12. Розрізнення е та и ; і та и; о та у; е та о після шиплячих та й.

Ненаголошені голосні фонеми є та и у вимові чуються май­же однаково, але на письмі їх слід розрізняти. Позначення на письмі ненаголошених фонем є та и в осно­вах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: се­литися, бо поселення; дешевий, бо дешево; далеч, бо далекий; вишневий, бо вишня; непримиренний, бо мир; хибувати, бо хиба. Однак при цьому треба враховувати випадки чергування є з и. Крім того, в основах слів виступає фонема є і пишеться буква є: а) там, де неясний звук випадає: вітер, бо вітру; січень, бо  січня; справедливий, бо правда. Але слід мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений и: згинати — зігну, відтинати — відітну, напинати — напну, починати — почну, розминати — розімну, засинати — засну, вмикати — увімкну, проривати — прорву, б) там, де неясний звук чергується з і або о: берегти, бо зберігати; променистий, бо промінь; сутеніти, бо сутінки, лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий; в) у групах -єре-, -еле-: берег, джерело, дерево, переміна, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена (але: келих і рідше келех); г)  у суфіксах іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), -ечк(а),-тель, прикметників-есеньк(ий),-ев(а), дієприкметників -ен(ий), числівників -ер(о): оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, безбатченко, ніченька, стежечка, вихователь, учитель, тонесенький, сторожева (хата), зачинений, обговорений, п'ятеро, дев'ятеро. Виступає фонема и і пишеться буква и в суфіксах імен­ників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о), при­свійних прикметників -ин: дощик, ключик, дворик, прибираль­ниця, керманич, прізвище, дворище, житнисько, киянин, тата­рин, болгарин, свекрушин, Миколин, городина, садовина, паливо, куриво, морозиво. Виняток: марево, зрідка: сяєво (сяйво), маєво (майво).               Також виступає фонема и і пишеться и в переважно від­критих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати. В основах багатьох незапозичених слів фонема і непостій­на: вона, як правило, виникає на місці інших голосних уна­слідок чергування з о або е При цьому треба мати на увазі, що в кількох словах відбу­вається чергування і та и: діти — дитина, сідати — сидіти, підвісити — висіти, ліпити — злипатися. Постійно фонема і виступає: а) у суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): теплінь, широчінь, височінь, глибінь, стрункіший, сухіший, гарячіший, свіжі­сінький; б) відповідно до вимови після м'яких або пом'якшених при-голосних: літо, тісний, сіно, ніжний, білий, піна, річка. ' На початку слова завжди пишеться буква і: їм 'я, іскра, ікра, іти, іграшка. Щоправда, у вимові незапозичених слів перед н та р чується звук и: іній [ин'ій], інколи [инколи], інший [ин% ший], іржа [иржа], ірій [ир'ій]. В основах незапозичених слів пишеться буква и: а) відповідно до вимови після твердих приголосних (звук          и не чергується з о та є): риба, вибір, тихий, кислий, з ширина, приріст, сировина, пишатися; б) у відкритих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, гримідрижати, кривавий, криниця, крихітний, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, чорнобривий, блищати, глитати (але: дрімати, тріщати). За допомогою фонем і та и розрізняються суфікси: -інн(я) з фонемою і, який вживається у віддієслівних імен­никах: служіння, збайдужіння, сушіння, кришіння, волочін­ня, везіння; -инн(я) з фонемою и, який вживається лише в збірних іменниках: бурячиння, маковиння, шумовиння, ба­говиння, ластовиння, павутиння. Але якщо збірна назва ут­ворена від іменника на -інь, то виступає -іння: волосінь — волосіння, корінь — коріння, промінь — проміння; -і(ти) з фонемою і, що вказує, як правило, на неперехідність дії: біліти, синіти, золотіти, каламутніти, мо лодіти, горіти; -и(ти) з фонемою и, який вказує на пе­рехідність дії: білити, синити, золотити, каламутити, творити. В абсолютному кінці слова: а) після задньоротових г, к, х вживається звичайно и: дороги, шляхи, руки, тільки, скільки, навкруги, трохи, залюбки, навпаки, завдяки, по-батьківськи. Але виступає і в словах, що відповідають на питання які? (у прикметниках та займенниках): довгі, дорогі, високі, далекі, сухі, тихі, такі, всякі; а також у незмінюваних іншомовних словах: Гельсінкі, хакі; б)  після шиплячих ш, ч, ж, дж виступає звичайно і: межі, ключі, гроші, ласощі, дріжджі, двічі, тричі, уночі. Але виступає и: 1) у дієслівних формах (у наказовому способі та в дієприслівниках): кажи, бережи, мовчи, пиши, полощи; відповідаючи, розмірковуючи, виконавши, завдавши;  2) у прислівниках на зразок по-вовчи, по-ведмежи; 3) у прийменнику межи {межи очі) та сполучнику чи. Голосні а та о вимовляються завжди чітко, не змішуючись: коротко, колосок, монтаж, часточка. Лише в кількох словах після г, к, х перед складом з а на місці давнього о вимовляєть­ся і пишеться а: гарячий, гарячка, гаразд, качан, калач, кажан, хазяїн, халява; а також: багатий, багато, багатир (багач). Але вимовляється і пишеться о: борсук, комиш, комірка, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов 'яни, солдат; а також: богатир (силач), козак. У деяких дієслівних коренях о перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з а: гонити — ганяти, клони­тися — кланятися, котити — качати, кроїти — краяти, ломи­ти — ламати, виламувати (і виломлювати), допомогти — до­помагати, скочити — скакати, перескакувати; схопити — хапа­ти; а також: проводити — провадити, проводжати — запро­ваджувати. Дехто чергування о з а ставить у залежність від місця наголосу. Насправді ж ці звукові зміни від місця наголосу не залежать — наголошеним при цьому може бути будь-який голосний (не обов'язково голосний а в наступному складі): гарячкувати, гарячковий, качани, калачі, кажани, виламаний, кла­ нятися, краяти, перескакувати.

