• Під час педагогічного спілкування немає можливості обмірковувати кожну відповідь чи дію, потрібно постійно і швидко реагувати на те, що відбувається, оперативно приймати рішення. Отже, вчителеві відповідно до професії необхідна така якість, як самостійність мислення. Вона виявляється в умінні з власної ініціативи аналізувати, усвідомлювати сигнали з підсвідомості, порівнювати, виділяти суттєве, узагальнювати, прогнозувати, приймати рішення; публічно висловлювати і захищати їх, критично оцінювати свої дії та рішення і нести за них особисту відповідальність.

• Зовнішнім проявом самостійності мислення є нестандартні судження, оцінки, дії, вчинки, техніка. Без цієї якості вчитель стає простим ретранслятором інформації, наданої в підручниках та методичних посібниках, а не особистістю, здатною справляти виховний вплив. Тобто педагогічна діяльність — це нескінченний ланцюг прийняття рішень, які реалізуються в процесі спілкування через техніку вчителя.

• Мислення вчителя повинне бути таким, щоб людина керувала думками-образами, а не вони його поведінкою. Для оволодіння технікою впливу вчителю необхідно навчитись особливому виду самоконтролю — контролю за помилками сприйняття та мислення. Наприклад, словесні абстракції (назви, оцінки, припущення, символи, спогади, мрії); нелогічності (поведінка, не адекватна реальності, реагування на неіснуючі абстракції); надмірні узагальнення (усі, завжди, вони, ніколи); пропуск об'єкта в порівнянні ("краще піти" — краще, ніж що?); відсутність виконавця ("добре бути нахабним" — кому?); необґрунтована необхідність ("ти повинен" — чому? для чого?); пропуск причин ("нічого не вийде" — чому?, "мені перешкодили" — як?); номіналі за ці я (пропуск дієслів або перетворення їх в іменники: "не поважають" — як і що роблять?, "немає довіри, упевненості" — в чому? як?).

• Вчасне коригування цих помилок дасть учителю можливість приймати адекватні оптимальні рішення, не витрачаючи енергію та час на вагання і боротьбу з неіснуючим. Дуже важливо навчитися зменшувати час прийняття рішень, концентруючи увагу не на перебирання варіантів, а на прогнозуванні та врахуванні можливих позитивних і негативних наслідків рішення; оцінювати сам процес мислення та здобувати уроки з неоптимальних рішень.

• 2. Технологія саморегуляції вчителя

• Важливим аспектом у професійній діяльності педагога є саморегуляція емоційного стану. Необхідність саморегуляції виникає, коли педагог стикається з новою, незвичною, важкою для нього проблемою, яка не має однозначного рішення або передбачає кілька альтернативних варіантів. Саморегуляція необхідна в ситуації, коли педагог знаходиться в стані підвищеного емоційного та фізичного напруження, що спонукає його до імпульсивних дій, або у випадку, якщо він знаходиться в ситуації оцінювання з боку дітей, колег, інших людей.

• Саморегуляція емоційного стану - це управління, як пізнавальними процесами, так і особистістю: поведінкою, емоціями і діями.

• Регулювання означає управління своїми думками, переживаннями, поведінкою. Це цілісна система психічних засобів, за допомогою якої людина здатна керувати своєю цілеспрямованої активністю.

• Саморегуляція як цілісна система має свою функціональну структуру, в ній виділяються основні компоненти, що реалізують специфічні функції.

• Планування мети. На його основі формується весь процес саморегуляції. Даний компонент виконує системоутворюючу функцію і забезпечує спрямованість діяльності та поведінки.

• Модель значущих умов. Відображає інформацію про внутрішні і зовнішні умови для успішного досягнення мети. У процесі регулювання цей компонент виконує функцію джерела інформації, допомагає її уточнювати, поповнювати новими даними.

• 3.Программа виконавчих дій. Виконує функцію побудови конкретного алгоритму дій, визначає шляхи досягнення мети. У цьому компоненті представлена ​​інформація про способи дій та їх послідовності.

• 4.Оценіваніе і корекція результатів. Виконує функцію оцінки проміжних і кінцевих результатів і включає суб'єктно-прийняті критерії відповідності результатів, що досягаються поставленої мети.

• Всі компоненти саморегуляції працюють як єдиний нерозривний процес, забезпечуючи психологічну структуру побудови виконуваної діяльності або здійснення поведінки.

Доповідь:Взаємозв’язок культури вчителя та його педагогічної культури

 від рівня загальної культури педагога багато в чому залежить ним розвивається рівень культури учнів; педагог значуща не тільки для нього одного.  Крім названих вище сторін культури людини і суспільства існують особливі аспекти внутрішньої і зовнішньої культури, безпосередньо пов'язані з педагогічної професії. У ці аспекти входить у першу чергу ерудиція в галузі педагогічної теорії і суміжних з нею наук або галузей знання,а також культура керівництва навчанням і вихованням учнів, в тому числі культура професійного мовлення вчителя і його педагогічний такт. Педагогічна професія є одночасно перетворюючої і керуючої. А для того, щоб управляти процесом розвитку особистості, потрібно бути компетентним.Поняттям професійної компетентності педагога тому висловлює єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості і характеризує його професіоналізм (Л. І. Міщенко).  Зміст професійної компетентності педагога тієї або іншої спеціальності визначається кваліфікаційною характеристикою. Вона являє собою нормативну модель компетентності педагога, відображаючи науково обгрунтований склад професійних знань, умінь і навичок. Кваліфікаційна характеристика - це, по суті, звід узагальнених вимог до вчителя на рівні його теоретичного та практичного досвіду.  Зміст педагогічної освіти як ціле може бути розглянуто тому як єдність знань і умінь, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісного ставлення до педагогічної дійсності. Взаємозв'язок цих компонентів не суперечить їх лінійності, коли попередні елементи можуть до певної межі існувати окремо від наступних, але подальші неможливі без попередніх.  Умовно відокремлюючи професійну компетентність від інших особистісних утворень, ми маємо на увазі, що засвоєння знанні (накопичення інформаційного фонду) - не самоціль, а необхідна умова для вироблення "знань в дії" №, тобто умінь і навичок - головного критерію професійної готовності.  У якому співвідношенні перебувають професійна компетентність та педагогічна майстерність учителя? Свого часу вичерпну відповідь на це питання дав А. С. Макаренка. Відкидаючи твердження про зумовленість педагогічної майстерності вродженими особливостями, задатками,він показав його обумовленість рівнем професійної компетентності.  Педагогічна майстерність, засноване на уміннях, на кваліфікації, на його думку - це знання педагогічного процесу, уміння його побудувати, привести в рух. Нерідко ж педагогічну майстерність зводять до умінь і навичок педагогічної техніки, в той час як це лише один з зовні виявляються компонентів майстерності. 

Повідомлення:

Шляхи розвитку духовного потенціалу особистості вчителя: