Тема 6. Підприємництво

д.і.н., проф. Студінський В.А.,

к.е.н., доц. Ткаченко О.В.,

к.е.н., доц. Кулага І.В.

Лекція 1

1. Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

6.2 Витрати та результати підприємницької діяльності. Продуктивність праці.

2. Прибуток та рентабельність.

6.4 Економічна рента та її види.

Лекція 2

5. Регулювання підприємницької діяльності.

6.6 Міжнародна підприємницька діяльність.

При вивченні даної теми студент повинен зрозуміти сутність поняття «підприємництво», його види, типи та з'ясувати такі категорії як прибуток, рентабельність, рента. Важливим аспектом при вивченні теми є розгляд питань, пов’язаних з регуляторною підприємницькою політикою та організацією міжнародної підприємницької діяльності.

Вивчення даної теми дасть можливість поглибити теоретичні знання студентам у сфері підприємництва, а також у майбутньому запроваджувати їх на практиці.

Лекція 1

6.1 Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у XVIIІ ст. Уперше поняття «підприємець» у науковій обіг увів англійський економіст Р. Кантільйон (1680— 1734). Він розглядав підприємця як особливого суб'єкта, наділеного здібностями передбачати, ризикувати, брати на себе відповідальність за прийняті рішення не лише у стандартних ситуаціях, але й в обставинах ризикованих, у тому числі — в інноваціях.

Подальший розвиток теорії підприємництва пов'язаний з ім'ям фундатора і видатного представника класичної школи політичної економії А. Сміта (1723—1790). Підприємцем він вважав власника підприємства. Відповідно трактувалася й мета підприємницької діяльності — отримання підприємницького доходу.

У теорію підприємництва певний внесок зробив відомий французький економіст першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей (1767— 1832). Він розглядав підприємця як особу, яка намагається за власний рахунок, на власний ризик і на свою користь зробити певний продукт. Сей стверджував, що функції підприємця полягають в умінні з'єднувати, комбінувати чинники виробництва. Метою й результатом такої діяльності є підприємницький дохід.

Концепція Ж. Б. Сея набула подальшого розвитку у працях найвизначніших економістів, які тією чи іншою мірою досліджували проблему підприємництва. Так, А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу і праці) четвертий — організацію (або згодом — підприємницьку здатність). Особливо підкреслювались активна роль самого підприємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів.

Помітний внесок у розвиток теорії підприємництва зробив відомий австрійський економіст і соціолог Й. Шумпетер (1883— 1950). У центр своєї теорії економічного розвитку науковець поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі риси, що стали рушієм економічного й науково-технічного прогресу в XX ст.

За Шумпетером, бути підприємцем — означає робити не те, що роблять інші, й робити не так, як роблять інші. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Й. Шумпетер постійно підкреслював, що інновація є дітищем підприємництва, а підприємець — творцем інновацій. Саме діяльність підприємця, на думку Й. Шумпетера, є джерелом усіх змін в економіці.

У сучасній зарубіжній і вітчизняній економічній літературі досі немає чіткого й загальноприйнятого визначення підприємництва. У більшості випадків суть підприємництва пов'язується з метою підприємницької діяльності. Такий підхід панує сьогодні і в Україні, він закріплений у нас законодавчо. У Законі України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Це найпоширеніша точка зору серед економістів. Нині Закон України «Про підприємництво» втратив свою чинність, але основні положення цього закону знайшли своє відображення в Господарському кодексі України, який введено в дію з 1 січня 2004 р.

Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору:

• як економічну категорію;

• як метод господарювання;

• як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

• ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

• організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

• творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Ураховуючи характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, крім зазначених функцій можна виокремити також наступні:

• стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб;

• управлінська — пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою;

• захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов для функціонування підприємництва, усунення наявних проблем на макрорівні.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:

• самостійність і незалежність господарювання;

• економічна відповідальність за прийняття рішень;

• орієнтація на максимальний прибуток.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника).

Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем.

Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. Діяльність підприємця дає суспільству переваги. По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямовувати суспільне виробництво на їх задоволення. По-третє, лише підприємець здатний організувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільше віддачу.

Таким чином, підприємець розглядається як суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Отже, сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

• без використання найманої праці;

• з використанням найманої праці;

• без утворення юридичної особи;

• з утворенням юридичної особи.

Згідно з Законом України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, колективної та державної. Тобто підприємництвом можуть займатися правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, сім'ї, об'єднання громадян, приватні, колективні, державні, спільні й будь-які види, типи та категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Згідно з чинним законодавством в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за. діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Не можуть бути зареєстровані як підприємці, з правом здійснення відповідного виду діяльності, особи, яким заборонив це суд (до закінчення установленого рішенням суду терміну), а також ті, які мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати керівні посади й посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в підприємницьких товариствах чи їх об'єднаннях.

У законодавстві підприємницька самостійність регламентована Законом України “Про підприємництво”, у ст. 3-й якого записано: “Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.” Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, вміння і в той же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємця від будь-яких вертикальних чи горизонтальних економічних чи політичних структур.

Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.

Згідно із законодавством України підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблювальної продукції, встановлення цін;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів;

• самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, суперечності й конкуренція, стимули.

Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та ін.). Таким чином, потреби виступають рушійною силою як суспільства в цілому, так і підприємництва зокрема.

Важливою рушійною силою підприємництва є також економічний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво.

Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та соціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва.

Суперечності — рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами й виробничими відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих працівників та інтересами підприємця. Суперечності можуть нагромаджуватися до «критичної маси», але потребують згладжування та розв'язання проблем. Формою вирішення суперечностей як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв'язки суб'єктів економічних відносин), інфраструктура (біржі, банки, страхові, консалтингові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні організації тощо), система вивчення контрагентів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку.

Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємницької діяльності.

Підприємництво характерне кожній економічній системі, але в колишньому СРСР воно було знищено.

Все це дає можливість зробити висновок про загалом несприятливі умови для розвитку підприємництва практично протягом усієї радянської історії України. Лише на початку 1990-х років, уперше за досить тривалий період часу, підприємництво стає офіційно дозволеним видом діяльності. Це пов'язано з переходом України до ринкової економіки, поглибленням соціально-економічних реформ у житті суспільства. Роль підприємництва дедалі зростає і за цих умов воно набуває таких важливих функцій:

• виступає силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;

• забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє раціональному використанню усіх ресурсів;

• стимулює ділову активність, забезпечує ефективні стимули до високопродуктивної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому обновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;

• створює нові робочі місця, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури.

Отже, підприємництво — необхідна умова досягнення комерційного успіху на ринку товарів і послуг.

Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто становлячись тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації та постійного оновлення.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.

В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприклад в США майже 75% всіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить приблизно 7%. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%). Партнерства, становлячи 7% у загальній кількості одиниць бізнесу мають лише 4% у загальному обігу. Таке явище ілюструє схема, складена за даними економіки США.

Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вибір організаційної форми підприємництва залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму виробництва. Так, логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

У межах основних організаційних форм підприємств можуть існувати їхні різновиди. Так, законодавство України передбачає існування різних форм господарських товариств: з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю та командитних.

Таблиця 6.1

Класифікація товариств за степенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства

Форма	Сутність
Товариство з повною відповідальністю	Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном
Товариство з обмеженою відповідальністю	Товариство, всі учасники якого несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо
Товариство з додатковою відповідальністю	Господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі
Командне товариство	Товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення

Частка партнерств в економіці, як правило, невелика, як і їхня вага у загальному обігу. Вони більш поширені в таких галузях як медицина та юриспруденція, що пов’язано з економічними особливостями цієї форми.

Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

Кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне володіння, товариство, корпорація) має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми.