Logopedia_za_red_Sheremet_M_K_FR10

точки м'язів застосовують спеціальну систему масажу. Вона включає прийоми класичного, сегментарного та периостального масажу в поєднанні з елементами постізометричноїта антигравітаційної релаксації. Ефективне проведення біомеханічної корекції потребує відповідної підготовки суглобово-м'язового апарату із застосуванням релаксаційних методик масажу. Для збільшення рухливості кінцівок використовують елементи мобілізаціїїх суглобів, для впливу на тригерні зони — прийоми точкового масажу, активізації гіпотонічних, бездіяльних м'язів — прийоми тонізуючого масажу.

Ритмічна гімнастика. З метою розвитку рухових можливостей, поліпшення емоційної сфери, інтелектуальних та комунікативних функцій в реабілітаційному центрі проводять групові заняття з ритмічної гімнастики. Вони грунтуються на ігрових методах з використанням музики і танців. Групи пацієнтів формують залежно від віку та рівня моторного розвитку. Позитивний емоційний фон сприяє освоєнню пацієнтами нових як моторних, так і комунікативних навичок. До участі у групових заняттях активно залучають батьків. Ці заняття спрямовані не лише на розвиток і вдосконалення моторної сфери пацієнта, а насамперед на розвиток соціальної поведінки дитини, активацію мотивацій особистості до одужання та зміцнення віри у власні сили.

Апітерапія. Для стимуляції захисних сил організму, локального поліпшення кровообігу, трофіки та метаболічних процесів застосовують воско-гіарафінові аплікації та методику бджоловжалювання. Перед апітерапією проводять алергологічний тест на продукти бджільництва. Воско-парафінові аплікації застосовують у вигляді теплових обгортань різних груп м'язів та суглобів за певною схемою. Крім теплової дії, вони впливають на м'язово-суглобовий апарат унаслідок дифузії біологічно активних речовин крізь шкіру. Для бджоловжалювання виділяють місця за ходом суглобової щілини суглобів з контрактурами, зони міофасціальних тригерних точок та болісні периостшіьні зони. Використання видаленого з бджоли жала дає можливість дозувати введення бджолиної отрути та зменшити негативний вплив чинника страху.

Механотерапія. Засоби механотерапії використовують для розвитку сили м'язів, поліпшення координації рухів та формування правильного рухового стереотипу. Тренування м'язів нижніх кінцівок проводять за допомогою апаратів важільного типу. Добор о vi довжини важелів, маси обтяження та кількості повторів забезпечується оптимальний тренувальний режим. Для розвитку сили та витривалості м'язів верхніх кінцівок здебільшого застосовують апарати блочного типу. Для формуван-

185

ня правильного стереотипу рухів та поліпшення координації проводять заняття на біговій доріжці та велотренажері. Використовують також апарати типу віброекстензора, в яких дозована дія тепла, вібрації та механічного масажу паравертебральних зон сприяє мобілізації суглобів хребта.

Біодинамічний корекиійний костюм «Спіраль». Під час проведення занять з лікувальної гімнастики, механотерапії та звичайної рухової активності пацієнтів з ДЦП для забезпечення правильної постави тіла та корекції рухових порушень використовують біодинамічний корекційний костюм «Спіраль». Він дає змогу докладати додаткових коригувальних зусиль потрібної сили та напрямку до відповідних частин тіла пацієнта, не обмежуючи при цьому загальної рухливості. У створенні пристрою використано ідею професора К. Семенової про доцільність застосування у цієї групи пацієнтів принципу динамічної антигравітаційної корекції рухів.

Костюм корекції рухів — це система еластичних пружних тяг, прикріплених до спеціальних опорних елементів — жилета, шортів, наколінників, налокітників, напіврукавичокта чобітків. Тяги костюма, завдяки своїм пружним властивостям, забезпечують потрібне коригувальне зусилля, а спеціальна липка поверхня тяг дає змогу прикріпляти їх до опорних елементів у будь-якому місці і тим самим довільно вибирати точку прикладення та напрямок дії цього зусилля залежно від особливостей порушення рухів та поставленої мети лікування.

б.б. Нейротранспдантаиія в разі дитячого церебрального паралічу

Нейротрансплантація є окремим специфічним напрямом трансплантації органів і тканин взагалі. Під цим терміном у літературі розуміють трансплантацію тканини надниркових залоз або ембріональної (фетальної) мозкової тканини в центральну нервову систему (головний чи спинний мозок).

