- •1. Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура та типи світогляду
- •2. Філософія як предмет. Функції філософії
- •3. Проблеми філософії стародавньої індії та китаю
- •4. Антична філософія:особливості розвитку та морально-етична спрямованість
- •Елліністична філософія
- •5. Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •6. Філософія відродження:гуманістичний характер, науково-природничі погляди, соціально-політичні ідеї
- •7. Філософія нового часу. Пошуки продуктивного методу пізнання:емпіризм, раціоналізм
- •8. Філософія просвітництва:проблеми свободи людини
- •9. Особливості та досягнення класичної німецької філософії
- •10. Своєрідність російської філософії та її основні напрямки
- •11. Філософія маркса і енгельса як програма радикальної перебудови людства
- •12. Основні напрямки та особливості західної філософії xXст.
- •13. Джерела української філософської культури. Філософська думка епохи київської русі
- •14. Зародження та розвиток філософії в києво-могилянській академії
- •15. Г.Сковорода-родоначальник української класичної філософії
- •16. Філософські ідеали м.Костомарова і т. Шевченка
- •17. Сучасна філософська думка в україні та українській діаспорі
- •18. Філософське розуміння буття. Основні виміри буття
- •19. Матерія, спосіб та форми її існування
- •20. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається
- •21. Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова
- •22. Суспільна свідомість та її структура
- •23. Форми суспільної свідомості та їх вплив на індивідуальну свідомість
- •24. Взаємозв’язок свободи та відповідальності. Проблема вибору
- •25. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні звязки
- •26. Категорії діалектики та їх суть
- •27. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •28. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •29. Закон заперечення заперечення
- •30. Проблема пізнання у філософії. Об'єкт та суб'єкт пізнання
- •31. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнанння
- •32. Наукове пізнання, його суть, рівні та методи
- •34. Практика як критерій істини. Види практики
- •33. Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини
- •35. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок
- •36. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •39. Політична система суспільства та її чинники
- •40. Духовне життя суспільства. Поняття культура
- •42. Історчна різноманітність і єдність типів суспільства. ФОрмація і цивілізація
- •43. Рушійні сили історичного розвитку. Роль і місце насильства в історії
- •44. Філософська концепція людини. Сутність характеристики людини
- •45. Філософський зміст понять індивід,індивідуальність,особистість
- •46. Сенс життя людини.Проблема людського щастя
- •47. Самореалізація особи. Роль особистості в історії
- •49. Цінності в житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності
- •50. Глобальні проблеми людства та проблеми виживання людини
- •Білет37 Демографічні чинники суспільного розвитку
- •Білет41 Національні культури та культура загальнолюдська
32. Наукове пізнання, його суть, рівні та методи
1.1. Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки. Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів). Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
2.1 Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.
На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання; раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому на емпіричному рівні досліджуємий об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.
Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей. Що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини.
Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.
2.2 Елементами структури теоретичного наукового пізнання є його форми. Головні з них: проблема, гіпотеза, теорія. Проблема — форма пізнання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що потрібно пізнати. Фактично це знання про незнання; питання, яке виникає в процесі пізнання і вимагає відповіді за двома пунктами: постановка проблеми і шлях її вирішення. Гіпотеза — форма знання, яка містить припущення (сформульоване на основі ряду фактів), істинне значення якого невизначено і потребує доказу. Гіпотетичне знання має імовірний, а не достовірний характер, і вимагає перевірки, обґрунтування. Теорія — найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної області дійсності. Основними функціями теорії вважають:
синтетичну (поєднання певних достовірних знань в єдину систему);
пояснювальну (виявлення суттєвих характеристик об’єкта, законів його походження і розвитку);
методологічну (розробка на базі теорії різних методів і прийомів дослідження);
передбачувану (формулювання уявлень про існування раніше невідомих фактів і властивостей об’єкта);
практичну (бути програмою, яка спрямовує практичну діяльність).
2.3 В науковому пізнанні істинним повинен бути не тільки його результат, але й спосіб отримання цього результату — метод. Метод — це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату пізнання і дії. Основна функція методу — регулювання різних форм діяльності (в тому числі і науково-пізнавальної). Вчення про систему методів, теорія методів називається методологією.
Усі методи наукового пізнання за мірою узагальнення і сферою дії поділяється на наступні основні групи: філософські, загальнонаукові, загальнологічні (див. тему “Проблема пізнання”), а також: спеціальні (методи фізики, хімії тощо) і дисциплінарні (методи, які виникли на стику наук або методи якоїсь галузі певної науки). Для сучасної науки характерне намагання використовувати різноманітні методи і прийоми дослідження в їхньому поєднанні і взаємодії.