33

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

(повне найменування вищого навчального закладу)

Кафедра всесвітньої історії та міжнародних відносин

(повна назва кафедри, циклової комісії)

Курсовий проект (робота)

з «Актуальних проблем міжнародних відносин»

(назва дисципліни)

на тему: «Паризька мирна конференція, 1919 – 1920 роки»

Студента (ки) ІІІ курсу Б групи

напряму підготовки: «Міжнародні відносини»

спеціальності: Країнознавство

Педан Н.А.

(прізвище та ініціали)

Керівник: Зуєва А.О., асистент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала

Кількість балів:______Оцінка: ECTS____

Члени комісії _____________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Луганськ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2-3

РОЗДІЛ I. ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПЛАНИ ПІСЛЯВОЄННОГО УСТРОЮ СВІТУ КРАЇН-ПЕРЕМОЖНИЦЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4-8

РОЗДІЛ II. ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ПІСЛЯВОЄННОГО УСТРОЮ СВІТУ. . . . . . . . . . . . . . . . 9-22

2.1. Версальський мирний договір 1919 року та вирішення питання репарацій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9-11

2.2. «Руське питання» на Паризькій мирній конференції. . 12-15

2.3. Створення Ліги Націй як першої міжнародної організації з питань колективної безпеки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16-22

РОЗДІЛ III. ВПЛИВ ПАРИЗЬКОЇ МИРНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ ВЕРСАЛЬСКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. . . . . . . . . . . .23-27

ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28-29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ. . . . . . . . . 30-33

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Витоки багатьох сучасних проблем міжнародних відносин слід шукати в першій третині ХХ століття. Початок ХХ століття ознаменувався посиленням напруги в міжнародних відносинах. В той же час, розвиток міжнародних відносин в післявоєнний період був безпосередньо пов'язаний з ітогами Першої світової війни. Вплив цієї війни на світову політику та становлення нової системи міжнародних відносин був величезним. Перша світова війна привнесла в систему міжнародних відносин новий світовий порядок, встановлення якого супроводжувалось в геополітичних та стратегічних пріоритетах провідних країн. Рішення Паризької мирної конференції 1919 – 1920 років наклали свій відбиток на подальший розвиток системи міжнародних відносин.

Проблемою післявоєнного устрою світу займались такі вчені, як З.С. Белоусова, С.В. Демидов, М.М. Наринский [10,16]. Стосовно підписання Версальського мирного договору 1919 року йдеться у роботі С.В. Артамошина [7]. Питанням створення Ліги Націй як першої міжнародної організаціі займались А.Д. Богатуров, А.Є. Глушков, А.М. Зайончковський, Г.І. Морозов. [32,14,18,24]. «Руського питання» на Паризькій мирній конференції торкалися М.М. Горинов, В.В. Чубобаров, Б.Є. Штейн [30,6]. Проблема створення Версальської системи міжнародних відносин розглядадался в наукових трудах С.В. Артамошина, Н.Є. Клейнової, А.Ю. Сидорова [7,22].

Отже, тема курсової роботи «Паризька мирна конференція, 1919 – 1920 років» є актуальною.

Об’єктом дослідження є міжнародні відносини в першій чверті ХХ століття.

Предмет дослідження – Паризька мирна конференція 1919 – 1920 років.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 18 січня 1919 року до 21 січня 1920 року та обумовлені строком роботи Паризької мирної конференції.

Мета дослідження – на основі аналізу друкованих джерел та наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців зробити цілісний аналіз Паризької мирної конференції 1919 – 1920 років та визначити головні результати її діяльності для післявоєнної системи міжнародних відносин.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

• виявити ступінь розробленості теми в вітчизняній та зарубіжній історіографії;

• визначити плани післявоєнного устрою світу країн-переможниць після закінчення Першої світової війни;

• дослідити головні питання Паризької мирної конференції 1919 – 1920 років;

• виявити вплив Паризької мирної конференції на формування Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.

Методологія та методи дослідження. Курсова робота збудована на основі використанні аналітичного та синтетичного методів аналізу, застосування яких здійснювалося на основі принципів історизму, об’єктивності, багатофакторності та системності. Відбір матеріалів здійснювався після їх критичного осмислення та співвідношення з обраними метою та предметом дослідження.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 34 сторінки, з них 28 сторінок – основний текст. Список джерел та літератури міститься на 4 сторінках й складає 34 найменувань.

РОЗДІЛ I. ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПЛАНИ ПІСЛЯВОЄННОГО УСТРОЮ СВІТУ КРАЇН-ПЕРЕМОЖНИЦЬ.

