Лексичний діапазон хороводів та хороводних танців

Підбір танцювальної лексики залежить від музичного супроводу і образно-тематичної спрямованості хороводу.

Основними рухами є різновиди танцювальних кроків: крок хороводу, змінний крок, бічний крок, гуцулський з невеликим припаданням, припадання, упадання і ін. У швидких по темпу виконання хороводах зустрічаються ковзаючі кроки, варіанти танцювального бігу.

З основних танцювальних рухів використовуються ті, які характерні для даної місцевості, відповідають характеру музики і тематиці хороводу. Так, в українських танцях хороводів зустрічаються різновиди вихилясников, тинків, прискоків, притупувань, починаючи від елементарних і закінчуючи такими, що синкопують.

Невід'ємною частиною багатьох хороводів є уклони-вітання.

Поширені в хороводах ілюстративні, образні і імітаційні рухи.

Слід зазначити, що структура танцю включає змістовні знакові коди, які виконують символічні функції. Як знаково-символічний комплекс танець містить у собі обрядову, статеву, вікову, соціальну, регіональну, національну символіку. Статева символіка танцю вказує на особливості чоловічого та жіночого виконавства, що повинні підкреслювати сутність жінки-українки чи чоловіка. Віртуозні широкі рухи чоловіків передають силу і мужність, а рухам жінок здебільшого властива стриманість, граціозність, благородне почуття гідності. Статева символіка танцю пов'язана не тільки з людською фізіологією, а й з характером діяльності різних за статтю людей. Так, характерні для чоловічого танцю рухи ковалів, шевців, косарів, лісорубів у певній мірі трансформовані, запозичені з різних видів трудової діяльності. Суто жіночими є рухи вишивальниць, ткаль, льонарок.

Вікова символіка проявляється у манері виконання танців представниками різних вікових груп – дітьми, молодими та літніми людьми. Наприклад, старші люди танцюють у повільному темпі, стримано, поважно, без різких рухів та віртуозних елементів. Молодецька відвага, завзята веселість, стрімкий, іноді шалений темп, насиченість складними технічними па – все це ознаки виконавської майстерності дівчат і парубків. Дитячі танці відрізняються жартівливою грайливістю, жвавістю виконання при відсутності складних рухів.

Обрядова символіка актуалізувалася у весільних танцях. Символіка добре відомого хороводу «Плетінь», у якому виконавці заплітають і розплітають «плетінку», за гіпотезою А.Рудневої, близька до обрядово-танцювальних дійств, що виконувалися на весіллі удови [191, 216]. Деякі історичні джерела зберегли відомості про хореографічні компоненти традиційних обрядів. Так, у 1592 році поляк Ян Ласицький описував один із залишків язичницького весільного обряду, що побутував у церковному богослужінні на Волині: «Молодих до церкви супроводжували сопілкарі. Після здійснення церковного обряду… з голови нареченої знімають зелений вінок і починають його топтати – це означає прощання з дівоцтвом. Тоді священик бере молодих за руки і веде в танець, а всі інші, взявшись за руки, довгим рядом танцюють за ними. Цей своєрідний ритуал завершується загальними піснями і танцями з плесканням в долоні» [Цит. за: 152, 246-247]. Природно, що давній обрядовий танець у наш час зберігає лише форму, докорінно змінивши свою магічну направленість, ідейний та функціональний зміст.

Малюнок це найголовніший виразний засіб хороводів. Вони досить різноманітні в своїх побудовах ,та все ж найбільш типовою, початковою формою побудови більшості хороводів є коло. Часто можна зустріти подвійне коло – коло в колі. Іноді танцівники утворюють два кола поряд, та іноді ці кола ніби переливаються один в інший та їх рухи утворюють фігуру «вісімки». Великі кола та маленькі кружечки – дуже поширена, так названа зімкнута форма побудування хороводів. Але рухи хороводу не обмежуються круговим малюнком.

Питання:

Які види побудувань та малюнків ви знаєте, наведіть приклади.

