41:Автономістьський рух. Роль «Малоросійського дворянства» в боротьбі за національність та культуру.

Рух українських автономістів Активізація українського опозиційного руху спостерігалася на початку XIX ст., коли нащадки козацької старшини, отримуючи дворянство, повинні були довести свої права на цей титул на підставі родинних документів. Це спричинило хвилю обурення серед української шляхти, виразники якої називали себе «патріотами рідного краю». Так на основі станових дворянських інтересів виникає український автономістський рух, що спирався на історичні традиції й усі свої домагання будував на історично-правових доказах. Його лідерами були Василь Полетика, Роман Маркович, Тимофій Калинський, Федір Туманський та ін. Українських патріотів єднали не тільки прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, і намагалися відновити знищену царизмом козацьку армію. Проте царський уряд мобілізовував козацькі полки тільки тоді, коли виникала воєнна загроза для Росії. Наприклад, у 1812 році під час походу Наполеона на Москву Олександр І дав дозвіл утворити кілька полків з 25 тис. українських козаків, пообіцявши, що після війни ці підрозділи будуть збережені як постійне військо. Під час польського повстання в 1831 році генерал-губернатор М. Рєпнін також зумів мобілізувати 8 тис. козаків. Створюючи й використовуючи козацькі полки для власних потреб, правителі Росії однак не йшли на принципові поступки українським автономістам.

Малоросійське товариство У 1819 році, ще перебуваючи в полтавській ложі «Любов до істини», В. Лукашевич почав працювати над створенням нової організації — Малоросійського таємного товариства. На відміну від масонських лож, воно діяло нелегально й ставило за мету вибороти незалежність України. Основні програмові положення товариства містилися в підготовленому В. Лукашевичем так званому «Катехізисі автономіста» . Членами цієї організації стали відомі українські дворяни, однодумці В. Лукашевича, — С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст та ін. Малоросійське товариство підтримувало зв'язки з Польським патріотичним товариством та з Південним товариством декабристів.

42:Українське національне відродження (кінець хviii – початок XIX ст.) на Західноукраїнських землях.

Подібні процеси відбувалися й на західноукраїнських землях. Тут, з огляду на відсутність національної шляхти, носієм українського відродження виступило уніатське духовенство. Перший гурток, який свідомо виражав національну ідею, виник наприкінці другого десятиліття XIX ст. У Перемишлі було засноване товариство для поширення народної освіти, історії, української мови й усної творчості. I. Могильницькийстворив першу в Галичині «Граматику» української мови. У надрукованому трактаті «Відомість о руськім язиці» (1829) він спростував погляди окремих польських вчених, які не визнавали окремешність української мови, доводив, що її початки сягають часівКиївської Русі.

На початку 30х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де було утворено напівлегальне демократичнопросвітницьке й літературне угруповання «Руська Трійця». Його засновники — Я. Головацький,I.Вагилевич, М. Шакевич — були студентами Львівського університету, вихованцями грекокатолицької духовної семінарії. Згуртувавши навколо себе однодумців, які поставили за мету піднесення національної свідомості та запровадження української мови у всі сфери громадського життя, вони записували фольклор, проголошували уцерквах проповіді українською мовою. У 1837 р. тисячним тиражем було надруковано підготований ними альманах фольклорних творів «Русалка Дністрова». Власті, вважаючидіяльність«Руської Трійці» небезпечною, заборонили поширювати альманах, а його укладачів та авторів притягнути до відповідальності. Незабаром це об’єднання розпалося.

Слід відзначити, що у порівнянні із Наддніпрянщиною здобутки національного відродження в західноукраїнських землях були значно скромніші, зокрема, тут так і не вирішилося питання запровадження літературної української мови.