17.Тверді і мякі приголосні . Вживання мякого знака.

§15. Тверді і м'які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях. 1. Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу]. 2. Зубні бувають тверді і м'які: [д] — [д'], [т] — [т'], [з] — [з'], [с] — [с'], [д͡з] —[д͡з'], [ц] — [ц'], [л] — [л'], [н] — [н']. Причому м'якими вони можуть бути в будь-якій позиції — і в кінці слова, і перед наступним приголосним: мідь, путь, мазь, вісь, ґедзь, міць, даль, тінь, ходить, дядько, батько, близько, військо, хвацько, вільно, брунька, заходьте. 3. Інші приголосні — губні, передньопіднебінні (крім [й]) і задньоротові — у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: голуб, любов, повір, ніч, туш, мовчиш, кажеш; сім'я, в'юн, повірте, відправте, ріжте. Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: вітер[в’ітер], хід [х’ід], гілка [г’ілка]; свято [с'в’а то], бюро [б’уро], кювет [к’увет];затишшя [затиш’ш’а], обличчя [облич’ч'а], ніччю [н'іч’ч’у], жовчю [жовч’у], але: круча, тиша, ходжу. 4. М'який приголосний [р'] у деяких діалектах ствердів навіть перед голосними. Проте в літературній мові тут чітко розрізняємо [р] і [р']: гора — зоря, град — ряд, порада — порядок, шкура — буря, горох — трьох, пором — трьом, крук — крюк, друк — дрюк; перу — порю. 1. На землю сходить ніч, і зоряним [зор'аним] рядном [р'адном] вона вкриває все. (В.Сосюра.) 2. На бур'янах [бурйанах] рясніли [р'асн'іли] блискучими діамантами краплі нічного дощу. (С.Васильченко.) 3. Поля зеленіють у раннім теплі, і проліском, рястом (р'астом) квітують ліси. (П.Воронько.) 4. Рушали по пригоди ми втрьох [втр'ох], і всім здавався трьом [тр'ом] гайок наш — пущею, а шпак — тетеруком. (М.Рильський.) 5. Щось грюкнуло [гр'укнуло] так по хаті, що аж шибки забряжчали [забр'ажчали]. (Марко Вовчок.) 6. Кипить могутніх будувань гарячий [гар'ачий] бунтівничий кратер. (М.Бажан.) §16. Вживання м'якого знака

М'якість приголосних перед голосними [а], [у], [є], [і], [о] позначаємо відповідно буквами я, ю, є, і, ь: [син'а] синя, [си-н'у] синю, [син'е] синє, [син'і]сині, [син'ого] синього. Для позначення м'якості приголосних у кінці слова і перед наступним приголосним служить буква ь. При цьому треба мати на увазі, що м'якими в цій позиції можуть бути лише зубні приголосні (див. § 15, пп. 2, 3). Отже, й м'який знак тут можна ставити лише після семи букв д, т, з, с, ц, л, н. 1. У кінці слова м'якість зубних приголосних завжди позначається м'яким знаком: молодь, мить, скрізь, звідкілясь, вітрець, жaль, осторонь. Причому в дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається:будують — будуються, стань — станься і станьсь, піднось — підносься (але:піднісся, бо підніс). 1. Я — українець. З юних літ мене пісень навчила мати, які чарують цілий світі (І.Нехода.) 2. Ти теплу ніжність до людини узяв, як хліб, у творчу путь. (М.Рильський.) 3. Той смерть навіки поборов, хто на її ненависть мав любов. (Д.Павличко.) 4. Сьогодні я такий бадьорий, од кроків котиться луна. (В.Сосюра.) 5. Мріє, станься живою! (Леся Українка.) 2. У середині слова м'якість зубних приголосних позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: їдьте, боротьба, призьба, товариський, козацький, ненька. Причому м'який знак у таких словах завжди зберігається: а) при відмінюванні у боротьбі, на призьбі, неньці, товариські, козацькі (але: [мас'ц'і] масці, бо маска; [земл'ан'ц'і] землянці, бо землянка); б) в утворених від них присвійних прикметниках: неньчин, Таньчин, Зіньчин, Прісьчин. 1. Живи, народу вільне слово, над прахом царських корогов. (М.Рильський.) 2. А тим часом запорозьку зброю виніс батько із комори. (Т.Шевченко.) 3. В нашій славній сторононьці [сторононька] невичерпних сил народ! (П.Тичина.) 4. Тяжко жити без милого і в своїй сторонці [сторонка]! (І.Котляревський.) 5. Ріс же той хлопчик при неньці [ненька] коханій, що обіцяла ясну долю і славу дитині жаданій. (Леся Українка.) 6. Все небо вже в осінній синьці [синька], у павутинці [павутинка] вся земля. (Л.Первомайський.) 7. Сонце — немов дитя золоте в колисці [колиска| синього неба. (В.Коротич.) 8. Мати дістала з гардероба демісезонне доньчине [донька] пальто. (О.Гончар.)

3. Перед постійно м'якими (або пом'якшеними) і шиплячими м'який знак не ставиться: [с'в'ато] свято, [д͡з'в'акнути] дзвякнути, [с'н'іг] сніг, велетенський(хоч велетень), кінський (хоч кінь), безбатченко (хоч батько), промінчик (хочпромінь).

Проте як виняток м'який знак у цій позиції ставиться: а) після букви л: читальня, гуцульський, Гуцульщина (але: [гол'ц'і] голці, боголка; [рибал'ц'і] рибалці, бо рибалка); б) у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, а також женьшень,Маньчжурія. 1. Сміх матері, і спів її, і крок на дні душі живуть в погаслих звуках. (Л.Первомайський.) 2. Заходилися цвірінчати, джерготіти, путькати різні птахи. (Ю.Яновський.) 3. Під піччю цвірінькав цвіркун. (О.Десняк.) 4. Соловейко в темному гаї перший промінчик сонця вітає. (Л.Забашта.) 5. Неподалік дзьобаті крани — як велетенські журавлі. (В.Лучук.) 6. Хлопчаки замурзаними пальцями глобус обертають, наче сонях. (Б.Олійник.) 7. Дід чомусь став маленький, меншенький від мене. (О.Довженко.) 8. Ще малою все няньчила [виняток] сусідських дітей, і її називали Маленькою мамою. (О.Копиленко.) 9. Каміння вилискувало проти місяця холодними тьмяними [виняток] скалками. (О.Гончар.) 4. Після букв, що позначають губні, передньопіднебінні і задньоротові, м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: кров, сім, ідеш, повір, багато облич (хоч обличчя), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хочзоря), бур (хоч буря); поставмо, насипмо, гіркий, ларки (хоч ларьок), чотирма(хоч чотирьох). Як виняток з м'яким знаком пишеться псевдонім Горький. 1. Вітчизни любов завжди слідом іде за тобою. (З.Гончарук.) 2. Я бачила, як гинуло найкраще, як родичі мої гнили по тюрмах. (Леся Українка.) 3. Життя не нива, ні, воно дорога від бур — до зір. (Л.Дмитерко.) 4. Тішся, дитино, поки маленька, ти ж бо живеш навесні. (Леся Українка.) 5. Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких. (І.Кочерга.)