Пошук методів відновлення втрачених або порушених функцій головного мозку є одним з найактуальніших завдань сучасної нейрохірургії та неврології. Загальновідомо, шо нервові клітини не відновлюються. Від народження у людини від 20 до 50 млрд нервових клітин, з яких понад 100 млн — це нейрони основних структурних елементів мозку. Щодня людина втрачає від тисячі до десятків тисяч нервових клітин, сотні тисяч або мільйони нейронів ушкоджуються та гинуть унаслідок черепномозкових травм, захворювань мозку або порушень кровообігу, шо призводить до тяжкої інвалідизації. Запобігти прогресуван-

186

н о серйозної патології можна за допомогою трансплантації ембріональних тканин.

Численні експерименти довели, що головний мозок Є "імунологічно привілейованим», тобто у ньому не діють закони відторгнення, пов'язані з імунологічною несумісністю. Дослідженнями встановлені умови, необхідні для приживлення трансплантата. Оскільки ця ембріональна тканина є недиференційованою, то пересаджують маленькі шматочки її, старанно готуючи ложе для трансплантата. Доведено, що трансплантат не тільки приживляється, а й диференціюється, розростається і встановлює тісні морфологічні зв'язки з мозком дитини.

Нині нейротрансплантації виконують у 14 країнах світу: Швеції, Кубі, США, Великій Британії, Китаї, Мексиці, Іспанії, Чехії, Словаччині, Польщі, Україні, Росії, Японії, Франції. Всього у світі виконано понад 3 тис. нейротрансплантацій за різних видів патології. Враховуючи власні багаторічні експериментальні дані та досвід нейротрансплантації в інших країнах, вважаємо, що нейротрансплантацію слід проводити у тієї категорії хворих на ДЦП, у якої інші методи лікування не дали ефекту. Адже причиною рухових порушень у разі ДЦП є два основних чинники — гіпоксія підчас пологів та черепно-мозкова пологова травма, тобто два види патології. Після обговорення цього питання вчена рада Інституту нейрохірургії дозволила проведення нейротрансплантації у хворих на ДЦП. Першу операцію виконано у березні 1989 р. В подальшому було розроблено технологію нейротрансплантації у хворих з наслідками апаїічного синдрому, ішемічного інсульту та черепно-мозкової травми. Враховуючи рекомендації Всесвітньої медичної асоціації та досвід закордонних колег, в Україні розроблено 14 положень, обов'язкових для всіх нейрохірургів країни, що проводять нейротрансплантацію. Ці положення регламентують морально-етичні та правові аспекти нейротрансплантації і виходять з концепції Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка чітко наголошує: все, що робиться для збереження життя і здоров'я людини, є етично виправданим.

Нині в Інституті нейрохірургії найбільший досвід нейротрансплантацій за ДЦП — понад 500 операцій. Це — пріоритет української нейрохірургії.

На операцію відбирають хворих із тяжкими формами ДЦП, у яких попередньо проведене тривале консервативне лікування виявилося неефективним. Згоду на операцію дитини дають батьки. Госпіталізують дитину обов'язково разом з матір'ю. Ембріональну тканину беруть під час аборту у молодих здорових жінок, які переривають вагітність з власної ініціативи. Враховуючи те, що не завжди донорів обстежують якісно та повною

187

мірою, обов'язково вдаються до повторного обстеження; крім того, перед трансплантацією проводять контроль ембріональної тканини на стерильність.

У лютому 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про трансплантацію органів і тканин», який дає можливість на легітимних офіційних засадах вирішувати морально-етичні та правові питання нейротрансплантації.

Вже розроблено технологію зберігання та використання ембріональної нервової тканини, що дає змогу створювати банки тканин, повноцінно проводити лабораторне дослідження на всі види вірусоносійства, вибирати тканини відповідно до строків гестаціїта забезпечувати потрібну кількість їх. Відпадає потреба в ургентних трансплантаціях, усі операції виконуються планово. А основне те, що виключається ціла низка морально-етич- них проблем, пов'язаних з особливостями забору ембріональних тканин у потенційних жінок-донорів.

Оперативні втручання з трансплантацією ембріональної мозкової тканини за цим методом малотравматичні, проводять їх дуже швидко (30—45 хв).