Щоб не порушувати мелодію і чітко промовляти слова при тому, що хоровод водить велика кількість людей, танцювальна лексика і композиція повинні бути гранично простими. Однак це не означає обмеження в кількості рухів. Аби досягти злагодженості у виконанні, навіть не зважаючи на наявність водача чи провідника, учасники мають чітко уявляти, на скільки тактів вони будуть робити той чи інший рух, який музичний відрізок припаде саме на відтворення тієї чи іншої фігури, малюнка. Найчастіше учасники водять хоровод, побравшись за руки. Таке положення характерне і для танців атрибуцією (вінки, платки, стрічки).

Переважно хороводи одно фігурні, тобто якийсь малюнок чи фігура повторюється кілька разів. Цей прийом традиційний і закономірний у народному хореографічному мисленні. Деталі малюнка чергуючись у ритмічній послідовності, об'єднуються загальну композиційну побудову (наприклад вихід пар у ворітця).

Малюнок танцю є одним з виразних засобів хореографії. У хороводі, як і в будь-якому іншому танці, малюнки повинні визначати зміст композиції, розвиватися відповідно до драматургії, музичного або пісенного супроводу.

Основні фігури хороводів:

• круг (за годинниковою стрілкою і проти);

• 2 круги поряд;

• два концентричні круги (круг в крузі);

• переплетений круг («кошик», в кругах повинна бути рівна кількість учасників);

• завиток («равлик»);

• «вісімка». Утворюється з двох кругів, що стоять поряд. Круги рухаються в різні боки і в певний момент ведучі розривають круги, і учасники через одного переходять з одного круга в іншій. Їх загальний рух утворює малюнок, схожий на цифру «8».

• «гребінь»;

• «воротца»;

• «змійка»;

• колона.

Одноключові хороводи. Серед найдавніших хороводів одно ключові будуються за принципом однієї лінії, ланцюжка. Оскільки вони не пов'язані єдиною композиційною схемою, в них може брати участь необмежена кількість виконавців. Одноключові хороводи, - найчастіше у випадках, коли в іграх беруть участь і парубки, - інколи ускладнюють. Так, скажімо, якщо ключ проходить у ворітця, учасники можуть запитати: «Дерево чи камінь?», «Зозуля чи качка?» тощо. Залежно від відповіді учасник стають у ту чи іншу лінію. Поступово, так би мовити, горизонтальний ключ перетворюється у два вертикальних, розташованих один навпроти одного. Часом хоровод закінчується грою: два ключі перетягують один одного.

Двоключові хороводи. Хороводна гра «А ми просо сіяли», про яку йшлося раніше, - взірець двоключового хороводу.

Різновидом двоключових хороводів можна вважати двоключові хороводи з солістами, принципи побудови яких подібні до попередніх, але в цих хороводах збільшується питома вага ілюстративної гри, пантоміми та хореографії.

«Воротарі». Цей тип хороводів моє кілька варіантів. Одноключові вертикальні «воротарі». Це, по суті,одно ключові хороводи, але з доповненням воріток як композиційного елемента. У цих варіантах затримують останню дівчину, яка повинна сказати, кого вона любить.

Двоключові горизонтальні «воротарі». У хороводі «Вон, хлопці, вон», виконавці стають у горизонтальному ключі одне за одним. У ворітця, створені першою парою, проходять обидва ключі. Пройшовши ворітця, пара за парою підіймає руки вгору, стаючи таким чином перед першою парою. Так утворюється безперервний рух.

Цей хоровод інколи ускладнюють, поєднуючи з тією чи іншою народною грою.

Наступний тип хороводів «Плетениці». Учасники таких хороводів – дівчата або діти. Якщо на гуляння зібралася значна кількість молоді, то створюються кілька ключів з своєю провідницею в кожному з них.

Розглянемо найхарактернішу композиційну побудову цього типу.

Побравшись за руки і опустивши їх у низ, дівчата йдуть простим кроком за хороводницею, яка в цьому танці стоїть останньою, і проходять у ворітця, утворені першими двома дівчатами. Поступово, такт за тактом, «заплітається» тин. «Заплетені» дівчата повертаються на 90˚ праворуч, стоячи на місті. Заплітаючи тин, вони не знімають своєї лівої руки з правого плеча, на якому до речи, лежить права рука дівчини, котра стоїть позаду. Виконуючи ці перебудови, дівчата підспівують.

