Бронзовий вік (II—I тис. До н. Є.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами у господарському, політичному та культурному житті суспільства.

У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землеробства. У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З часом у цьому регіоні з´явилося орне землеробство. У бронзову добу у Поліссі головною формою землеробства в цьому регіоні було підсічно-вогняне. Орне землеробство, очевидно, не розвивалося.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

1)    помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві ;

2)    завдяки зростанню продуктивності праці з´явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3)   з великосімейної громади виокремилася мала сім´я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4)   у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен

5)   ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динамічним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий суспільний поділ праці — виокремлення скотарських племен з-поміж інших; почали формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес.

2. Культура кіммерійців, скіфів, греків, сарматів на українських землях

На початку 1 тис. до н.е. територію України заселяли кімерійці (одне із тракійських племен), які активно запозичували здобутки тих народів, які вони приборкали ( одяг, прикраси, ужиткові речі). Вони сприяли поширенню кінського та військового спорядження, яке мало елементи мистецтва: фігурні пряжки, кольчуги, орнаменти з ромбів, квадратів, спіралей з довершеними геометричним стилем. Кіммерійці оволоділи секретами виготовлення зброї з заліза, знали ковальську справу та зварку металів. З асірійських джерел відомо, що на поч. VІІ ст. до н.е. вдерлися у Малу Азію (Фрігія, Лідія), значна частина їх осіла а межах східного Приазов’я.

Скіфська культура. На зміну кимерійцям наприкінці 8-7 ст. до н.е. прийшли скіфи (скити) як утворення місцевих (нащадків трипільців) і кочових іранських племен. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. Скіфи–землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У свою чергу, греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші. У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного мистецтва: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Як єдине політичне об`єднання степова Скіфія припинила існування у 4-3- ст. до н.е., коли скіфів витісняють споріднені з ними кочовики іранського походження – сармати, які панували до 2 ст. н.е. На зміну їм прийшли кочівники роксолани (алани).

У 3 ст. на території України розселяються готи , а у 4 ст. племена турко-фіно-монгольського (ймовірно, з території північного Китаю) чи урало-алтайського походження (науковцями не встановлено їх первинне походження) гуни знищують аланів (близько 370 р.) та просуваються аж до Карпат, витіснивши готів у Крим і Таврію. У середині 5 ст. гуни на чолі з легендарним ватажком Аттілою відійшли на захід, а в Україну прийшли нові кочові орди – болгари, потім авари (обри). Близько 6 ст. з`явились слов`яни.

Сарматія. У ІІІ ст. до н.е. під тиском войовничих племен сарматів Велика Скіфія втрачає провідні позиції і розпадається на окремі державні утворення. Сармати панували у Причорномор’ї майже 600 років. У ІІ-І ст.. до н.е. вони розселилися на просторах від Дону до Дніпра. Головний політичний центр – м. Танаїс у гирлі Дону. Характерно: рабовласницький устрій, монархія на чолі з царями, обкладання даниною покорених народів, воєнні пограбування, контроль за торгівлею. Війна і грабіжництво – це почесна і престижна справа. Наводили жах на на античний світ до ІІІ ст.. н.е. Вторгнення готів, понім гунів припиниди існування Сарматії.

Грецькі колонії. Осілі та кочові племена, які населяли Північне Причорномор`я, вступаючи у торгівельні і військово-політичні відносини з античними державами Середземномор`я, зазнали впливу античної рабовласницької цивілізації, особливо завдяки грецькій колонізації причорноморських земель та утворенню там грецьких міст-колоній. Перше поселення з`явилось у 7 ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. У 6 ст. до н.е. було засновано Ольвію (тепер на території Миколаївської області), Феодосію (у Криму), Пантікапей (сучасний Керч); в останній чверті 1 ст. до н.е. засновано Херсонес (сучасний Севастополь), Тіру (Білгород-Дністровський Одеської області), Керкінітиду (Євпаторія), Німфей (Керч), та ін. Розквіту вони досягли у 5-4 ст. до н.е. та проіснували до 4-5 ст. н.е. Вже у 30-х рр.3 ст. н е. почався їх економічний занепад і соціально-політичний розклад, що посилився внаслідок навали готів і гунів та просунення слов`ян до берегів Чорного моря і на Балкани. У 4 ст. припинила існування як місто-держава Ольвія, а Херсонес перейшов під владу Візантійської імперії і як м.Корсунь був знищений навалою Золотої Орди у середині 15 ст.

Грецькі міста-колонії були рабовласницькими полісами (містами-державами). Державний устрій грецьких міст Причорномор`я був аналогічний політичному устрою античних полісів Греції. За формою правління у 5-2- ст. до н.е. більшість з них були демократичними республіками, а з 1 ст до н е.- аристократичними республіками. Вищий орган державної влади – Народні збори, в яких брали участь лише повноправні громадяни міста (чоловіки-уродженці) віком з 25 р. Вивозили з України худобу, рибу, мід, віск, футра, вовну та збіжжя, привозили сюди вино, оливу, матерії, металеве знаряддя, розмальований, глиняний й металевий посуд, всяку галантерію а навіть... нагробні памятники.