Культура

(Система цінностей)

Інститути

(Правила)

Ресурси

(Виробничі фактори)

Технологія (Виробнича функція)

Ігнорування державою (державною владою) протягом тривалого періоду, як в концептуальному плані, так і в межах середньострокової і довгострокової економічної політики, закономірностей взаємозв’язку економічних і соціальних процесів, що знаходять свій прояв у названих вище формах, породило, по-перше, соціальну пасивність, млявість, соціальне відчуження громадян від об’єктивних потреб кардинального реформування усіх ланок суспільного життя, по-друге, загальмувало реалізацію цих потреб, ускладнило процес порозуміння основних суб’єктів господарського життя.

Такий стан концептуального процесу визначається свідомим чи несвідомим спрощенням процесу формулювання визначального задуму, системи глобальних стратегічних цілей розвитку суспільства, відсутністю, довгий час, прогнозу різних варіантів сценарію соціально-економічного розвитку країни в залежності від наявності чи відсутності тих чи інших змінних у побудові конструкції моделі майбутнього суспільства. Значний вплив тут зіграла, на наш погляд, по-перше, об’єктивна неготовність політичних сил, вчених, громадян країни до формування складних концепцій та моделей розвитку держави одразу після перетворення її у незалежну країну, і, по-друге (що зумовлюється багато в чому першою обставиною), - домінування в процесі формування концепції трансформації суспільства моделі Сталіна у якісно нове суспільство лише однієї стратегічної мети - створення та розбудова незалежної української держави. Тобто, в абстрактній концепції розвитку суспільства був конкретизований лише єдиний, надзвичайно важливий, однак єдиний елемент визначального задуму, але навіть він не був сформований на основі системної уяви про реальний стан справ у суспільстві, не прогнозований у багатоваріантному вимірі можливих шляхів, інструментів, результатів.

Однак, будь-яка держава є, насамперед, формою існування народу, нації, інструментом захисту специфічних прав та інтересів цієї нації, умовою її виживання, функціонування та розвитку. Будь-яка держава не повинна бути способом консервації особливостей народу, але інструментом, полем його розвитку, збагачення, виходу у світовий простір. Таке розуміння ролі держави набуває особливої актуальності в умовах розвитку процесів глобалізації усіх форм суспільного життя і, насамперед, економічного життя на планеті.

За цих умов процес державотворення не повинен підкоряти, перекривати більш глибоку стратегічну мету у системі цілей єдиного визначального задуму концепції розвитку - створення гідних умов для існування та розвитку народу даної країни на тлі досягнень світового співтовариства. Досягнення ж такої мети неможливе без досягнення та забезпечення, у довгостроковій перспективі, нової якості економічного зростання, створення умов та можливостей для самореалізації здібностей кожної людини в країні. Відставання, розрив у процесах державотворення та формування ефективних концепції та моделі економічного розвитку соціальної спрямованості негативно впливає на майбутнє країни.

Отже, відсутність системної уяви про реальний стан та потреби суспільства, підміна, або нерозуміння суті визначального задуму концепції реформування, її глобальних стратегічних цілей, а тому неспроможність наукового прогнозу можливих глобальних наслідків такої підміни, спричинили не просто затягування із формуванням оптимальної моделі соціально-економічних перетворень в країні, але й величезні втрати часу, наростання тенденцій відставання України у процесах пошуку свого стабільного місця в світі в умовах його глобалізації, загальмували або пригасили динаміку пасіонарності значної частини населення.

Безперечно, суперечливі процеси усвідомлення, пошуку, сприяли окресленню основних цілей, принципів і рис необхідної нам економічної моделі розвитку, серед яких можна визначити такі, як:

- динамічна структурна перебудова народного господарства з метою створення економічної, технологічної, інформаційної та управлінської бази постіндустріального суспільства;

- домінування ринкових важелів управління народним господарством при значній контролюючій та координуючій ролі держави у перехідному періоді, особливо щодо забезпечення справедливої конкуренції та економічної свободи суб’єктів економічної діяльності;

- забезпечення нової якості економічного зростання при домінуванні соціальних цілей у розвитку народного господарства;

- забезпечення спрямованості інституціональних перетворень на створення системи ефективної мотивації до праці усіх суб’єктів економічної діяльності;

- забезпечення державою сприятливої спрямованості впливу на соціально-економічний розвиток зовнішніх чинників;

- створення сприятливих умов для інтеграції національної господарської системи в цілому та окремих її елементів, суб’єктів у регіональні та світові економічні проекти та процеси.