- •1. Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура та типи світогляду
- •2. Філософія як предмет. Функції філософії
- •3. Проблеми філософії стародавньої індії та китаю
- •4. Антична філософія:особливості розвитку та морально-етична спрямованість
- •Елліністична філософія
- •5. Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •6. Філософія відродження:гуманістичний характер, науково-природничі погляди, соціально-політичні ідеї
- •7. Філософія нового часу. Пошуки продуктивного методу пізнання:емпіризм, раціоналізм
- •8. Філософія просвітництва:проблеми свободи людини
- •9. Особливості та досягнення класичної німецької філософії
- •10. Своєрідність російської філософії та її основні напрямки
- •11. Філософія маркса і енгельса як програма радикальної перебудови людства
- •12. Основні напрямки та особливості західної філософії xXст.
- •13. Джерела української філософської культури. Філософська думка епохи київської русі
- •14. Зародження та розвиток філософії в києво-могилянській академії
- •15. Г.Сковорода-родоначальник української класичної філософії
- •16. Філософські ідеали м.Костомарова і т. Шевченка
- •17. Сучасна філософська думка в україні та українській діаспорі
- •18. Філософське розуміння буття. Основні виміри буття
- •19. Матерія, спосіб та форми її існування
- •20. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається
- •21. Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова
- •22. Суспільна свідомість та її структура
- •23. Форми суспільної свідомості та їх вплив на індивідуальну свідомість
- •24. Взаємозв’язок свободи та відповідальності. Проблема вибору
- •25. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні звязки
- •26. Категорії діалектики та їх суть
- •27. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •28. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •29. Закон заперечення заперечення
- •30. Проблема пізнання у філософії. Об'єкт та суб'єкт пізнання
- •31. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнанння
- •32. Наукове пізнання, його суть, рівні та методи
- •34. Практика як критерій істини. Види практики
- •33. Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини
- •35. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок
- •36. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •39. Політична система суспільства та її чинники
- •40. Духовне життя суспільства. Поняття культура
- •42. Історчна різноманітність і єдність типів суспільства. ФОрмація і цивілізація
- •43. Рушійні сили історичного розвитку. Роль і місце насильства в історії
- •44. Філософська концепція людини. Сутність характеристики людини
- •45. Філософський зміст понять індивід,індивідуальність,особистість
- •46. Сенс життя людини.Проблема людського щастя
- •47. Самореалізація особи. Роль особистості в історії
- •49. Цінності в житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності
- •50. Глобальні проблеми людства та проблеми виживання людини
- •Білет37 Демографічні чинники суспільного розвитку
- •Білет41 Національні культури та культура загальнолюдська
36. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
Географічне середовище – це частина географічної оболонки з якою суспільство знаходиться в даний момент в безпосередній взаємодії. Між географічним середовищем і географічною оболонкою різниця умовна. Істотна різниця між ними в тому, що географічна оболонка – поняття безвідносне, вона існувала задовго до появи людини, а географічне середовище поняття відносне, тобто немислиме без існування людського суспільства.
Вплив географічного середовища на життя і розвиток суспільства називається географічним фактором. Середовище розвитку людського суспільства не можна назвати чисто природним. Бо люди активно формують середовище (шляхом виробництва і біологічно). Отже, суспільство необхідно розглядати як біосоціальну, а не тільки соціальну категорію.
До суспільства відноситься все те, що залучено до процесу виробництва, тобто люди з певними знаннями і трудовими навиками, знаряддя виробництва, умови праці і життя (інфраструктура), предмети праці, продукти праці. Люди помимо їх соціального значення виступають як біологічні споживачі величезних мас живої і неживої речовини земної кори, гідросфери і атмосфери і як постачальники СО2 та інших відходів їх організмів, що повертаються в природу. Між природою і суспільством існує діалектична єдність. Людина в природі займає двояке положення: будучи частиною природи: в силу своєї соціальної організованості і трудової діяльності протистоїть решті природи. Розвиваючись всередині географічної оболонки, суспільство утворило особливу сферу свідомого перетворення природи, яку В.І.Вернадський назвав ноосферою. Внаслідок суспільного впливу на природу неминуче змінюється і саме суспільство. Це єдиний процес. Змінюючи людину, природа змінюється і сама. Основою взаємодії між суспільством і природою (В.С.Лямін, 1978) є процес матеріального виробництва, його внутрішні закономірності. Процес взаємодії природи і суспільства включає в себе і природу, і суспільство, і людське мислення в їх взаємовпливу.
В.О.Анучін (1982) відмічає, що вплив суспільства на природу, як і вплив природи на суспільство різні сторони єдиного процесу, що здійснюється суспільством через виробництво.
Обмін речовиною і енергією між природою та суспільством розвивається внаслідок виникнення протиріч. Основними є протиріччя між безмежними можливостями виробництва і обмеженістю природних ресурсів географічної оболонки, її здатністю самоочищення і самозахисту.
В.С.Лямін (1978) виділяє два рівні взаємодії природи і суспільства: 1) взаємодія суспільства з природою включеної в його склад як засоби виробництва (співвідношення цілого і частини); 2) взаємодія суспільства із зовнішньою по відношенню до нього природою (співвідношення внутрішнього і зовнішнього). Між суспільством і природою існує генетичний і структурний зв'язок. Природа не тільки породжує суспільство, але й входить до його складу через матеріальне виробництво. Людина виступає тут двояко: як продукт природи і ще більше, як продукт праці.
За В.С.Ляміним можна виділити декілька форм впливу зовнішньої природи на суспільство. 1. Дія природних законів призвела до формування передумов виникнення людини і суспільства, створила всі необхідні умови для розвитку суспільства. Природа створює можливості розвитку суспільства, але лише з розвитком матеріального виробництва ця можливість стає дійсністю. 2. Закони природи, впливаючи на виробництво, можуть надавати специфічні риси розвитку багатьом соціальним явищам . Наприклад, ритмічність ГО зумовлює певні цикли і в споживанні електроенергії, сільському господарстві, транспорту та ін. Закон зональності зумовлює зональне розташування сільськогосподарських культур. І тому, навіть сільськогосподарські машини в значній мірі зональні, а отже трудові навики механізаторів будуть відбивати зональні особливості.
3. Дія природних законів може прискорювати або сповільнювати суспільний розвиток через природні ресурси. Особливо відчутною тепер недостача прісної води. А це в свою чергу змінює технологію виробництва.
4. Специфічні закони розвитку природи зумовлюють особливості розвитку сільського господарства, а своєрідність органічного світу також впливає на розвиток виробничих сил.
5. Закономірності функціонування і прояву (розвитку) природних явищ можуть знищувати плоди цивілізації, наносити величезні збитки економіці, призводити до людських жертв. Це вулканізм, землетруси, повені, цунамі, тайфуни, надмірне розмноження шкідників лісів та сільськогосподарських рослин і т.д. Отже, закони природи по-різному впливають на різні сторони суспільного життя. Вони є зовнішньою силою і не можуть ні відмінити, ні замінити закони суспільного розвитку.