§ 4. Структура та ефективність механізму правового регулювання

Потреба в різних правовик засобах, які діють в МПР, визначається неоднаковим характером руху Інте­ресів суб'єктів до цінностей, наявністю численних переш­код, які стоять на цьому шлях\. Власне неоднозначність проблеми задоволення інтересів, як змістовного моменту, передбачає і різноманітність їх правового забезпечення.

Можна виділити наступні основні стадії і елементи процесу правового регулювання:

— норми права;

— юридичний факт або організаційно-виконавчий правозастосовний акт;

— акти реалізації прав і обов'язків;

— охоронний правозастосовний акт (факультативний елемент).

На першій стадії формулюється правило поведінки, яке спрямоване на задоволення тих чи інших інтересів, які знаходяться у сфері права і вимагають їх справедливого упорядкування. Тут не тільки визначається коло інтересів і, відповідно, правовідносин, в межах яких їх здійснення буде правомірним, але й прогнозування перепон цьому

345

процесу, а також можливі правові засоби їх подолання. Названа стадія відображається в такому елементі МПР, як норма права,

На другій стадії відбувається визначення спеціальних умов, при настанні яких "включається" дія загальних програм і які дозволяють перейти від загальних правил до більш детальних. Елементом, який окреслює дану стадію, є юридичний факт, який використовується в якості "спускового курка" для руху конкретних інтересів по юридичному "каналу".

Проте часто для цього необхідна ціла система юри­дичних фактів (фактичний склад), де один з них обов'язково повинен бути вирішальним. Якраз власне та­кого факту інколи не вистачає суб'єкту для подальшого руху інтересу щрдо цінності, яка спроможна його за-довільнити. Відсутність подібного вирішального юридич­ного факту виступає в ролі перепони, яку необхідно розглядати з двох точок зору: зі змістовної (соціальної, матеріальної) і з формальної (правової). З точки зору змісту перепоною будуть виступати незадоволені власні інтереси суб'єкта, а також суспільні інтереси. У формаль­но ж правовому розумінні перепона виражається в відсут­ності вирішального юридичного факту. Причому долаєть­ся дана перепона тільки на рівні правозастосовної діяль­ності в результаті прийняття відповідного акту застосу­вання права.

Наприклад, право громадянина на отримання вищої освіти нездійсненне без винесення правозастосовного акту.

Акт застосування права — основний елемент сукуп­ності юридичних фактів, без якого неможливо реалізувати конкретні норми права. Так, для здійснення права на вступ до вузу (як частини більш загального права на от­римання вищої освіти) акт застосування (наказ ректора про зарахування в студенти) необхідний тоді, коли абітурієнт подав приймальній комісії необхідні документи, склав вступні екзамени і пройшов за конкурсом, тобто коли в наявності три інші юридичні факти. За допомогою юридичних актів за учасниками відносин, які регулюють-

346

г

ся. затверджуються відповідне суб'єктивне право та юри­дичний обов'язок.

Це лише функція спеціальних компетентних органів, суб'єктів управління, а не громадян, які не володіють повноваженнями застосувати норми права, тому в даній ситуації не можуть власними силами забезпечити задово­лення своїх інтересів. Тільки правозастосовний орган зможе забезпечити виконання правової норми, прийняти акт, який стане опосередкованою ланкою між нормою і результатом її дії, складе фундамент для цілого ряду пра­вових і соціальних наслідків, а значить, для цілого ряду правових і соціальних наслідків, для подальшого розвит­ку суспільних відносин, огорнутих в правову форму.

Акти застосування норм права мають форму рішень, розряджень, наказів, вироків і І. ін. У них персоніфіку­ються загальні права та обов'язки, а також, якщо це не­обхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта засто­сування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від особи держави як вимога, яка у разі не­обхідності може бути виконана і примусово.

Необхідно мати на увазі, що не завжди інди­відуалізація суб'єктивного права га юридичного обов'язку здійснюється за допомогою спеціального індивідуального акта. Норми права і тоді пов"язують індивідуалізацію з виникненням певних обставин га подій. Наприклад, в осіб, які одружені, сам факт народження дитини інди­відуалізує їх взаємні батьківські права та обов'язки з її утримання і виховання згідно із Законом України про шлюб і сім'ю.

Отже, друга стадія процесх правового регулювання відображається в такому елементі МПР, як юридичний факт або фактичний склад, де функцію вирішального юридичного факту виконує оперативно-виконавчий право-застосовний акт.

