111. Установчі документи суб’єкта господарювання. Господарський кодекс України Стаття 57. Установчі документи

1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.  2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.  ( Частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV від 03.03.2005 3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.  4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.  Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.  { Частина четверта статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2452-IV від 03.03.2005, N 2850-VI від 22.12.2010 }  5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. 

111. Правове регулювання господарських відносин у галузі будівельної діяльності

Процес будівництва або будівельна діяльність являє собою комплекс робіт – проектних, будівельних, монтажних та інших, що виконуються у технологічній послідовності з метою створення будівельної продукції.

Господарські правовідносини, які виникають при здійсненні будівельної діяльності, регулюються законами України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 (Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. - Ст. 646), “Про основи містобудування” від 16.11.1992 (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 52.- Ст.683), “Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14.10.1994 (Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 46. - Ст. 411), “Про архітектурну діяльність” від 20.05.1999 (Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 31.- Ст.246), “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів” від 06.04.2000 (Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 27. - Ст. 212), “Про планування і забудову територій” від 20.04.2000 (Відомості Верховної Ради України.- 2000.- № 31.- Ст.250),. загальними і спеціальними нормами Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України (після набуття ним чинності), іншими законодавчими та підзаконними нормативними актами.

Визначення поняття “будівництво” в окремих законодавчих актах в цілому однакове, хоча й має деякі відмінности. Ст. 4 закону “Про архітектурну діяльність” визначаючи будівництво як складову комплексу робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури, охоплює ним нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єкта. Ст. 23 закону “Про планування і забудову територій” крім того у поняття будівництва включає ще впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічне переоснащення підприємств. Закон “Про основи містобудування” оперує термінами “містобудування”, “містобудівна діяльність”, які можна вважати синонімами терміну “будівництво”. Містобудування тут включає прогнозування розвитку і планування територій, проектування, будівництво і реконструкцію об'єктів житлово-цивільного, виробничого призначення, спорудження інших об'єктів, регенерацію історичних поселень, реставрацію архітектурних комплексів і ансамблів, створення інженерної і транспортної інфраструктури.

Таким чином поняттям “будівництво” у законодавстві охоплюється широке коло робіт, пов‘язаних із створенням нових, відновленням, розширенням і вдосконаленням існуючих об‘єктів виробничого і невиробничого призначення, що належать до основних фондів.

Закон “Про основи містобудування” від 16.11.1992 визначає правові засади містобудівної діяльності в Україні. Під містобудуванням розуміється цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян і їх об`єднань по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища. Об'єктами містобудування є територія України, території її адміністративно-територіальних одиниць та їх функціональні території (зони - сельбищні, виробничі, рекреаційні тощо), будинки і споруди та їх комплекси, комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури. Суб'єктами містобудування виступають державні органи, органи місцевого самоврядування, громадяни і юридичні особи України та іноземних держав. Закон встановлює вимоги, які повинні бути забезпечені при здійсненні містобудівної діяльності, визначає зміст і межі державного регулювання у цій сфері, розподіляє компетенцію органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та регламентує ряд інших питань містобудування.

Закон “Про архітектурну діяльність” від 20.05.1999 визначає правові та організаційні засади здійснення цієї діяльності і спрямований на досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів. Закон встановлює напрями державного сприяння архітектурній діяльності, регламентує питання її організації та здійснення, встановлює права та обов‘язки її суб‘єктів (архітектора, замовників, підрядників, проектувальників та інших) тощо. Суттєво важливим є те, що Закон впорядковує комплекс робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури, включаючи до нього такі складові:

• підготовку вихідних даних на проектування;

• здійснення передпроектних робіт;

• пошук архітектурного рішення, розроблення і узгодження проекту;

• виконання робочої документації;

• будівництво об'єкта;

• прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Закон також визначає загальні засади здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Закон України від 20.04.2000 “Про планування і забудову територій” встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів. Під плануванням територій розуміється процес регулювання їх використання, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень. Одними з основних завдань планування і забудови територій є визначення і раціональне розташування територій житлової та громадської забудови, промислових, рекреаційних та інших територій і об'єктів, визначення, вилучення і надання земельних ділянок для містобудівних потреб, регулювання забудови населених пунктів та інших територій. Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова окремих земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами у встановленому порядку. Закон встановлює зміст, порядок і форми планування територій.

Згідно із Законом нормативне регулювання планування і забудови територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови. Державні будівельні норми розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими органами з питань їх повноважень. Таким центральним органом нині є Державний комітет з будівництва та архітектури України (далі - Держбуд). Нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади щодо планування і забудови територій, що видаються в межах їх компетенції, затверджуються цими органами після погодження із Держбудом і реєструються в установленому порядку.

Держбуд затверджує типові регіональні правила забудови, на основі яких Верховна Рада АР Крим, відповідні обласні ради розробляють, погоджують з Держбудом і затверджують регіональні правила забудови. Вказані правила підлягають оприлюдненню через засоби масової інформації та є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону.

Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення АР Крим, а в разі необхідності і для сіл, селищ, міст районного значення. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами і повинні узгоджуватися з регіональними правилами забудови. Вони складаються із текстової частини та графічної частини - плану зонування. Місцевими правилами забудови встановлюється порядок вирішення питань розташування, надання дозволів на будівництво об'єктів та на виконання будівельних робіт, прийняття об'єктів в експлуатацію, порядок здійснення контролю за містобудівною діяльністю.