- •1. Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура та типи світогляду
- •2. Філософія як предмет. Функції філософії
- •3. Проблеми філософії стародавньої індії та китаю
- •4. Антична філософія:особливості розвитку та морально-етична спрямованість
- •Елліністична філософія
- •5. Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •6. Філософія відродження:гуманістичний характер, науково-природничі погляди, соціально-політичні ідеї
- •7. Філософія нового часу. Пошуки продуктивного методу пізнання:емпіризм, раціоналізм
- •8. Філософія просвітництва:проблеми свободи людини
- •9. Особливості та досягнення класичної німецької філософії
- •10. Своєрідність російської філософії та її основні напрямки
- •11. Філософія маркса і енгельса як програма радикальної перебудови людства
- •12. Основні напрямки та особливості західної філософії xXст.
- •13. Джерела української філософської культури. Філософська думка епохи київської русі
- •14. Зародження та розвиток філософії в києво-могилянській академії
- •15. Г.Сковорода-родоначальник української класичної філософії
- •16. Філософські ідеали м.Костомарова і т. Шевченка
- •17. Сучасна філософська думка в україні та українській діаспорі
- •18. Філософське розуміння буття. Основні виміри буття
- •19. Матерія, спосіб та форми її існування
- •20. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається
- •21. Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова
- •22. Суспільна свідомість та її структура
- •23. Форми суспільної свідомості та їх вплив на індивідуальну свідомість
- •24. Взаємозв’язок свободи та відповідальності. Проблема вибору
- •25. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні звязки
- •26. Категорії діалектики та їх суть
- •27. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •28. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •29. Закон заперечення заперечення
- •30. Проблема пізнання у філософії. Об'єкт та суб'єкт пізнання
- •31. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнанння
- •32. Наукове пізнання, його суть, рівні та методи
- •34. Практика як критерій істини. Види практики
- •33. Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини
- •35. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок
- •36. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •39. Політична система суспільства та її чинники
- •40. Духовне життя суспільства. Поняття культура
- •42. Історчна різноманітність і єдність типів суспільства. ФОрмація і цивілізація
- •43. Рушійні сили історичного розвитку. Роль і місце насильства в історії
- •44. Філософська концепція людини. Сутність характеристики людини
- •45. Філософський зміст понять індивід,індивідуальність,особистість
- •46. Сенс життя людини.Проблема людського щастя
- •47. Самореалізація особи. Роль особистості в історії
- •49. Цінності в житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності
- •50. Глобальні проблеми людства та проблеми виживання людини
- •Білет37 Демографічні чинники суспільного розвитку
- •Білет41 Національні культури та культура загальнолюдська
39. Політична система суспільства та її чинники
Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.
Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.
Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:
вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);
організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);
функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;
координація окремих елементів суспільства;
політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);
артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);
узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;
інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;
політична комунікація складових політичної системи.
40. Духовне життя суспільства. Поняття культура
Життя суспільства — складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, спрямований на освоєння і перетворення світу, творення, збереження, збагачення та освоєння культури в ході якого задовольняються, продукуються, розвиваються людські потреби. Духовне життя суспільства первинне стосовно свідомості окремої людини, яка приходить у світ і застає уже сформований, створений попередніми поколіннями духовний потенціал. Людина вмирає і разом з тим зникає її свідомість, та суспільна свідомість продовжує жити як надіндивідуальна система ідей, теорій, концепцій, цінностей та ін. Відображаючи особливості суспільного буття історичності, суспільна свідомість відносно самостійна, тому що в ній є не тільки духовність існуючих поколінь, але й цінності поколінь, що пішли в небуття. Більше того, духовне життя має початки елементів суспільної свідомості майбутнього суспільства.
Духовна культура, незважаючи на всі історичні катаклізми, не вмирає, як не вмирає саме людство. Кожне покоління смертне, але в культурній діяльності переборює смерть, створюючи передумови духовного розвитку майбутніх поколінь. У благородному прагненні освоїти духовну культурну спадщину в усій повноті людина, звичайно, не забуває про сучасний етап духовно-культурної творчості. Не тільки в минулому, але й в сучасності, створюються багаті культурні цінності. Світ культури — це світ оживших предметів з їх ідеальним змістом та значеннями, де закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь. У світ культури, де тече життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та образи, звичаї та традиції. У реальному громадянському житті нерозривно переплетені і необхідні матеріальні, речові та ідеальні, духовні цінності. Духовність пронизує всі сфери громадського життя — економічну, соціальну, політичну, власне духовну. Адже в будь-якому вигляді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби, реалізує ту або іншу мету, використовує певні ідеальні схеми діяльності, спирається на ціннісно-нормативну систему суспільства, тобто постійно формує і використовує закодовану в ідеальних образах соціальну інформацію. Цей процес виробництва і споживання ідеально закодованої інформації і є духовне життя суспільства.
Духовне життя суспільства — це активна творча діяльність людей, спрямована на освоєння та перетворення світу, в процесах виробництва, збереження, розподілу і споживанні духовних цінностей, які становлять зміст життя. Духовне життя сповнене всебічним з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), відносинами і взаємодіями між людьми, різноманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства — сукупність не тільки ідеальних явищ, але й самих суб'єктів духовної діяльності, що володіють певними потребами, інтересами, ідеалами, а також соціальні інститути, зайняті виробництвом, збереженням, поділом духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та громадські організації та ін.). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості.
Духовне життя суспільства має й інший аспект, виступає як відносно самостійна сфера громадського життя. Поділ праці і соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність виділилась в самостійний вид і стала долею окремих спільностей людей. Так утворилася духовна сфера громадського життя — одна з верств, рівнів життя суспільства, зв'язаних зі спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, професійно зайнятих створенням, збереженням і поширенням духовних цінностей. Зрозуміло, в таких умовах зберігається непрофесійне духовне виробництво та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей. Духовна сфера — цілеспрямовано організоване суспільством духовне життя людей, має визначену структуру і охоплює необхідні компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності і, звичайно, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути.
Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.