Перша світова війна 1914 – 1918 років розпочалася між великими європейськими державами: Великою Британією, Францією та Російською імперією, з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією, з іншого. Ця війна визначила докорінну зміну сформованої системи міжнародних відносин. Хоча Перша світова війна розпочалася між країнами Антанти та Четверним союзом, у складі яких на початку війни приймало участь всього 7 країн Європи, то протягом цієї війни до воюючим коаліцій приєднувалися інші, в тому числі і неєвропейські країни (Китай, Японія, США та інші). По закінченню Першої світової війни участь в ній взяли 33 країни світу, а загальна чисельність військ становила більше 1,5 мільярди чоловік (а це близько 90% населення Землі). Це була перша глобальна війна як за кількістю загиблих (10 млн. убитих і 20 млн. поранених), так і за масштабами руйнувань [12, с. 230]. Військові плани обох коаліцій були схожими, адже вони вели боротьбу за переділ світу. Так, для Німеччини важливо було встановити повну економічну та політичну гегемонію в Європі, отримати колонії в Азії та Африці, адже під час об’єднання Німеччини та початку швидкого розвитку її економіки та військового будівництва, найбільш багаті колонії вже були захоплені країнами протилежного блоку. Австро-Угорщина боролася за збереження свого впливу на Балканах, де вона сподівалася придушити національно-визвольний рух народів своєї величезної імперії. Османська імперія та Болгарія теж вели боротьбу за зміцнення та розширення своїх позицій за рахунок суміжних країн. Країни Антанти, в свою чергу, розраховували на послаблення впливу Німеччини в Європі та ліквідації її як військового конкурента. В той же час, колонії Німеччини не представляли для провідних європейських країн великого інтересу, так як Того і Камерун були слаборозвинутими регіонами, а тихоокеанські острови і півострів Шаньдун в Китаї мали скоріше стратегічне, ніж економічне значення. Набагато більший інтерес становили для них васальні території Османської імперії. Так, у 1915 – 1917 роках Великобританія і Франція через серії таємних угод визнали право Російської імперії на зону проток Дарданелли і Босфор, та домовилися про приблизний розділ арабських територій Османської імперії [15, с.120]. Що стосується кінцевих цілей Першої світової війни, то країни - союзниці мали намір ґрунтовно перекроїти карту Європи, звільнивши народи Австро-Угорщини та послабивши Німеччину. В цьому напрямі Франція намагалася взяти реванш за поразку у Франко-пруській війні 1870 – 1871 років, повернувши область Ельзас-Лотарингії та відторгнувши у Німеччини лівий берег Рейну. Велика Британія прагнула зупинити загрозливий для своїх позицій на світових торгових шляхах ріст німецького флоту. Японія, захопивши важливі в стратегічному відношенні німецькі колоніальні володіння в Тихому океані та на Далекому Сході, прагнула стати найвпливовішою силою в регіоні.

В ніч з 3 на 4 жовтня 1918 року були розпочаті переговори про перемир’я на основі «14 пунктів» президента США Вудро Вільсона. В свою чергу, країни-союзниці мали серйозні сумніви, що мир на основі «14 пунктів» забезпечить здійснення їхніх цілей. Проте прохання Німеччини про укладення перемир’я на основі американської програми післявоєнного облаштування світу було достатньо для того, щоб країни-союзниць погодились на це, тому що продовження військових дій могло призвести до повного виснаження обох коаліцій [14, c. 115].

Після півторамісячних переговорів 29 вересня 1918 року капітулювала Болгарія, а вже 30 жовтня було підписане перемир’я в Мудросі. Цього ж дня з Першої світової війни вийшла Османська імперія, 3 листопада – Австро-Угорщина та 11 листопада Німеччина. Німеччина, в свою чергу, змушена була прийняти всі умови країн-переможниць, включаючи вимогу про зречення від влади кайзера Фрідріха-Вільгельма II. Цього ж дня було підписане з Німеччиною Комп’єнське перемир’я, за яким вона виводила війська з усіх окупованих територій Європи, включаючи Ельзас і Лотарингію та зобов'язалася відвести війська за Рейн, утворивши на його правому березі 50-кілометрову нейтральну зону; вона також передавала країнам Антанти військове спорядження (важкі гармати, кулемети, надводні судна, підводні човни, літаки, рухомий склад, автомобілі). По статті 19 Угоди, Німеччина була зобов'язана відшкодувати збитки країн-переможниць [14, с. 14].

