- •1382- Битва під Любліцем
- •2. Закарпаття у складі Угорщини
- •3. Буковина у складі Молдавського князівства
- •4. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.
- •22: Організація запорозької січі
- •24: Козацько-Селянські Повстання Наприкінці XVI – Першої Третини XVII Ст
- •25: Причини, характер та рушійні сили визвольної війни
- •Основні бойові дії 1648-1649 р.
- •4) Жовтень-Листопад 1648 р. – облога Замостя , що закінчилась перемир»ям
- •5)Серпень 1649 р. – битва під Зборовом , наслідком якої стало укладання Зборівського договору (1649 р) , за яким:
- •26: Козацько-гетьманська держава середини 17 ст.
- •27: Нвв проти Речі Посполитої в 1650-1657р:
- •1654 Р. Характеризується україно-російськими відносинами , які потім фактично втрачають силу через Віленське перемир’я 1656 року , за яким Москва єднається з Річчю Посполитою для боротьби зі Шведами.
- •6 Серпня 1657р. – Богдан Хмельницький помирає , залишаючи Україну без гідного наступника і в оточенні ворогів.
- •28: Переяславський договір 1654 року:
- •29:Гетьманування Івана Виговського та Гадяцький договір
- •30: Доба Руїни:
- •31: Гетьманування п.Дорошенка. Спроба воз’єднати Україну.
- •32:Гетьманування Івана Мазепи і Північна Війна
- •33: Конституція Пилипа Орлика і вивід прав України:
- •34:Наступ російського царизму . Гетьманування і.Скоропадського та Павла Полуботка.Малоросійська колегія.
- •35:Боротьба д.Апостола за збереження державності. Правління Гетьманського уряду.
- •36: Кирило Розумовський – останній гетьман України.
- •37: Ліквідація Запорізької Січі і подальша доля козацтва. П.Калнишевський.
- •38:Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківський рух.
- •39: Геополітичні зміни в Східній Європі наприкінці XVIII ст. Та їхні наслідки для українського народу.
- •40:Українське національне відродження кінець хviii – початок XIX ст.
- •41:Автономістьський рух. Роль «Малоросійського дворянства» в боротьбі за національність та культуру.
- •42:Українське національне відродження (кінець хviii – початок XIX ст.) на Західноукраїнських землях.
- •43:Реформи в Австрійській та Російській імперіях на Українських землях.
- •44:Війна 1812 року та Україна.Декабристський рух.
- •45:Кирило-Мефодіївське товариство. Феномен т.Шевченка.
- •46:Український національний рух хіх ст. Причини та наслідки.
- •47:Перші політичні партії та організації на Західній Україна та Надніпрянщині.
- •3. Українська соціал-демократична партія (1899 р.). [Лідери: м. Ганкевич, ю. Бачинський, с. Вітик].
- •4. Русько-український християнськийсоюз (1896 р.). [с. Сембратович,галицькиймитрополит. Партія клерикального характеру].
- •48:Політична та економічна ситуація в Україні напередодні революції 1905-1907 р.
- •49:Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки.
- •50:Україна та українці в Першій світовій війні. Січові стрільці.
33: Конституція Пилипа Орлика і вивід прав України:
У квітні 1710 р. залишки козацького війська у вигнанні обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика, автора „Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького війська". Вихідним положенням цієї Конституції була теза про незалежність України.
Конституція передбачала цілу низку реформ у сфері духовної та виконавчої влади. Зокрема, гетьманську владу повинна була обмежувати виборна Генеральна Рада (мала складатися з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців). Скасовувалися державні монополії, відкупи й податки тощо. Конституція загалом була пройнята широким демократизмом.
В цілому, хоч цей документ і не був запроваджений в життя, він став видатною пам'яткою української державно-політичної думки в еміграції.
У січні 1711 р. Орлик із запорозькими козаками і кримськими татарами брав участь у поході на Україну, де після кількох перемог над армією І. Скоропадського дійшов навіть до Білої Церкви, але потім після зради татар зазнав поразки й емігрував до Європи. Там П. Орлик, разом з однодумцями, намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилися марними - європейські держави не бажали воювати за Україну.
34:Наступ російського царизму . Гетьманування і.Скоропадського та Павла Полуботка.Малоросійська колегія.
Після перемоги в Полтавській битві, Петро І здійснює заходи по ліквідації автономного устрою України. Так, у 1709 р. цар призначив до І. Скоропадського(1709-1722 рр.) свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана.Він подав Петрові І на затвердження «Просительні статті» , де просив царя зберегти права і вольності України. На їх основі Петро І видав «Рішительний указ» (1709 р.) , або Решетилівські статті. Цілеспрямовано звужувалося вживання національної мови (особливо в офіційних установах, великих містах і т. д.), були накладені обмеження на видання книг, зокрема, з 1721 р. Києво-Печерській і Чернігівській друкарням було заборонено друкувати всі інші книги, крім церковних.
Реального впливу на російську політику щодо України Скоропадський не мав. Тому його протистояння виявилося безуспішним , і на початку липня 1722 р. він помер.
Значним ударом царизму по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722-1727) - центрального органу російської колоніальної адміністрації у Лівобережній Україні. Вона мала перебувати у гетьманській столиці Глухові і складалася із 6 російських урядовців, прокурора та канцеляристів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Колегія контролювала діяльність гетьмана, старшини, відала фінансами. З 1724 р. після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722 - 1724 рр.) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія. Крім того, фактично скасовувалася вільна торгівля. Українцям заборонялося займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.
Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство. В 1723 р. пише Коломацькі петиції Петру І – звернення з вимогою відновлення державних прав України , але той залишає їх без відповіді. Друга звернення Павла завершується його ув’язненням у Петропавлівській фортеці і смертю в 1724 р.
Намагаючсиь відновити повноцінну українську автономію , проявив себе як мужній і послідовний політик.
Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але із зміною імператорів і міжнародної ситуації політика „залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.