Операцію виконують таким чином: під загальним наркозом фрезою діаметром 2,5—3 мм накладають трепанаційний отвір над зоною ураження мозку (найчастіше це гіремоторна зона лобової частки). Після розрізання твердої мозкової оболонки маленькі шматочки ембріональної мозкової тканини (2—3 мм3) кількістю 5—10 шт. спеціальним інструментом уводять у паренхіму кори прецентральних звивин півкуль головного мозку. Зшивають тверду мозкову оболонку. Проводять пластику кісткової вади. Накладають шви на м'які тканини голови. За потреби введення ембріональної тканини у глибинні структури мозку використовують стереотаксичний апарат.

Післяопераційний період зазвичай характеризується відсутністю ускладнень або погіршенням стану хворих більш ніж у 500 випадках оперативних втручань.

За результатами динамічного спостереження, позитивну динаміку виявлено у 63 % хворих зі спастичною формою ДЦП. у 82 % дітей з атонічно-астенічною формою і лише у 24 % хворих зі змішаною формою захворювання. Негативно позначаються на результатах лікування високий рівень нейросенсибілізаціїдо нейроспецифічних білків, вік хворих понад 8—10 років, наявність вираженого гіперкінетичного синдрому та епісиндрому.

Проведені дослідження показують, що нейротрансплантація здійснює імунокоригувальний та імуностимулювальний вплив у разі дитячого церебрального паралічу, якому притаманний вторинний імунодефіцит. Завдяки цьому відпадає потреба у використанні імунодепресантів.

188

Крім того, трансплантація ембріональної мозкової тканини позитивно впливає на метаболічні процеси у мозку завдяки замісному ефекту трансплантованого матеріалу.

Порівняння результатів дослідження вмісту дофаміну та гам- ма-аміномасляної кислоти (ГАМК) у лікворі хворих зі спасти- ко-гіперкінетичними формами ДЦП до та після трансплантації ембріональної мозкової тканини свідчить, що після трансплантації здебільшого у хворих спостерігається зниження рівня нейромедіаторів у субарахноїдальному лікворі.

Одним із пояснень визначеної тенденції є те, що під час трансплантації зростає ступінь інтегрованості мозкових структур та відновлюється специфічне перероблення аферентного інформаційного потоку. Такий ефект спричинює зниження вмісту нейромедіаторів, специфічних для висхідних інтегральних систем мозку. Відновлення інтегральних зв'язків також призводить до зниження рівня ГАМК у лікворі.

Таким чином, трансплантація ембріональної мозкової тканини є перспективним методом, який нині дає добрі результати у лікуванні ДЦП. Застосування цього методу потребує ретельного аналізу характеру ураження мозкових структур. На основі результатів визначення дофаміну та ГАМК в субарахноїдальному лікворі деталізують рівень розладу інтеграції функціональних структур мозку та об'єктивізують результати оперативного втручання, а також коригують повторні нейротрансплантації.

6.7. Санаторно-курортне лікування хворих на дитячий церебральний параліч

Санаторно-курортне лікування в Україні, спрямоване на реабілітацію хворих з різними патологіями нервової системи, має широкі можливості. На думку вчених (І. Самосюка, І. Галіноїта ін.), воно показане в разі: дитячого церебрального паралічу (ДЦП) на стадіях, що підлягають санаторному лікуванню; наслідків пологової травми; травм головного мозку в ранньому дитинстві; наслідків енцефалітів та менінгоенцефалітів; компенсованої гідроцефалії; усіх форм перинатальних цереброспінальних синдромів. Загальна вакцинація проти поліомієліту, проведена наприкінці 50-х років минулого століття, сприяла практично повному зникненню цього захворювання. У зв'язку з цим місця в оздоровчих дитячих закладах на грязьових курортах, створені для лікування хворих з наслідками поліомієліту, почати стихійно заповнювати діти, хворі на дитячий церебральний параліч. Терміново було створено концепцію реабілітації дітей з патологією нервової системи, у тому числі хво-

189

рих на ДЦП. Були відкриті спеціалізовані реабілітаційні відділення ЗАТ Укрпрофоздоровниці для лікування дітей з ДЦП у Львівській області, у містах Євпаторії і Саках.

Основними завданнями санаторно-курортного лікування дітей, хворих на ДЦП, є:

•відновлення та поліпшення функції опорно-рухової системи;

•корекція і виховання правильної вимови та артикуляції;

•лікування психосоматичних розладів;

•продовження лікування, яке проводили у стаціонарі;

•дидактично-виховна робота;

•розроблення індивідуальних програм реабілітації. До курсу лікування входять:

1.Рефлексотерапія. Застосовують незалежно від форми ДЦП,

звпливом на зони голови, артикулярні зони, задній та передній серединні меридіани та меридіани сечового міхура. У рефлексотерапії ДЦП нині використовують усі варіанти — від класичної акупунктури до сучасних методів у поєднанні з лазеропунктурою і мікрохвильовою резонансною терапією (МРТ). Найдоцільнішим є поєднання в одному сеансі двох або трьох варіантів рефлексотерапії з різними фізичними чинниками — класичної акупунктури і лазеропунктури, подразнення пучком голок, електропунктури і мануальної терапії.

2. Апаратна фізіотерапія передбачає електричну стимуляцію, електрофорез, лазеротерапію, мікрохвильову резонансну терапію.

Електрична стимуляція сприяє розвитку рухових функцій, поліпшує кровообіг і трофіку паретичних м'язів.

Для електростимуляції використовують різні апарати: «Ам- гіліпульс-ЗТ», «Біотрон», «Біон», «Тонце-1», «СНІМ-1», «2-8», «2-Ю», «Мета», «СНМ2-01».

Завдяки впливу на руховий нерв імпульсним струмом скорочуються м'язи. Тривалість процедури від 1—2 до 10—15 хв, щодня або через день; курс 12—15 процедур.

Стимуляцію здійснюють до появи тетанічних скорочень м'язів. Параметри стимуляції добирають індивідуально. Фізіотерапевтичні процедури призначають після бальнеопроцедур, але перед масажем.

Електрофорез:

•лідаза в разі резидуальних перинатальних та цереброспінальних синдромах — 0,1г лідази в 30 мл буферного розчину; ак-

тивний електрод розміщують у шийно-грудному ВІІІДІЛІ, пасивний — у попереково-крижовому; струм 0,01 мА/см2 з на-

ростанням до 0,05—0,1 мА/см2 по 10 ХВ, на курс 15 процедур;

•прозерин 0,1 % з плюсового електрода 0,01—0,1 мА/см2 по 10 хв 15 процедур;

190

•йодид калію 2—3 % з мікусового електрода 0,01—0,1 мА/см2 по 10 хв 15 процедур.

Лазеротерапія. Сучасні підходи до рефлексотерапії за ДЦП цілеспрямовано поєднують в одному сеансі 2 або З її варіанти з різними фізичними чинниками. Наприклад, класичну акупунктуру і лазеропунктуру, подразнення пучком голок і мікрохвильову резонансну терапію, електроакупунктуру і мануальну терапію.

Доза лазерного випромінювання за один сеанс не має перевищувати 12 Дж/см2 на точку акупунктури і 0,5 Дж/см2 за кон- тактно-сканувального методу в окремій зоні черепа.

У разі гіпопаретичної форми ДЦП дотримуються певних особливостей: на стороні парезу в точках кінцівок діють по 20— 30 с на одну точку (1—2 Дж/см2 ), а на здоровій — по 10—20 с (0,5—1 Дж/см2). Лазеротерапію проводятьтакожв інших зонах, як і за інших форм ДЦП.

Слід зазначити, що за гіперкінетичної форми ДЦП поряд з тетрапарезом виявляється гіперкінез різного характеру. Тому поряд із зонами, які використовують у разі тетрапарезу, впливають на зони голови (черепа) й аурикулярні точки.

Особливістю лазеротерапії в разі атонічно-астатичної (гіпо- тонічно-атактичної) форми ДЦП є те, що на корпоральні точки потрібно впливати невеликими дозами лазерного опромінювання — 0,2— 1 Дж/см2. Важливим у лікуванні хворих цієї форми ДЦП є використання методики подразнення пучком голок у зонах не тільки навколохребтових ліній, а й гіпотонічних м'язів. Ефективною є також електростимуляція, яку проводять через 2—3 год після лазеротерапії.

Мікрохвильова резонансна терапія. Для проведення мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) використовують апарати «Поріг» і серії «МІТ». Курс лікування 10—12 сеансів по 20— 25 хв, 5—6 курсів на рік з перервою від 3 тижнів до 1 міс. Для підтримання досягнутого ефекту після цього показане проведення 2—4 курсів МРТ упродовж наступного року. Сеанс МРТ проводять у лежачому або стоячому положенні дитини.

