§ 7. Проблеми ієрархічної структури законодавства

Категорія "система законодавства" — одна з найбільш поширених у сучасній науці та соціальній практиці, е елементом правової системи і сама має структурну будо­ву. Однак, використовуючи поняття системи стосовно ха­рактеристики законодавства України, важливо відобразити в ньому специфічні риси і якості законодавства як визна­ченого цілісного утворення, якому в правовій системі відведено принципову роль.—Треба розкрити різні аспекти законодавства як системи законодавчих актів України щодо його форми, змісту, місця та ролі в правовому ре­гулюванні суспільних відносин, і багатьох визначень ка­тегорії системи можна запозичити те його розуміння, в якому вона характеризується як сукупність компонентів, взаємодія і взаємозумовленість яких формують нові інтегративні якості, невластиві цим компонентам окремо. Тобто в характеристиці системи законодавства відобра­жаються два взаємопов'язані аспекти — статистичний (постійний) і динамічний (гнучкість компонентів системи законодавства, їх взаємозумовленість і взаємозв'язок з ор­ганами, що приймають, відносинами, які вони регулю­ють). Отже, головне в характеристиці системи законо­давства— це властива їй структура, що являє собою засіб зв'язку між компонентами, які створюють таку систему.

Одним із найбільших структурних утворень законо­давства є його ієрархічна "вертикальна" структура. Ха­рактеризуючи її, можна згадати основні особливості нор­мативного акту, що є, з одного боку, первинним елемен­том системи законодавства, а з іншого — системним утворенням, що має свою структуру, ознаки, особливості. Отже, якщо йдеться про вертикальну структуру законо­давства України, то мається на увазі характеристика нор­мативне - правових актів, які становлять цю структуру, і, зокрема, залежності між юридичною силою нормативного акту, характером регламентованих суспільних відносин та специфікою вміщених у ньому правових норм. Саме ці

158

ознаки відображають основні суттєві риси нормативних

актів.

Що стосується вертикальної структури законодавства України, то ми маємо визначити місце органу в механізмі держави, його правотворчу компетенцію, а це в свою чергу дасть можливість визначити юридичну силу акта, сферу суспільних відносин.

Ієрархічна структура законодавства України визна­чається Конституцією України, що не лише вміщує пе­релік найважливіших нормативних актів, а й встановлює залежність між ними у формі вимоги відповідності актів нижчих за статусом органів актам вищого рівня. Жоден нормативне - правовий акт ієрархічної системи не існує абсолютно автономно, їх найважливіша ознака — си­стемність.

В ієрархічній структурі законодавства розрізняють такі структурні частини: акти вищих органів державної влади; акти вищих виконавчих та розпорядчих держав­них органів; відомчі акти; акти місцевих органів держав­ної влади; локальні акти. Жоден із цих видів актів не функціонує автономно.

Певне місце в ієрархічній структурі законодавства займають акти Кабінету Міністрів України. Згідно зі ст. 117 Конституції України урядові рішення мають урядовий характер, видаються як постанови та розпорядження на основі й відповідно до нормативних актів Верховної Ради та Призедента України. Структура урядових нормативно -правових актів не має чітко визначеного характеру, але й у ній є певна ієрархічна залежність простих і кодифікова­них актів.

Визначення припису виступає необхідною умовою упорядкування законодавства і підвищення його чіткості. Основою його самостійного положення є викладений зміст. Саме він відносить нормативний припис до певного інституту законодавства, який і являє собою елемент го­ризонтальної структури. Його становлять взаємопов'язані і взаємодоповнюючі нормативні приписи, які регулюють певну сукупність суспільних відносин. Саме деяка са-

159

мостійність відносин даної гр\пи, їх специфічність та взаємозв'язок є основою виникнення нормативно - право­вого інституту. Інститут законодавства виступає як форма вираження відповідних структурних утворень у праві, а також підрозділів, які виникли завдяки взаємодії галузей права в процесі правового регулювання суспільних відносин і структурно відокремились у системі законо­давства.

Основним елементом горизонтальної структури є комплексні інститути, які поєднують норми однієї чи кількох галузей законодавства. Наявність у системі ре­гульованих відносин внутрішньо взаємопов'язаних підсистем суспільних відносин — це необхідний критерій визначення законодавчої підсистеми галуззю законо­давства. Ознаками галузі законодавства можуть виступати: сукупність актів єдиного змісту; визначена ступінь єдності форми; системні зв'язки актів між собою та актами інших підрозділів законодавства; наявність основного акту, що визначає юридичну цілісність галузі.

Таким чином, у системі законодавства України є два основних типи галузей: такі, що відображають відповідні галузі системи права і сформовані стосовно окремих сфер державного управління, які поєднують предмети і методи кількох галузей права. Галузі законодавства, які чітко визначені, є стабільними компонентами законодавства і не можуть існувати ізольовано. Між ними зберігаються різноманітні взаємозв'язки. Це дає можливість ставити питання про наявність у системі законодавства більш ма­сивного, ніж галузь, структурною утворення — комплексів законодавчого регулювання.

Нормативний припис як елемент законодавства є одиничним, інститут і галузь — особливими щодо системи законодавства. Про ієрархічність горизонтальної структури можна говорити тому, що будь - який її елемент є части­ною більш широкої підсистеми, основним критерієм поділу законодавства на згадані елементи норм права, які становлять законодавчий акт.

160

Отже, в ієрархічній системі законодавства в Україні категорію загального становить закон. Він є таким щодо інших складових структур, які його конкретизують, мають підзаконний характер і являють собою категорію особли­вого. Будь - який підзаконний акт має відповідати основ­ним положенням закону.