шчистити]зчистити, [шшити] зшити. Але перед к, ф, п, т, х префікс з- змінюється нас-: скинути, сформувати, спідлоба, стерти, схил. 1. Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій. (М.Коцюбинський.) 2. Рум'яна осінь схилить віти, горіхи зжовкнуть на ліщині.(М.Стельмах.) 3. Треба було хліб зсипати в комору, городину складати в льох. (І. Нечуй-Левицький.) 4. Стіснили стільці, зсунулись, зщулились і якось усі повсідались. (І.Нечуй-Левицький.) 5. Кайдашиха тільки губи зціпила. (І.Нечуй-Левицький.) 6. Тяжкий біль безжалісною лапою зчавлює парубоче серце. (М.Стельмах.)

г — з — ж: нога — нозі — ніжка;

к — ц — ч: рука — руці — ручка;

х — с — ш: вухо — у вусі — вушко;

Чергування відбувається при словозміні іменників:

- при відмінюванні іменників: круг — крузі, свекруха — свекрусі;

- у кличному відмінку іменників чоловічого роду: друг — друже, чоловік — чоловіче, пастух — пастуше;

- у давальному відмінку іменників жіночого роду: дочка — дочці;

- у місцевому відмінку всіх трьох родів: берег — на березі, рік — у році, мачуха — мачусі.

При словотворенні іменників:

- жіночого роду за допомогою суфіксів -к(а), -ечк(а), -еньк(а): книга — книжка, рука — ручка;

- чоловічого і середнього роду за допомогою суфіксів -ок-, -ечок-, -ечк(о): плуг — плужок, верх — вершечок, сонце — сонечко;

При творенні прикметників:

- за допомогою суфікса -ськ(ий): Волга — волзький, козак — козацький, чех — чеський;

- відносних прикметників із суфіксами -оч-, -н(ий): жінка — жіночий, парубок — парубочий, книга — книжний, тривога — тривожний;

- присвійних прикметників на -ин: Ольга — Ольжин, Варка — Варчин, свекруха — свекрушин, матінка — матінчин;

- вищого ступеня порівняння за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: легкий — легший, важкий — важчий, вузький — вужчий.

- Приголосні г, з, ж кінця основи разом з суфіксом -ш- замінюються на -жч-: дорогий — дорожчий, вузький — вужчий, важкий — важчий.

- Приголосний с разом із суфіксом -ш- замінюється на щ: високий — вищий, красивий — кращий.

- Кінцеві приголосні к, ц перед суфіксом -н- змінюються на -чн: рік — річний, яйце — яєчний, кликати — кличний, серце — сердечний, околиця — околичний.

Зверніть увагу! Виняток становлять слова: рушник, рушниця (рука), соняшник (сонце), сердешний у значенні «бідолашний» (серце), мірошник (мірка), торішній (торік), дворушник (рука), вчорашній.

У дієсловах найчастіше чергуються такі приголосні:

[з] — [ж]: в’язати — в’яжу;

[д] — [дж:]: водити — воджу;

[т] — [ч]: котити — кочу;

[с] — [ш]: носити — ношу;

[зд] — [ждж]: їздити — їжджу;

[ст] — [шч]: свистіти — свищу;

[г] — [ж]: могти — можу;

[к] — [ч]: плакати — плачу;

[х] — [ш]: колихати — колишу;

[ск] — [шч]: полоскати — полощу.

Зверніть увагу! Возити — вожу, але водити — воджу.

В інших частинах мови такі найпоширеніші чергування приголосних звуків:

[г] — [ж]— [з]: книга — книжка — книзі;

[к] — [ч]— [ц]: око — очний — в оці;

[х] — [ш]— [с]: кожух — кожушина — в кожусі.

16. Зміни приголосних при додаванні суфіксів –ськ(ий), - ств(о). Уподінення приголосних за місцем творення . Спрощення в групах приголосних.