3. Грязелікування. Грязьові аплікації на комірцеву зону сприяють поліпшенню показників церебральної гемодинаміки, як наслідок, поліпшується функціональний стан центральної нервової системи. Удітей із ДЦП знижується м'язовий гіпертонус, поліпшується функція вестибулярного апарату, збільшується м'язова сила, наростає обсяг рухів, завдяки чому поліпшується статокінетична функція, виникають нові рухові стереотипи. Після курсу грязелікування діти опановують нові рухові можливості: починають сидіти, стояти, ходити. Розширення рухових можливостей дитини позитивно впливає на функиіональ-

191

192

Протипоказанням до проведення педоїдотерапії, крім загальних, є судомні стани і епілепсія.

4. Лікувальна фізкультура. Її завданням є відновлення рухових розладів, навчання дитини життєво необхідного вміння ходити, стояти, сидіти, користуватися побутовими предметами; сприяння виробленню точності рухів; запобігання розвитку контрактур і поліпшення функції дихання та кровообігу.

Методики залежать від віку, фізичного стану дитини та форми захворювання і локалізації пошкодження.

Заняття, як групові, так і індивідуальні, проводять у вигляді гри в супроводі музики. Використовують гімнастичні палки, «шведські» стінки, лавки, гантелі, еспандери, тренажери та інші пристрої. Дітей навчають утримувати рівновагу, робити швидкі повороти, застосовують методи розслаблення м'язів. Важливо не перевантажувати дітей! Влітку заняття проводять на відкритому спортмайданчику та в басейні.

5. Допомогалогопеда-дефектолога. Оскільки корекція і виховання звуковимови є процесом тривалим, хворих поділяють на дві основні групи:

1. Діти, які перебувають на обліку у логопеда за місцем проживання і проходять курс лікування. Для таких пацієнтів розробляють схему лікування і фіксації досягнутих результатів та їх подальшого розвитку.

2. Діти, які вперше направлені до логопеда. їхні батьки часто не усвідомлюють, що дитина має проблеми з мовленням. Таким дітям встановлюють логопедичний діагноз, розробля-

ють та реалізовують первинне логопедичне лікування. Методики та особливості логопедичного впливу в обох гру-

пах залежать від кожного конкретного випадку і описані в спеціальній літературі.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення такого мовленнєвого порушення як дизартрія.

2.Схарактеризуйте особливості моторики артикуляційного апарату осіб з дизартричними розладами.

3. Які причини виникнення дизартрій?

4.Схарактеризуйте ступені прояву псевдобульбарної дизартрії.

5.Розкрийте особливості прояву стертих форм дизартрії.

6.Розкрийте зміст роботи з обстеження дітей з дизартричними порушеннями.

7.Схарактеризуйте основні напрями і методи логопедичного впливу, спрямованого на корекцію дизартричних порушень.

РОЗЛІА

ПОРУШЕННЯ

ПИСЕМНОГО

МОВЛЕННЯ

Історичний аспект та сучасний стан проблеми

порушень писемного мовлення

Проблема порушень писемного мовлення в учнів є однією з найскладніших та найактуальніших для шкільного навчання. Повноцінне оволодіння писемним мовленням на початковому етапі шкільного навчання є необхідною передумовою для успішного засвоєння шкільної програми, формування особистості дитини та її соціальної адаптації, озброює новими засобами мовленнєвої комунікації у письмовій формі.

Початок вивчення порушень письма і читання у дітей припадає на другу половину XIX ст. Уведення в країнах Західної Європи державної шкільної освіти дало змогу виявити особливу категорію дітей, які були неспроможні оволодіти грамотою, незважаючи на нормальний розвиток.

Утой період переважала думка, шо порушення писемного мовлення є частковим проявом розумової відсталості (Ф. Бахман,

Г.Вольф, Б. Енглер).

У1877 р. А. Куссмауль вперше визначив порушення письма і читання як самостійну патологію мовленнєвої діяльності.

У1896 р. англійський лікар В. Морган описав 14-річного хлопчика з нормальним інтелектуальним розвитком, у якого були великі труднощі у читанні та письмі. В 1897 р. аналогічний випадок описав англійський лікар-окуліст Керр, а в 1905 р. вийшла праця Томаса, яка узагальнила спостереження ста випадків подібних станів.

Праці Д. Гіншельвуда в 1900—1907 pp. підтвердили думку дослідників, що порушення читання та письма не завжди супроводжують розумову відсталість. Він уперше назвав утруднення в опануванні читання та письма термінами «алексія» і «аграфія» незалежно від ступеня прояву їх.

194