Закінчення Першої світової війни потребувало заключення з переможеними країнами мирних договорів та визначення їх місця в системі міжнародних відносин. Однак вже до відкриття Паризької мирної конференції 1919 – 1920 років в таборі країн-переможниць виявилися серйозні розбіжності з питань змісту мирних договорів і післявоєнного устрою світу. В свою чергу, прибуття на Паризьку мирну конференцію величезної американської делегації, яка налічувала 1300 чоловік, очолюваної президентом В. Вільсоном, розглядалося європейською громадськістю, як сприятливий фактор укладення миру на основі ліберальних ідей, що містилися в «14 пунктах». Європа, яка тільки-но пережила жахи Першої світової війни влаштувала В. Вільсону захоплену зустріч, проголосивши його чи не єдиним переможцем. Проїхавши по містах Європи, В. Вільсон скрізь зустрічав вибух емоцій людей, що вціліли після кривавої бійні і сподівалися, що вона більше ніколи не повториться. Марнославний американський президент сподівався, що на Паризькій мирній конференції Сполученим Штатам вдасться нав'язати своє лідерство країнам Європи, тим більше, що за роки Першої світової війни США не тільки виплатили свої фінансові борги європейським країнам, але і зосередили у себе більшу частину свого золотого запасу і надали їм у борг близько 10 мільярдів доларів. Військова заборгованість європейських країн розглядалася Сполученими Штатами, як важливий важіль тиску при підготовці мирного договору з Німеччиною. Проте в самих США позиції В. Вільсона виявилися не так вже й міцні. Проміжні вибори, які пройшли в листопаді 1918 року в Конгресі США призвели до того, що там була сформована республіканська більшість. Дебати в Конгресі США під час обговорення умов майбутнього мирного договору показали, що не всі депутати обох палат поділяють ідею В. Вільсона щодо створення надурядової організації, яка мала захищати національні інтереси та не допустити виникнення нової світової війни тощо. Противники звинувачували В. Вільсона в «ідеалізмі», «моралізмові» і пророкували провал цієї ідеї [13, c. 215].

Що стосується планів країн-переможниць щодо підписання мирніх договорів, то вони також різнилися. Так, Франція набагато рішучіше вимагала встановлення меж Німеччини по Рейну з демілітаризацією її. Франція також сподівалася на розчленовування Німеччини та створення на її території декількох держав, у тому числі Рейнської республіки. Французька делегація вимагала величезних репарацій, які значно перевищували розмір контрибуцій Франції, сплачених Німеччині після Франко-прусської війни. В інтересах Франції було також роззброїти Німеччину, щоб назавжди позбавити її можливості протидіяти французьким інтересам [10, c. 125]. Проте плани Франції багато в чому не поділяла Велика Британія. Так, прем'єр-міністр Великої Британії Д. Ллойд-Джордж вважав, що з Німеччиною не слід вчиняти жорстко, щоб не посилювати в німецькому народі почуття реваншу. Так позиція британського прем’єра також пояснювалась тим, що Німеччина, як морська держава, перестала загрожувати англійським позиціям на морях. Крім того, Великобританія захопила німецькі колонії, ввела свої війська в Чорноморські протоки та захопила колишні турецькі васальні володіння в Африці, на Близькому та Середньому Сході. В свою чергу, значне зміцнення позицій Франції в Європі, особливо в новоутворених країнах, не входило в її розрахунок. Крім того, використання переможеної Німеччини як ринок збуту англійських товарів і в боротьбі проти Росії відповідало інтересам Великобританії і США та вимагало від них помірної політики щодо утвореної в Німеччині Веймарської республіки[10, с 127] .

На Паризьку мирну конференцію приїхали зі своїми пропозиціями майже всі країни, які воювали на боці Антанти. Німеччина й Австро-Угорщина, в свою чергу, не були запрошені на процес підготовки мирного договору. Паризька мирна конференція відкрилася 18 січня 1919 року. В ній взяли участь Великобританія, Франція, Італія, США, а також британські домініони та колонії, країни Центральної та Південної Америки, деякі держави Європи. Робочі органи Паризької мирної конференції складали «Раду десяти», до якої входили президент США В. Вільсон і державний секретар США Р. Лансінг, британські прем’єр-міністр Д. Ллойд-Джордж і міністр закордонних справ А. Бальфур, французькі прем’єр-міністр Ж. Клемансо і міністр закордонних справ С. Пішон, італійські прем’єр-міністр Орландо і міністр закордонних справ Д. Сонніно та два представники від Японії. «Рада п'яти», в свою чергу, повинна була складатися з голів урядів та збиратися для вирішення найбільш гострих питань, але оскільки Японія заявила про свою незацікавленість у справах Європи, Рада скоротилася до чотирьох, а після виходу з конференції Італії, по суті, всі питання вирішували В. Вільсон, Ж. Клемансо та Д. Ллойд-Джордж [14, с. 18].

Таким чином, Паризька мирна конференція 1919 – 1920 років була скликана після закінчення Першої світової війни державами-переможницями для вироблення та підписання мирних угод з переможеними державами. Крім загальних завдань багато країн-учасниць Паризької мирної конференції виношували приватні цілі. В свою чергу, реалізація приватних цілей залежала від економічної та військової сили, а також міжнародного авторитету тієї чи іншої країни. Так, наприклад, США мали досить міцні позиції на мирній конференції, адже інші країни-союзниці бачили в них противагу у боротьбі з конкурентами в Європі.

РОЗДІЛ II. ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ПІСЛЯВОЄННОГО УСТРОЮ СВІТУ.