Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
260485 (1).doc
Скачиваний:
51
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
3.02 Mб
Скачать

9.7 Міжнародна міграція людського ресурсу

Міжнародна міграція людського ресурсу є складовою світової системи господарювання, вона є результатом системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, близько 140 млн. людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Історично явище міграції — необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди — настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства.

Міжнародна міграція має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція та імміграція.

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо — різниця міме імміграцією до країни та еміграцією за її межі.

Нарешті, використовується ще один термін — реімміграція, яким позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на:

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо; рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

Щодо класифікації самої міжнародної міграції, то вона є особливо диверсифікованою та такою, що використовує складну систему соціально-економічних, часових та інших критеріїв. Розглянемо окремі класифікаційні елементи міжнародної міграції відповідно до окремих критеріїв.

Таблиця

Види міжнародної міграції людського ресурсу

Критерій

Види міграції

За часовою ознакою

остаточна

тимчасова

• сезонна

• маятникова

За юридично-обліковою ознакою

легальна

нелегальна

За характером прийняття рішення

добровільна

примусова

За соціальною належністю мігрантів

робітників

спеціалістів

У зв’язку з окремими видами міграції виділяють додаткові її підвиди. Можна виокремити і найбільш типові «наповнювачі» певних класифікаційних елементів (так, сезонна міграція — це передусім міграція аграрних працівників).

За деякими з таких елементів криються специфічні явища, які інколи розглядаються як самостійні економічні явища, наприклад відплив умів. Так, країни в’їзду, зважаючи на значно більшу привабливість для себе в’їзду висококваліфікованих кадрів, ніж малокваліфікованих працівників, можуть застосовувати стосовно перших пільгові правила в’їзду, навіть стимулювати такий в’їзд. Навпаки, країни від’їзду кваліфікованих працівників можуть намагатися обмежувати цей процес, зокрема застосовуючи податок на відплив умів (з метою відшкодування коштів, які було витрачено на їх підготовку, наприклад на безкоштовну освіту; щоправда, застосування таких інструментів є соціально та етично небезпечним, адже воно пов’язане із обмеженнями прав людини, передусім права на пересування, свободу виїзду з країни), а також за допомогою прямих заборон, як це було, наприклад, у СРСР.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Цю оптимізацію можна розглядати в контексті загальної тенденції до уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва. Справді, в багатьох випадках міграція людського ресурсу сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Але зазначену тенденцію не слід сплутувати з практичною уніфікацією, на заваді якій стоять глобальна конкуренція, інші тенденції розміщення продуктивних сил, зокрема концентрація, з одного боку, високотехнологічного, наукомісткого виробництва в країнах Заходу, ОЕСР, а з іншого — брудного, такого, що не потребує високої кваліфікації, — у країнах, що розвиваються.

Інші наслідки міграції мають більш національне «звучання». Інакше кажучи, вони залежать від того, чи є розглядувана країна І країною в’їзду, чи країною виїзду.

Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть у найгіршому випадку, якщо іммігранти стають безробітними, вони відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний тиск на заробітну плату. Але найбільш типовою є ситуацією, за якої іммігранти посідають низькооплачувані, непрестижні робочі місця, які не потребують кваліфікованих працівників. Іммігранти виконують суспільно корисну роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування. І, в зворотному порядку, симетрично негативний результат на обсяг ВВП еміграція відіграє для країни виїзду працівників.

Щоправда, не все так однозначно: приплив робочої сили збільшує навантаження на соціальні програми, погіршує становище працівників відповідних категорій, може зрости криміногенність у країні в’їзду. Посилення загрози тероризму в сучасному світі є одним із опосередкованих наслідків імміграції.

Іммігранти, особливо в разі отримання ними офіційного статусу (пов’язаного з наданням права на постійне або тимчасове перебування) потребують соціальної підтримки, вони отримують певні виплати з боку держави. У країнах, які масово приймають іммігрантів, часто з’являються суспільні рухи під анти іммігрантськими гаслами (часто це — ультраправі, неонацистські угруповання). І це є ще одним, опосередкованим наслідком міграційних процесів.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї. У даному разі виграші та програші для країн є більш очевидними, оскільки йдеться про виїзд та в’їзд людей, праця яких є, як правило, високо затребуваною та використовується на важливих, інколи стратегічних ділянках економіки. Від такої еміграції сильно потерпає Україна, інші пострадянські країни, ряд держав, що розвиваються. Адже вони у такий спосіб позбавляються дефіцитних працівників, талановитих фахівців, на підготовку яких : було витрачено чималі кошти. І навпаки, значні позитивні наслідки від імміграції наукових працівників, інженерів та інших кваліфікованих працівників можуть мати місце в країні в’їзду.

На відміну від традиційних уявлень про те, що найбільшим є потік кваліфікованих працівників до США та Західної Європи з країн колишнього СРСР, насправді таким є відплив умів з Індії. Так, 40—50 % віз на в’їзд іноземних фахівців до США припадає на людей, що походять з Індії. На другому місці — Китай — 10 %.

Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Частково, кажучи про вигідність або невигідність їх для країн-донорів та країн-реципієнтів, можна використати попередньо наведену аргументацію (особливо стосовно загального впливу на показники ВВП). Щоправда, в цьому разі слід особливо зважити на те, що така міграція може мати вигоду і для країни виїзду. Для них така міграція може забезпечувати додаткову статтю прибутку, зокрема тому, що робітники повертаються додому із заробітками. Для України актуальні приклади цьому — робота водіїв у московських автопарках, виїзди шахтарів на заробітки до російських шахт. Італійські, мексиканські, турецькі будівельники традиційно виїздять на заробітки у найбільш багаті європейські країни.

Історія міграційної політики дає чимало специфічних прикладів. Наприклад, уряд Великої Британії протягом певного часу здійснював заходи правоохоронної політики, які вели до примусової еміграції з країни до Австралії злочинців, особливо піратів. Пізніше нащадки колишніх злочинців стали важливим державотворчим прошарком на Зеленому континенті.

Особливий предмет — розподіл виграшів та втрат від міграції між окремими соціальними прошарками — стратами. Інакше кажучи, постає питання: які конкретно люди, суспільні групи виграють та програють внаслідок міграції.

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і здійснюють переїзд з країни до країни. їх виграш — це передусім збільшення заробітної платні, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати «за фактом»: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. В економічних термінах можна зазначити, що завдяки іммігрантам роботодавці можуть платити нижчу заробітну плату, оскільки іммігранти, на відміну від національних безробітних та потенційних працівників, на неї погоджуються. Взагалі іммігранти кількісно збільшують «сторону пропозиції» робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок заробітної платні.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Хто програє?

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзду, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов заробітної платні.

Інша категорія тих, хто програє, це — наймачі в країні виїзду, які позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження заробітної платні.

РЕЗЮМЕ

  1. У широкому розумінні праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ та надання послуг. Простими моментами праці завжди виступають засоби праці, предмети праці та власне діяльність людей.

  2. Людська трудова діяльність є динамічним явищем, а здатність людини до праці – людським ресурсом, одним з фундаментальних факторів виробництва. Юридична свобода працівника за відсутності в нього джерел існування перетворює людський ресурс у товар, в силу чого в ринкових умовах створюється особливий ринок – ринок праці, на якому формується ціна людського ресурсу – заробітна плата.

  3. Заробітна плата має дві основні форми – почасову та відрядну, які беруться за основу формування багатьох систем оплати праці. В сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці як тарифні, преміальні, колективні, включаючи різновиди участі працівників у доходах, прибутках чи ризиках підприємств.

  4. Важливим компонентом, що визначає вартість людського ресурсу, є інвестиції в людський ресурс. Під ними розуміються витрати ресурсів економічних суб’єктів (індивіда, домогосподарства, фірми, держави), які спрямовуються на отримання освіти, підвищення кваліфікації та професійної підготовки працівника, розвитку його інтелектуальних здібностей тощо. Інвестиції у людський ресурс можуть бути ендогенного та екзогенного походження. Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі.

  5. Найістотнішою постіндустріальною тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності – інтелектуалізації праці. Якщо критерієм членства у домінуючому класі індустріального суспільства виступала власність, то в умовах постіндустріального суспільства такою ознакою об’єктивно вважається рівень освіти знання, інтелект.

  6. Соціально-економічні відносини між суб’єктами господарювання з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту визначають зміст та форми прояву трудових відносин. Трудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з аналізом проблем зайнятості та безробіття.

  7. За формами зайнятості виділяють економіко-господарську, службову соціальну зайнятість тощо. Ефективна зайнятість має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці людського ресурсу. Відсутність умов зайнятості спричиняє безробіття.

  8. Залежно від обставин, через які людина позбавлена роботи, безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимушене, в рамках яких проводиться класифікація видів безробіття на фрикційне, структурне та циклічне. Природний рівень безробіття – це його рівень за умов повної зайнятості, що розраховується як сума фрикційного та структурного безробіття.

  9. Проблема безробіття щільно пов’язана з проблемою дискримінації праці, яку можуть зазнавати як окремі працівники так і їх окремі групи. Існує багато видів трудової дискримінації, що зменшує рівень доходів індивідів та можливості інвестицій у людський капітал. Одночасно трудова дискримінація виступає значно знижує дію глобальних тенденцій соціалізації економіки.

  10. Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання. Одним із визначальних внутрішніх факторів формування сучасної соціальної системи є потреба у соціальній справедливості, соціальній підтримці, соціальному захисті.

  11. Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального суспільства, розширення можливостей міграції людського ресурсу – це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших. У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил, яку можна розглядати в контексті з глобальної тенденції до певної уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Праця Людський ресурс

Засоби праці Предмети праці

Заробітна плата Форми заробітної плати

Системи заробітної плати Ринок праці

Номінальна заробітна плата Реальна заробітна плата

Інвестиції у людський ресурс Інтелектуальна праця

Традиційна праця Трудові відносини

Зайнятість Безробіття

Види безробіття

Природний рівень безробіття

Дискримінація праці

Нерівність в доходах

Крива Лоренця

Соціалізація економіки

Міжнародна міграція людського ресурсу

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]