100. Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в зарубіжних країнах.

Взаємовiдносини органiв законодавчої та виконавчої влади виявляються i у формах контролю перших за другими. Можна виділити декілька найпоширеніших форм парламентського контролю:

1.Усні та письмові запити до уряду.

За результатами таких запитань парламент приймає рішення, більше того, відповіді урядовців не обговорюються. В парламентах відводиться година, протягом якої раз в тиждень урядовці дають відповіді. Насамперед для вiдповiдi на письмовi запитання члени уряду завжди мають певний час. Наприклад, у Бельгiї, Францiї та Фiнляндiї вiдповiдi на письмовi запитання належить давати не пiзнiше, нiж через тридцять днiв. У Францiї на такi запитання обов'язково даються письмовi вiдповiдi, а для вiдповiдi на складнi запитання строк подвоюється. У Фiнляндiї форму вiдповiдей - письмову чи усну - члени уряду обирають самi. В iталiї вiдповiдi на письмовi запитання дають не пiзнiше двох тижнiв, а якщо депутат вимагає саме письмової вiдповiдi, то цей строк збiльшується до двадцяти днiв. У Японiї для вiдповiдi на запитання надається тиждень.

2.Інтерпеляція – це процедура, в процесі якої заслуховується міністр або прем’єр-міністр, після чого в парламенті здійснюється обговорення доповіді. Внаслідок цієї процедури уряду може бути висловлена резолюція недовіри або осуд. На вiдмiну вiд звичайних депутатських запитань, якi можуть бути поставленi в процесi роботи обох палат, iнтерпеляцiї, за деякими винятками, вносяться тiльки в нижнi палати, перед якими уряди несуть полiтичну вiдповiдальнiсть. За процедурою iнтерпеляцiї завжди проводиться обговорення питання, яке є її предметом. Пiсля цього вiдбувається голосування, i приймається резолюцiя. Наслiдком iнтерпеляцiї може бути застосування санкцiй до уряду: за її результатами нерiдко в парламентi ставиться питання про недовiру уряду. У Францiї, де процедура iнтерпеляцiї була запроваджена ще в кiнцi XVIII ст., вона практично ототожнюється з порядком внесення i розгляду резолюцiї осуду уряду. Змiст процедури iнтерпеляцiї в рiзних країнах має свої вiдмiнностi. Так, у Францiї iнтерпеляцiя має бути пiдтримана 1/10 складу нацiональних зборiв. У Швецiї парламент своїм рiшенням визначає особу, якiй передається iнтерпеляцiя для пiдготовки вiдповiдi у чотиритижневий строк. В iталiї в нижнiй палатi парламенту вiдповiдь на iнтерпеляцiю має бути дана пiсля закiнчення двотижневого строку з правом уряду на такий самий додатковий строк.

3.Парламентські слухання.

Створюються комісії, які розглядають питання діяльності органів державної влади і за висновками цих комісій проводяться парламентські слухання, які не мають юридичних наслідків, проте в окремих випадках призводять до широкого резонансу.

4.Спеціально створені парламентом органи. Наприклад, омбудсман, рахункова палата, тощо. У Великій Британії є дві процедури — резолюція осуду і вотум недовіри. Пропозицію про висловлення резолюції осуду урядові вносить опозиція. Якщо палата проголосує за цю пропозицію, то уряд повинен йти у відставку або запропонувати монархові розпустити парламент. Уряд може сам поставити питання про довіру до нього, внаслідок якої може здійснюватися процедура вотуму недовіри.

5.Парламентські комісії або комітети – це спеціальні органи, утворені з депутатів, головною метою яких є підготовча робота зі створення й оцінки законопроектів, а також для контролю за виконанням законів або для контролю за діяльністю виконавчої влади.