Третя стадія — встановлення конкретного юридичного зв'язку з надто визначеним поділом суб'єктів на уповно­важених і зобов'язаних. Іншими словами, та сторона, якій надані права, використовує їх, а та сторона, на яку по-

347

кладені обов'язки, виконує їх. У будь-якому випадку мова йде про правовідносини, які виникають на основі норм права і при наявності юридичних фактів і де абстрактна програма трансформується в конкретне правило поведінки для відповідних суб'єктів.

Четверта стадія — реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, при якому правове регулювання досягає своїх цілей — дозволяє задовольняти інтереси суб'єкта. Акти реалізації суб'єктивних прав і обов'язків — це основний засіб, за допомогою якого права і обов'язки втілюються в життя, здійснюються в поведінці конкретних суб'єктів. Ці акти можуть виражатися в трьох формах: дотримання, виконання і використання.

Як же проявляються в них змістовні моменти — процес задоволення інтересів — і що спільного в цих змістовних моментах?

При дотриманні їх суб'єкт утримується від скоєння дій, заборонених нормами права. Він при цьому не реалізує свої власні інтереси, які відмінні від інтересів контр-суб'єктів, а також від суспільних інтересів в охороні і за­хисті, і тим самим не ставить перепон щодо їх задово­лення.

При виконанні обов'язків особа повинна активними діями задовільняти інтереси контрсуб'єкта і суспільні інте­реси в охороні і захисті і не ставити їм перепон в тій чи іншій формі (невиконання, часткове невиконання обов'язків, задоволення своїх інтересів, які заперечують інтереси контрагента і т. п.).

При використанні суб'єкт отримує благо, цінність, за-довільняє особисті інтереси. При цьому він не повинен перешкоджати задоволенню інтересів інших осіб, а також суспільних інтересів в охороні і захисті (інакше станеться зловживання правом).

Аналіз перерахованих форм реалізації дозволяє вияви­ти одну загальну закономірність, зробити узагальнення: у всіх формах суб'єкт не повинен перешкоджати задоволен­ню інтересів щодо охорони і захистів, які складають осно­ву правопорядку, а також інтересів контрсуб'єктів. Назва-

348

на стадія процесу правового регулювання відображається в такому елементі МПР, як акти реалізації прав і обов'язків.

П'ята стадія є факультативною. Вона вступає в дію тоді, коли безперешкодна форма реалізації права не вдається і коли на допомогу незадоволеному інтересу по­винна прийти відповідна правозастосовна діяльність. Ви­никнення правозастосування в цьому випадку вже пов'язане з обставинами негативного характеру, яке ви­ражається в наявності або реальної небезпеки правопору­шення, або прямого правопорушення.

З точки зору змісту, перешкодою тут, як і при пер­шій причині (що розглядалась при аналізі оперативно-виконавчої правозастосовної діяльності), є незадоволення особистих інтересів суб'єктом, а також суспільних інте­ресів в охороні і захисті. З формально-правової точки зо­ру перешкоди розрізняються за такими ознаками: якщо в першому випадку в якості перешкод виступає відсутність вирішального юридичного факту, то в іншому — навпа­ки, його настання.

Заперечуючи право конкретної особи або скоюючи правопорушення, суб'єкт блокує тим самим задоволення інтересів своїх контрсуб'єктів, що з неминучістю повинно потягнути за собою настання відповідних юридичних наслідків. Зокрема, при невиконанні обов'язків правові обмеження, які стримують інтереси зобов'язаних осіб, трансформуються в протиправні обмеження (вужче — пе­решкоди) здійсненню інтересів правомірного. Те що тра­пилось — основа правової конфліктної ситуації, яка свідчить, як правило, про неможливість звичайними "мирними" засобами задовільнити інтерес уповноваженого. Ці порушення, будучи юридичними фактами, тягнуть за собою виникнення вже іншого роду правовідносин — охоронних.

За таких умов правомірний має ще один засіб: право на захист, за допомогою якого він (або спеціальні орга­ни) порушує правозастосовний процес.

349

Потрібну форму правозастосування можна назвати охоронною, тому що вона долає перешкоди і забезпечує зміцнення законності.

Ця факультативна стадія відображається в такому відповідному факультативному елементі МПР, як охоронні правозастосовні акти.

Ефективність правового регулювання — це співвідно­шення між результатом правового регулювання і метою, яка стоїть перед ним. Шляхи підвищення ефективності правового регулювання в сучасних умовах наступні.

Удосконалення правотворчості, в процесі якого в нормах права (з врахуванням високого рівня законодавчої техніки) найбільш повно виражені суспільні інтереси і ті закономірності, в межах яких вони будуть діяти. Потрібно створювати за допомогою відповідних юридич­них і інформаційно-психологічних засобів таке становище, коли дотримання закону буде вигіднішим ніж його пору­шення. Крім того, важливо посилити юридичну гарантію правових засобів, які діють в МПР.

Удосконалення правозастосування "доповнює" дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому МПР. Акти правозастосування — найбільш гарантований еле­мент, який в необхідний момент підключається до норма­тивного регулювання, сприяє своїми силами процесу задо­волення інтересів.

Поєднання нормативного регулювання і правозастосу­вання необхідне тому, що взяті окремо, вони відразу по­чинають демонструвати свої "слабкі сторони": нормативне регулювання без індивідуального перетворюється частень­ко у формалізм, а правозастосування без нормативного регулювання — в свавілля. Ось чому МПР повинен вира­жати такий взаємозв'язок різних правових засобів, який буде надавати управлінському процесу додаткових пере­ваг. Якщо нормативне регулювання покликане забезпечи­ти стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування — це урахування конкретних обста­вин, своєрідність кожної юридичної ситуації.

350

Оптимальне поєднання різних управлінських підходів в одному механізмі надає йому гнучкості і універсаль­ності. "Від правильного вибору правових засобів залежить в кінцевому рахунку досягнення мети правового регулю­вання, а значить, ефективність права в цілому. Недо­оцінка, неправильний вибір юридичних засобів, прийомів, закладених в нормативній основі правового регулювання, призводить до збоїв в реалізації права, пониження пра­вового ефекту"¹ .

Зростання рівня правової культури суб'єктів права, без сумніву, впливає на якість всього МПР, на зміцнення за­конності і правопорядку.

Інтереси людини — ось головний орієнтир для розвит­ку удосконалення елементів МПР, підвищення їх ефектив­ності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулю­вання повинен постійно бути соціально цінним за своїм характером, повинен створювати режим сприятливості здійсненню законних прагнень особи, зміцнення її право­вого статусу.

¹ Сагун В. А. Инструментальная тєория права в юридической науке // Современное государство й право: вопросьі теории й истории. - Вла­дивосток, 1992.-С. 18.

351

Схеми та визначення до розділу 13 МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплен­ня, охорони та розвитку.

				правом	ии	вплив ------ -
				1		1
пра свід<	вова шість		г к	Іравова ультура		механізм право­вого регулювання		правої пр	гворчий зцес

Суспільні

ВІДНОСИНИ

Стадії правового регулювання

- спшвщношєння-

. регламентування суспшьних відносин шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків

-виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'яз­ків у суб'єктів права-

" реалізація суб'єктивних юридичних прав і обов'язків

застосування права

Механізм правового регулювання

норми права юридичні факти

правові відносини —

акти реалізації . (дотримання, виконання, використання)

- акт застосування права

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного характеру.

Метод правового регулювання

авторитетний (субординації, підпорядковування)

автономний (координація, рівоправність)

352

Тип правового регулювання

загальнодозволяючий

(дозволено все, що прямо не

заборонено законом)

загальнозабороняючий

(дозволено лише те, що зазначено^

в законі)

	1		Ш.ЄТ	од прано	ач
заборо	на		ДО	звіл		зобов"	язання		ре	ком	ендації

Співвідношення

•норми права

- зобов'язуючі

- забороняючі

- дозволяючі

форми

реалізації

права

виконання дотримання

використання

способи

реалізації

права

З

А

С

Т зобов'язання

Я заборона

У

В дозвіл

А

Н

н я

метод

правового

регулювання

імперативний диспозитивний

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЙ ТА РОЗДУМІВ:

1. Дайте характеристику правового регулювання (поняття, типи, стадії).

2. Розкрийте поняття механізму правового регулю­вання.

3. Дайте характеристику елементів механізму право­вого регулювання.

4. Покажіть особливості правового регулювання дільності органів внутрішніх справ.

5. Правопорядок як мета і результат правового регу­лювання суспільних відносин.

РОЗДІЛ 14 ПРАВОВІ СИСТЕМИ СВІТУ

ЗАКОНИ Д>ЖЕ ПОВ'ЯЗШІ З ТИМИ СПОСОКШИ, ЯКИМИ РІЗНІ НАРОДИ ЗДОБІ IIМОТЬ СОБІ ЗАСОБИ ДО ЖИТТЯ

Ш. Моитсск'є