1. Два приголосні звуки зливаються в один звук, а саме: а) г, з, жськ(ий), ств(о), -зьк(ий), зтв(о): Кривий Ріг — криворізький (криворіг + ський), Кавказ — кавказький, Запоріжжя — запорізький; убогий — убозтво (убог + ство), боягуз — боягузтво; б)  к, ц, ч + ськ(ий), ств(о) цьк(ий), цтв(о): Кременчук — кременчуцький, Вінниця — вінницький/ Гадяч — гадяцький; козак — козацтво, ткач — ткацтво, молодець — молодецтво; в)  х, с, ш + ськ(ий), ств(о) ськ(ий), ств(о): чех — чеський (чех + ський), Черкаси — черкаський, Сиваш — сиваський; птах — птаство (птах + ство), товариш — товариство. Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: тюркський, баскський, казахський. 1. В небі волзькому у млі пролетіли журавлі. (О.Гончар.) 2. Золота кавказька спека дні над морем налила. (А.Малишко.) 3. Я опускаюсь у шлюзи Запорізької греблі. (О.Довженко.) 4. Чеська красуня-столиця вирувала радісною повінню свята. (О. Гончар.) 5. Над дібровою звідусіль вилося та шугало сполохане птаство. (І. Нечуй-Левицький.)  6. Чумаки, що їздили в Крим, добували сіль у Сиваському озері. 2. Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: П'ятихатки — п'ятихатський, Чукотка — чукотський, Димерка — димерський. 1. Рівними струмками диміли рибальські [рибалк + ський] вогнища. (Я.Баш.) 2. Центром Звенигородського збройного повстання 1918 року проти німецьких окупантів було місто Звенигородка. 3. На крайньому сході Росії розташований Чукотський [чукотк + ський] півострів. 3. Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме: а) на стику твірної основи і суфікса чується [д͡з], [ц]: люд+ський (л'уд͡зкий], люд + ство [л'уд͡зтво], брат + ський [брац'кий], брат + ство [брацтво]; б) кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються: студент+ський [студен'с'кий], студент + ство [студенство], турист + ський [турис'кий], модерніст + ський [модерн'іс'кий]. Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом (див. § 2, п. 2): людський, людство, братський, братство; студентський, студентство, туристський. Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом. 1. А скільки в нас багатства [багат+ство] і щастя золотого. (П.Тичина.) 2. На сирітські [сиріт+ський], людські [люд+ський] сльози він чутливе серце мав. (І.Франко.) 3. Уперед до завзятого бою за громадські [громад+ський] та зласні права. (П.Грабовський.) 4. Вся солдатська [солдат+ський] маса підвелася раптом, як одна людина. (О.Довженко.) 5. І, йдучи на бій, ми поклялись залізно, що виб'єм меч з фашистської [фашист+ський] руки. (О.Гончар.) 6. Над обрієм сонце звелося, гігантську [гігант+ський] відкинувши тінь. (М.Бажан.) 7. Дівчата танці танцювали, шотландські [Шотландія] танці на мечі. (П.Тичина.) 4. Зубні приголосні перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: [ковал´с´кий], [пан´с´кий], [к’ін´с´кий], [волин´с´кий]. Але  м'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв  перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський (коваль+ський),  але: панський (пан+ський), кінський (кінь+ ський), волинський  (Волинь+ський). § 13. Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі. 1. Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі: сч — щ [шч], цч — чч, зч — жч, здж — ждж. Це відбивається і на письмі: козацький — козаччина (козацьк+ина), батьківський — батьківщина (батьківськ+ина),брязкати — бряжчати (брязк+ати), їздити — їжджу (їзд+у). Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: Параска— Парасчин(хоч вимовляємо [парашчин]), Васька — Васьчин, Мотузка — Мотузчин[мотужчин]. За морфологічним принципом пишуться префікси: розжувати(хоч вимовляємо [рожжувати]), безшумний [бежшумний] (див. § 10, п. 1),— а також слово мисчина [мишчина] (від миска). 1. Звенигородщина [звенигородськ+ина] — співучий куток України. (С.Васильченко.) 2. Дівчатка аж верещали [вереск+ати] від захоплення, стрибали навколо сосни. (Ю.Збанацький.) 3. На хмарах горбатих громи роз'їжджають [роз'їзд+ають] возами. (Є.Гуцало.) 4. Лежать по всьому світу вздовж і вшир дороги биті і неїжджені [неїзд+ені] шляхи. (Н.Забіла.) 5. Люди внесли в хату запах пасіки, старої вощини [воск+ина], меду. (В.Гжицький.) 6. Повз Мотузчин [присвійний прикметник] двір як проходив — і не глянув. (А. Головко.) 7. Із піщин [піск+ина] зростають гори, із краплин — могутнє море. (Н. Забіла.) 2. Змінюються також шиплячі перед свистячими та зубні д, т перед свистячими і шиплячими. Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом: дошка — на дошці [дос'ц'і],книжка — у книжці [книз'ц'і], дочка — дочці [доц'ц'і], вчиш — вчишся[учис'с'а], вчить — вчиться [учиц'ц'а], морочитися — не морочся [мороц'с'а],сусідка — сусідці [сус'ід͡з'ц'і] — сусідчин [сус'ід͡жчин], тітка — тітці [т'іц'ц'і] — тітчин [т'іччин]. 1. Щасливі дні, щасливі ночі, коли при свічці [свічка] лойовій, хоч мерзли пальці, сліпли очі, я так над книжкою сидів. (І.Франко.) 2. У кімнатці [кімнатка] стривожена стоїть Оксана біля вікна. (А.Головко.) 3. На помості набито, мов оселедців [оселедець] у бочці [бочка], якихось людських [люд] істот. (І.Франко.) 4. Лице взялося смагою,— темне, як головешка, а на тій головешці [головешка] білий чуб, як льон. (С.Васильченко.) 5. На грядці [грядка] огірочки і кавуни в рябій сорочці [сорочка]. (М.Стельмах.) 6. Заєць сидів перед ними на стежці [стежка], виставивши вуха вгору, як свічки. (О.Гончар.) 7. Була колись шляхетчина [шляхта], вельможная пані... (Т.Шевченко.) § 14. Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних, найчастіше зубних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди. Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові й на письмі:перстень — персня, честь — чесний; пристрасть — пристрасний, область — обласний, щастя — щасливий, користь — безкорисливий. Винятки становлять: а) слова кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає); б) прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст:контрастний, баластний, форпостний, компостний. 1. Радісна [радість] праця — ознака творчості. (Ю.Яновський.) 2. Треба битися тут і стояти, як належить чесним [честь] людям. (Ю.Яновський.) 3. Як це неможливо — бути щасливим [щастя], коли на світі страждає хоч одна дитина! (І.Жиленко.) 4. Притихлі явори стоять безшелесно [шелест]. (Л. Костенко.) 5. Мати увечері своїм пестливим [виняток] голосом нашепче дитині про любов до всього живого. (Панас Мирний.) 6. Вздовж дороги вервечкою розтягнулось шістнадцять [виняток] плугів. (М.Стельмах.) 2. Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові й на письмі: тиск — тиснути, блиск — блиснути, брязк — брязнути, горщок — горшка, дощок — дошка. Але немає спрощення в словах випускний, пропускний, рискнути, вискнути(від виск), тоскно, скнара, скніти, брязкнути і споріднених. В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання:писнути і (рідше) пискнути. 1. Де вони проходили, ніщо не брязнуло [брязк], не тріснуло [тріск], не хруснуло [хрускіт]. (О. Гончар.) 2. Гули під ними соснові дошки переправи. (О.Гончар.) 3. Сонце вже ховалося за Жовту гору дощок біля вагона. (Григір Тютюнник.) 4. Нестаток, і тяжка робота, і натуга зораліг зморшками [морщити] чоло. (І.Франко.) 5. Та що його питати: він ґав ловив та витрішки [витріщатися] продавав. (І.Котляревський.) 3. У вимові й на письмі відбувається спрощення ще в таких словах: а) тижня, тижневий — від тиждень; б) проїзний, виїзний, під'їзний і под.— із коренем -їзд-; в) серце — при формі сердець; г) ченця — родовий відмінок від чернець;  ґ) скатерка — від скатерть. 1. Після кількатижневих дощів, туманів та мряк вперше стало на годині. (О.Гончар.) 2. Від швидкого бігу калатало серце. (В.Собко.) 3. Біла скатерка на столі та помиті лави аж сяяли чистотою. (М.Коцюбинський.) 4. Пан звелів коней зупинити коло заїзного двору і повів свою молоду у кімнати. (Марко Вовчок.) 5. По під'їзних дорогах ешелони везли бетон, залізо і граніт. (Л. Первомайський.) 4. Лише у вимові відбувається спрощення: а) у групах приголосних стц, стч: невістка — невістці [нев'іс'ц'і], невістчин[нев'ішчин], хустка — у хустці [хус'ц'і]; б)  у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (див. § 12, п. 3б): турист — туристський [турис'кий], студент — студентський [студен'с'кий],студентство [студенство]. Такі слова пишемо за морфологічним принципом. 1. Гігантські [гігант] тіні таємничо затиснулись в ущелині. (О.Гончар.) 2. Як же чудно стало в хаті, неначе у пустці [пустка]! (М.Кропивницький.) 3. В великій, як макітра, хустці [хустка] Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. (І.Нечуй-Левицький.) 4. Він вийшов надвір проходитись, побачив невістчину [невістка] хату і пригадав усе учорашнє. (Панас Мирний.) 42. Вставте, де треба, пропущені букви т, д, к. Слова запишіть у дві колонки: 1) у які не вставляли букв; 2) у які вставили пропущені букви. Швидкіс..ний, якіс..ний, улес..ливий, освідчитися, хвас..ливий, контрас..ний, щас..ливий, блис..нути, аген..ство, волейболіс..ці (давальний відмінок відволейболістка), заїз..ний, їж..жу (від їздити), учас..ник, заздріс..ний, ус..ний, випус..ний, стис..нути, щотиж..ня, студен..ський, студен..ство, очис..ний, скатер..ка, буревіс..ник, п'я..десят. Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. З цих букв складеться кінцівка вислову В. Сухомлинського «Дорожить людина тим, у що вона...»