11. Філософія маркса і енгельса як програма радикальної перебудови людства

Філософська праця Енгельса. В 1888 році разом з додатком - тезами про Фейрбаха- К. Маркса - ця праця Енгелься вийшла окремим виданням. У творі дано всебічний глибокий аналіз становлення і розвитку марксицької філософії, ії теоритических джерел, розкрита сутність здійсненного к Марксом револійційного перевороту в філософії, показано докоріну відмінність діалектичного матеріалізму, як наук, теорії пізнання і перетворення світу, як до кінця послідовного і партійного вчення від усіх попередніх філософських систем. У першому розділі розглядається філософія Гегеля, як одне з ідейних джерел Марксизма . Розкриваючи революційну ролю діалектичного методу Гегеля, Енгельс разом з тим показує, що революційна сторона Гегелівської філософії вступає в соперечність з догматичним змістом його системи, внаслідок чого з філософії гегеля можуть випливати різні і навідь цілком протилежні - революційні і консервативні - погляди і практичні дії, залежно від того , що в ній береться за озброєння - діалектичний метод чи ідеалистична система. Ніщивного удару ідеалістичної філософії Гегеля, за словами Енгельса, завдав Фейрбах. Він віднови материалізм, як наук.філософію. Напрям і тим самим зробив величезний вплив на подальший розвиток філософії. Філософія Фейрбаха є другим важливим теоритичним джерелом Марксизма. Однак Фейрбах критикуюч ідеалізм Гегеля, не сміг розкрити суть його філософії. Він відкинув також націніше його досягнення - діалектику. Новий висший стан у розвитку філософії Енгельс пов`язує з іменем маркса, який не тільки поєднав матеріалізм з діалектикою а й докорінно переробив їх, долаючи обмеженність філософії Гегеля і Фейрбаха. У другому рощзділі Енгельс дає наукове визначення основного питання філософії його двух сторін, розкриває наукову неспроможність ідеалістичної філософії, протиставить ій діалектичний матеріалізм як науковий світогляд. Говорячи про пізнанність світу Енгельс піддає критиці агностицизм Канта і Д.Юма. Він показує, що найрішучішим спростуванням всякой не наукової філософії, агностицизму і скептицизму з очки зору діалектичного матеріалізму є практика. У Третьому розділі Енгельс дав критичний аналіз поглядів Фейрбаха на мораль і релігію, розкрив їхній абстрактний антропологічний х-ер, ідеалізм Фейрбаха у поглядах на суспільний розвиток. У 4 останньому розділі Енгельс виклав основні положення філософії, ідеаликтичного матеріалізму як революційне вчення, що перетворює дійсність.

12. Основні напрямки та особливості західної філософії xXст.

XX ст. стало століттям величезних культурних змін і соціальних потрясінь: наукова революція на межі ХІХ-ХХ ст. (створення некласичної науки з принципово новою картиною світу); дві світових війни, поява фашизму і численних тоталітарних режимів, технологічна та інформаційна революція, криза культури, поява глобальних проблем, зростання могутності державного апарату та інформаційно-пропогандистської машини, дегуманізація людини, її часткове нівелювання, перетворення на “придаток” суспільства і держави.

Людство XX ст. опинилося в ситуації зламу усталених, “класичних” підвалин життя. Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу “природного” доброго початку в людині, реальність “світлого майбутнього” для людства. Філософія XX ст. стала спробою пояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обгрунтувати принципи нового світорозуміння.

Філософські питання, які висунуло перед людством XX століття, - це своєрідні філософські антимонії або ряд антимоній, котрі пронизують усі виміри філософії як форми свідомості - філософську антропологію, аксіологію, гносеологію, праксеологію та ін.

Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, пов'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними.

Суттєвими рисами філософії XX ст. є, по-перше, спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на поуках свого читача, “споживача” серед різних груп населення; по-третє, взаємозв'зок таких діалектичне пов'язаних тенденцій, як плюралізм (у значенні свободи філософського дослідження, розширення “ділянок” якісно різних філософських проблем) і монізм (як вибір певного, одного, онтологічного, гносеологічного чи іншого першопочатку), як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто - перегляд традиції класичного раціоналізму. Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає філософією людини і філософією мови.

Основними школами і напрямами у філософії XX ст. є позитивістський, антропологічний, релігійно-філософський, неопозитивістський, постпозитивістський, герменевтичний, психоаналітичний, персоналістський, феноменологічний та інші. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX ст., якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому їх невдачі? Ці питання будуть знаходитися в центрі нашої уваги.

Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (нефілософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.