2. Початок перебудови і культурний процес у другій половині 80-х рр.

В середині 80-х рр. почалося чергове реформування освіти. За оцінками експертів рівень підготовки фахівців відставав від світового. Посилилася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років, 8-річні школи реорганізовувалися у 9-річні, середні у 11-річні. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, жорсткий партійний контроль, заорганізованість навчально-виховного процесу, ігнорування національного фактору.

У науковій сфері проявлявся застій, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Але під час перебудови почала зростати кількість науковців, їхня кількість у 1989 р. досягла 220 тис. чол. ( з них 6,8 тис. докторів наук і 73,7 тис. кандидатів наук). Перевага надавалася прикладним дослідженням за рахунок фундаментальних. Понад 90% технологічних розробок не впроваджувалося у виробництво.

На противагу застійним явищам у музично-пісенній творчості проявлялась оригінальність та національний колорит ( композитор В.Івасюк, ансамбль «Смерічка», співаки В. Зінкевич, Н.Яремчук, С. Ротару). Але в цілому в існуючій системі цінностей їхня творчість пов’язувалася з здобутками радянської соціалістичної системи. Значною подією в культурному житті стало проведення Першого фестивалю «Червона рута» (Чернівці, 1989 р.)

Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т.Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. У 1987 р. в Києві був створений Український культурологічний клуб, в якому активно співробітничали представники демократичної інтелігенції, дисиденти. На початку 1988 р. відновила свою діяльність дисидентська група «Український хельсинський союз»(УХС) на чолі з Л. Лук’яненко. Філії групи працювали в різних регіонах України. В липні 1988 р. у Львові пройшли багатотисячні мітинги за участю представників творчих союзів, національно-культурних об’єднань та УХС. Мітингуючі вимагали демократизацію суспільства і національне відродження. 13 листопада 1988 р. в Києві пройшов 20-тис. мітинг, присвячений екологічним проблемам. Було піднято питання про відповідальність посадових осіб за замовчування дійсних наслідків Чорнобильської катастрофи. Подібні мітинги прокотилися по всій Україні.

Роль авангарду у розвитку української культури, ліквідації «білих плям» історії відіграла Спілка письменників України та її центральний орган – газета «Літературна Україна». На її сторінках провідні позиції займали О.Гончар, Б. Олійник, В. Яворівський. Почався друку заборонених раніше творів В.Винниченка, М. Грушевського, М. Зерова, М. Хвильового та ін.

Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений “Закон про мови в Українській РСР". Статус української мови як державної закріпила Конституція України.