Хороводи типу «В’юнок». Побудови типу «В’юнок» використовуються також у хороводних іграх. Так, у грі «Горішок» дівчата, які стоять на кінцях ключів, пробігають в'юнком до центра, співаючи пісню. Потім ведучи можуть вести двоключовий хоровод або, знову створюючи один ключ, продовжувати гру з початку.

Хоровод типу «Кривий танець». Цей тип має одну з найрозповсюдженіших композиційних структур, що будується за принципом різноманітних лабіринтних ходів. Усі ці ходи «намережуються» навколо дівчат та дітей, які сидять на різних відстанях та в різних напрямках одне від одного. Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом. Наприклад, у тексті хороводу «Кривий танець» говориться про те, що:

• А кривого танця

• Та не вивести кінця,

• Треба йому та виводити,

• Кінця йому та находити.

Отже, зміст танцю пояснює його хореографічний малюнок: лінія, яку створюють виконавці, має вигляд кривої.

За таким принципом визначаються назви й інших хороводів. Часто малюнок хороводу обумовлюється формою викладу тексту: якщо зміст тексту розкривається у діалозі, виконавці розподіляються на дві групи або назначають соліста–танцюриста, який виходить у центр кола. Якщо ж зміст тексту розкривається у формі звичайної розповіді, то учасники водять хоровод без будь-якого розподілу на групи.

Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби. Так, у хороводах, в яких відображаються трудові процеси, основну роль відіграє пантоміма–ілюстрація. За допомогою рухів і жестів розкривається зміст. Зрозуміло, що художня виразність пантоміми–ілюстрації залежить не тільки від таланту виконавця, а й від досконалого знання ним самої технології трудового процесу і характеру людей, які його виконують. Розкривають зміст рухами та жестами в основному солісти–танцюристи, які знаходяться в колі хороводу («Бондар», «Коваль», «Шевчик»), рідше – всі виконавці хороводу («Мак»). Це стосується і хороводів з іншою тематикою.

У групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до тексту створюють візерунчастий хореографічний малюнок: стають у гурт («Ой Василю (Василино)», лінію (ряд) («Плету, плету лісочку»), півколо («Дружба»), одне або два кола («Ой вийтеся, огірочки») і т. д.

В одному випадку лінія виконавців «плете і розплітає лісочку», утворюючи своєрідний малюнок, в якому зображується процес плетіння ліси («Плету, плету лісочку»); в другому, взявшись за руки, вони виводять складну криву лінію орнаментального малюнка («Кривий танець»); в третьому учасники розподіляються на окремі групки і, переходячи з місця на місце у відповідному порядку, знову створюють вже інший за змістом орнаментальний малюнок («Дружба») і т. д.

Удеяких орнаментальних хороводах використовується відповідний до їх змісту реквізит. Так, у хороводі «Марена» велике художнє значення має уквітчане гільце, навколо якого учасники снують тонкі хореографічні візерунки.

Ці візерунки, як правило, позначені яскравим національним колоритом і є характерними для танцювального мистецтва українського народу. Своєрідність національного колориту в хороводах підкреслюється різнобарвним одягом виконавців, а також відповідним реквізитом.

Мелодії хороводів допомагають розкрити ідейно–емоційний зміст твору і його художні образи.

Як приклад можна навести хоровод «Перепілко, вже козаченьки йдуть»:

• Перепілко, вже козаченьки йдуть.

• Тут була, тут була перепілонька,

• Тут була, тут була ясна зіронька.

• Перепілко, подарунки несуть.

• Тут була, тут і т. д.

• Перепілко, черевички несуть.

• Тут була, тут...

• Перепілко, вже й передники несуть.

• Тут була, тут...

• Перепілко, із собою візьмуть.

• Тут була, тут...

Цей життєствердний, оптимістичний зміст тексту зумовив радісну, сповнену світла мелодію.

В іншому хороводі під тією ж назвою «Перепілка» розповідається:

• Ой у перепілки та голівка болить. (2)

• Тут була, тут, перепілочка.

• Тут була, тут, сизокрилая.

• Ой у перепілки та плечиці болять. (2)

• Тут була, тут...

Мелодія передає біль і тугу перепілки-жінки, з якої знущається чоловік – «старий мужичок» (див. мелодію цього хороводу).

Ці приклади яскраво свідчать про органічний зв'язок в хороводах тексту, мелодії і хореографії, які доповнюють і збагачують одне одного. Слід відзначити, що мажорні мелодії вимагають швидкого темпу хороводу, отже, життєрадісного настрою виконавців, стрімких рухів: мінорні – повільнішого темпу. Разом із зміною емоціонального змісту мелодії змінюються і вираз обличчя, рухи та жести виконавців.

Мелодії хороводів, як правило, глибоко змістовні і емоціонально виразні. Разом з тим вони дуже прості, а тому й зручні для виконання. Хороводні пісні, незалежно від того одноголосні вони чи багатоголосні, співає хор. Протяжний заспів, характерний для значної частини хороводів, виконують один або два солісти–співаки. Цими солістами можуть бути учасники хороводу («Заїнько», «Король», «Пиво» та ін.). Рідше буває, що заспівує соліст–танцюрист («Вінок», «Пташка» та ін.).

Основу музики хороводів становлять пісенні мелодії. Деякі з них виконуються речитативом, який може бути мелодійним, коли окремі музичні фрази, що співають по черзі то хоровод, то солісти–співаки, мають ясну мелодичну лінію розвитку («Пташка», «Вінок», «Де ти, кицько, ходила?» та ін.), і говірковим, коли виконавці в чіткому танцювальному ритмі повторюють з тими чи іншими варіантами, які в цілому залежать від ритмічної будови тексту пісні, ту ж саму музичну фразу («Плету, плету лісочку», «Зайко», «Загороджу річку» тощо).

Ладово-інтонаційна природа, ритмічна будова і форма мелодій хороводів значною мірою залежать від змісту і форми тексту та його викладу. Так, у хороводах на трудову тематику мелодії мають яскраво виявлений лад мажору або мінору. Серед них є й такі, ладово–інтонаційна природа яких має багато спільного з мелодіями інших за жанрами танців. Мелодія хороводу «Шевчик», наприклад, дуже близька до мелодії танцю «Полька».

Щодо метро-ритму і форми мелодії хороводів на трудові теми цілком відповідають всім нормам танцювальних мелодій взагалі, бо завдяки танцювальній специфіці мають розмір 2/4 і квадратну структуру (6 або 12, 8 чи 16 тактів), які утворюють закінчену форму вокального періоду. Період в свою чергу легко ділити на речення, фрази і мотиви.

Різноманітніші щодо ладово-інтонаційної будови, метро–ритму і форми мелодії хороводів на побутову тематику. В них, крім мелодій, спільних з мелодіями хороводів на трудові теми, багато таких, які мають широкі за характером заспіви та швидкі танцювальні приспіви (хороводи «Заїнько», «Король», «Пташка» та ін.). У таких мелодіях хороводів заспів здебільшого контрастує з приспівом: якщо заспів мінорного характеру (що буває дуже часто), то приспів мажорного (див. мелодію хороводу «Король»). Буває й так, що заспів мінорного характеру логічно переходить у приспів мажорного характеру на основі відхилення в тональність мажорної домінанти (див. мелодію хороводу «Заїнько»). У таких мелодіях яскраво виявляється ладова змінність.

Інші мелодії хороводів у ладовому відношенні однопланові – мажорні чи мінорні. Наприклад, мелодія хороводу «Пташка» – мажорна. Проте протяжний заспів і швидкий приспів контрастують на основі зміни темпу та метро–ритму (заспів має розмір 3/4 і 4/4, а приспів – 2/4).

Ладово–інтонаційна та метро–ритмічна контрастність заспівів і приспівів мелодій хороводів має і деяке практичне значення для виконавців, бо допомагає їм легко запам'ятовувати мелодію, а також орієнтуватися, коли і де слід підсилити спів пританцьовуванням тощо.

Отже, мелодії хороводів на побутову тематику відрізняються від мелодій хороводів на трудові теми також метро–ритмом. Він буває в розмірі 2/4, 3/4 і т. д. (див. мелодії хороводів «Пташка», «Вінок», «Король», «Кривий танець» та ін.). Деякі з них, наприклад мелодії хороводу «Ой гілля–гілочки», завдяки метро–ритмічній будові набувають ознак, властивих мелодіям польських мазурок. Це в такій же мірі стосується хороводів на іншу тематику (див. «А вже весна»).

Мелодії хороводів відрізняються від мелодій інших груп і своєю формою, яка до певної міри має характер імпровізації. На форму мелодії впливає також мелодичний і говірковий речитатив, який часто використовується в хороводах (див. мелодію «Плету, плету лісочку» та ін.). Вокальні періоди цих мелодій важко розбити на речення, фрази і мотиви. Форма вокального періоду в таких мелодіях цілком залежить від ритмічної структури і обсягу тексту. Проте метро–ритм цих речитативів чітко визначений і протягом усієї мелодії, за поодинокими випадками, не змінюється. Ця особливість речитативів зумовлена танцювальними рухами, які, співаючи, виконують учасники хороводу. Отже, мелодіям хороводів на побутову тематику властиве ладове і ритмічне багатство.

Різноманітні форми переплетення, що утворюють спіралеподібні, закручені, наче завитки лабіринту, лінії, притаманні композиційній структурі українських хороводів. Паралелізм різних мотивів і навіть цілих епізодів, поєднання імітативної та ініціальної символіки відрізняє нижче зазначену групу. Хореографічний малюнок і рух хороводів «Черчик», «Щітка» репрезентують процес навивання нитки. Учасники, тримаючись за руки, ходять навколо дівчини. Через деякий час вона, наче котушка ниткою, обвивається «живою спіраллю», «живим ланцюжком». Спіраль, як відомо, в орнаментально-знаковій системі, виробленій людством, є аналогом лабіринту. А дівчина, яка стоїть нерухомо, мислиться як його центр, невичерпне джерело священної сили. Кожний, кому довелося проникнути до цього осередку, залучається до цієї сакральності.

Своєї пластичної теми набуло і снування. В Росії відомі танці «Сновуха», «Кросни снувати», ігри під назвою «Вірьовка» [66, 287]. «Снувати» означає не тільки виготовлення основи для майбутньої тканини, відомі й інші значення цього слова: літати, плавати туди-сюди, ходити взад і вперед, у різних напрямках. Безконечна вигадлива хода «Кривого танцю», рух хвилястою змійкою в різних напрямках нагадує цю трудову операцію. Ламані, викрутливі та плутані лінії хороводу символізують важкий шлях, блукання в лабіринті: «Ой, кривого танця та не вивести кінця». Відтак «кінець йому та знаходити» означає пошук досконалості і гармонії з божественним, пошук таємної дороги до джерела життя. Часто виконавці тримали у руках яскраві хустки або стрічки. Переплітаються, звиваючись у химерний клубок, символічні нитки людської долі, аріаднівські нитки-дороговкази істинного шляху.

Коловими побудовами, рухливими фігурами, серед яких зустрічаються заплутані рухи, досить типові для «кривого танцю» характеризується жвавий, життєрадісний «Крутях», який побутує у селі Лучини на Волині [168, 42]. Місцеві жителі порівнюють його звивистий, закручений малюнок із вузькими стежками, що прокреслюють болотисту місцевість Полісся. «Між горбами кривий шлях, затанцюємо крутях», – вигукують перед початком танцю виконавці і, тримаючись у парах за руки, дрібно-дрібно похитуючи ними в такт музиці, заплітають вигадливі, примхливі лінії.

Діалектична тріада, що виражена формуло «небо-земля-людина», «народження-життя-смерть» репрезентована в композиційній побудові одного з варіантів «Кривого танцю». Три хлопчики або три гілочки, розташовані у формі трикутника, символізують небо, землю, повітря або основні етапи людського життя. Ці образи-елементи відіграють роль перехідного простору між світами, а безконечна звивиста хороводна лінія, що рухається навколо них, символізує взаємозв'язок творення і деструкції, безперервність і циклічність життєвого процесу, неминучість життя і смерті та подолання смерті через життя. Однією з модифікацій нескінченної кривої лінії, що вимальовувалася під час ведення хороводу, була підковоподібна фігура. Така конфігурація характерна і для закарпатсько-гуцульського «Вербового колеса», «Чиноваті чинити» і для лемківського «Плетення плота» [55, 42].

Надзвичайно насичені темами прядіння-ткацтва хороводні ігри «Льон», «А хто хоче полотно мати», «Конопельки», «Навчу я, навчу», у яких поетапні землеробські епізоди поєдналися з відтворенням виробничого процесу – прядіння з кужеля. Основні обряди, що виконувалися при всіх процесах сіяння, вирощування, збирання та обробки прядильних культур, були жіночою прерогативою. У ритуально-міфологічному контексті льон пов'язаний з мотивом жінки і прядіння, а значить – з ідеєю вмирання і воскресіння. У такій якості льон виступає в давньослов'янських жіночих ініціаціях [18, 42].

Хороводи, композиційні малюнки та рухи яких імітують процес прядіння, були колись частиною давньослов'янського обряду, пов'язаного з жіночими ініціаціями, оскільки, як наголошує Г.Любимова: «використання технологічного коду з ритуальною метою відповідає основній ідеї ритуалу як «діяння», «творення» й пов'язане, зазвичай, з переходом до нового стану» [157, 74]. У цих танках та хороводних іграх, незважаючи на неминучі нашарування та зміни, збереглося багато архаїчних міфологічних понять, образів, мотивів, сюжетів та структур, які в сукупності утворюють досить цілісну картину світоглядних установок, орієнтирів та значень. Учасники таких хороводів не тільки «дублюють» міфопоетичну традицію, імітуючи в реальному часі божественну «гру» творіння, але й самі стають «творцями» в масштабах свого світу, з властивими молодості динамічними процесами й подіями.

Звивисто, складнофігурно, заплітаючи чарівну в'язь примхливих хороводних візерунків, охоплюючи якомога більше простору, наче обплітаючи його «живою» мотузкою, застилаючи полотнищами і килимами, рухаються учасники хороводу. Така хода притаманна танкам «Заплету лісочку», «Плетінь», «Журавля водити». «Журавля водити» – масовий танець, фінальний малюнок якого являв розгорнуте величезне коло. Ведучий дає напрямок хороводу, закручуючи ланцюжок учасників, декілька разів повертаючи за сонцем і проти сонця. Коло розширюється, робиться щодалі більше і більше. Утворюється щось на зразок лабіринту, з якого важко вибратися. Завитків робилося стільки, що неможливо було вийти з хороводу. Аж раптом з цієї щільної людської плутанини якимось дивом в одну мить ватажок розгортав велике хороводне коло. Ця споконвічна лабіринтова гра вимагала дисципліни, витримки, одностайності та вміння зберегти неймовірний лад всім членам колективу (згадаймо знаменитий хоровод Тезея, який наслідував завитки лабіринту і називався «geranos``, тобто «журавлиний»). «Журавля» виконує велика кількість учасників (20-30 чоловік) на широкій площі декілька годин.

Тому довічною є проблема пошуку справжнього «фольклорного джерела», збереження та відновлення згасаючих взірців української танцювальної культури, її невмирущих символів. Походження цих символів приховане, закрите в архетипних «доісторичних», «докультурних» епохах, які ніяк не піддаються інтерпретаційному розкодуванню «до дна», бо останні, власне, не мають дна. «Словом треба оволодіти, мову – вивчити. Музична ж інтонація занурена в глибокі шари несвідомого. Ще глибше вкорінена у несвідомому пластика жестів і танцювальних рухів. І тому фольклористам-хореографам доступна незрівнянно віддаленіша ретроспектива, ніж лінгвістам і навіть етномузикознавцям «, – справедливо вважає В.Алєксеєв [8, 187].

Отже, всі групи рухів які ми використовуємо в хороводах можна поділити на:

1. Танцювальні кроки:

- хороводний крок;

- перемінний;

- приставний;

2. Танцювальні рухи: добираються у відповідності тематики хороводу, та його національної спрямованості ( припадання, упадання, вихилясники, тинки).

3. Образні та імітаційні рухи: в залежності від тематики хороводів («Шевчики», « А ми просо сіяли»).

виходячи з цього ми бачимо, що лексична основа побудови хороводів є дуже простою, але й дуже різноманітною водночас, яка допомагає танцівнику як умога більш виразно передати зміст хороводу.