13.Передача російських власних назв українською мовою.

Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, норм українського правопису: рос. Соловьев — Соловйов, рос. Прокофьев — Прокоф'єв, рос. Алябьев — Аляб'єв, рос. Ульянов — Ульянов, рос. Ананьин — Ананьїн, рос. Румянцев — Рум'янцев, рос. Пятницкий— П'ятницький, рос. Королев — Корольов, рос. Пугачев — Пугачов. Проте в передачі українською мовою російських букв и та е у власних назвах є деякі особливості. 1. Російську букву и у власних назвах передаємо звичайно через і: Пушкін, Мічурін, Гагарін, Нікітін, Бородіно.

1. Пушкін — живе втілення найблагородніших рис великого російського народу. (М.Рильський.) 2. Щепкіну присвятив Тарас вірша, якого написав тут же, в його домі. (О.Іваненко.) 3. Мічурін сидів задумливий і байдужий до вітань. (О.Довженко.)

2. Але російську букву и передаємо через и: а) після шиплячих і ц: рос. Пущин — Пущин, рос. Чичиков — Чичиков, рос. Цимлянск — Цимлянськ; б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: рос. Новиков-Прибой — Новиков-Прибой, рос. Рудич — Рудич, рос. Радищев — Радищев, рос. Углич — Углич; в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: рос. Тихомиров — Тихомиров (бо тихий і мир), рос. Сидоров — Сидоров (бо Сидір), рос. Титов — Титов (бо Тит); г) у словах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Владимир, П'ятигорськ, Семипалатинськ.

1. Молодий Пушкін читав Радищева, він виховувався разом з майбутніми декабристами Пущиним і Кюхельбекером. (М. Рильський.) 2. Всім відомий такий тонкий і глибокий співець природи, як Пришвін. (М.Рильський.) 3. Іван Максимович Синельников [синій] ще наприкінці листопада був викликаний з Симбірська до Петербурга. (Р.Іваничук.) 4. А як приємно мені тепер, коли я обіймаю щиро, любовно Сашу Прокоф'єва, Твардовського,Тихонова [Тихін], Грибачова [гриб]. (Остап Вишня.)

3. Російську букву е (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через е: рос. Державин — Державін, рос. Лєрмонтов — Лєрмонтов, рос. Серпухов — Серпухов.

1. Царську Росію ненавидів Лермонтов, бо всім серцем любив російський народ. (М.Рильський.) 2. Некрасов! У цих звуках стільки самовідданого страждання за поневолений люд. (П.Тичина.) 3. Це був декабрист Анненков. (О.Іваненко.) 4. Шевченко з нетерпінням чекав приїзду Щепкіна. (О.Іваненко.)

4. Але російську букву е передаємо через є:  а) у суфіксах -єв-, -єєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, р або ц: рос. Фадеев — Фадєєв, рос. Сергеев — Сергеєв; але рос. Тютчев — Тютчев, рос. Муромцев — Муромцев, рос. Плещеев — Плещеєв, рос. Бондарев — Бондарев; б) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: рос. Пешков — Пешков (бо пішки), рос. Зверев — Звєрев (бо звір), рос. Твердохлебов —Твердохлєбов (бо хліб); але: рос. Лебедев — Лебедєв (бо лебідь — лебедя),рос. Хмелев — Хмельов (бо хміль — хмелю).

14.Милозвучність мови. Основні закони милозвучності української мови. Фонетичні засоби милозвучності мови.

Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розпо­ діленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби. 1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в] тж[і)з(й]. Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору), перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (УКарпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів). [і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в]. Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту). 2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого. 3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же, зібрала ж. 4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь: зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться, дивишся