История(книга)

сини з Польщею, Литвою, володимиро суздальськими князями. Проте коаліції створити не вдалося.

Із середини ХІІІ ст. Галичина і Волинь вперше стали об’єктом зацікав лень Римської курії. Безпосередньо руських справ торкалися сім папських

послань травня 1246 р., у тому числі адресованих безпосередньо найсві

тлішому королю Русі – Данилові Галицькому: Папа пропонував опіку Святого Престолу і переговори про з’єднання Руської церкви з Римом з

метою організації спільної боротьби проти монголів. У 1253 р. Данило Галицький погоджується на унію руської православної церкви з католиць

кою. Проте плани Римської курії щодо створення всеєвропейської коаліції для війни з монголами реалізувати не вдалося, тож і проект поєднання

церков втратив в очах Данила політичний інтерес і в життя запроваджений не був. Проте наслідком контактів зі Святим Престолом стала урочиста

коронація галицько волинського правителя в Дорогочині в грудні 1253 р. Данило уклав таємний договір із литовцями проти татаро монголів, але

невдовзі литовці його розірвали, й він залишився сам на сам з Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило відбив наступ військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих дій князю вдалося відвою вати землі вздовж Південного Бугу, Случі, Тетерева. Проте хани пильно

стежили за «благонадійністю» своїх окраїнних васалів, організовуючи ка

ральні акції. Саме так обернулися події 1258 1259 рр., коли темник Бурун дай, простуючи через володіння Данила на Литву, наказав розібрати щойно

збудовані міські укріплення. Сил для масштабної війни з монголами не вистачало, тож восени 1259 р. під особистим наглядом Бурундая було розкопано і спалено фортецю у Володимирі, розібрано укріплення Луцька, Крем’янця, Львова та деяких інших замків. Збереглися тільки оборонні споруди Холма. Саме тут після хвороби й помирає у 1264 р. князь Данило Галицький.

Нові терміни і поняття

Унія (від лат. «унио» – єднання) – об’єднання православних та католицьких церков, з визнанням главенства Папи Римського при збереженні своїх обрядів та богослужіння.

Ярлик (від тюрк. «ярлек» – наказ ) – пільгові грамоти монголо татарських ханів Золотої Орди підвласним світським та духовним феодалам.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Галицько Волинський літопис // Ізборник // // http:// litopys.org. ua/

2.Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – С. 75 84.

3.Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – С. 50 56.

4.Котляр М. Галицько Волинська Русь. – К.: Видавничий дім «Альтернати ви», 1998. – С.192 212. (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т.5).

5.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 68 76.

Мапа 2.

Київська держава за князів Володимира та Ярослава (980B1054 рр.)

82

МАТЕРІАЛИ ІЗ ЗАКРІПЛЕННЯ ТЕМИ 2

ПИТАННЯ З САМОКОНТРОЛЮ

1.Чи вірне твердження, що давньоруська державність виникла у 882 р.?

2.Якими були основні тенденції політичного життя русичів у період правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава)?

3.«Повість минулих літ» містить легенду про вибір віри князем Володимиром. Чи існували реальні альтернативи християнству у

Київській Русі Х ст.?

4.Чому князь Ярослав отримав прізвище «Мудрий»?

5.Чи були у феодальній роздрібленості позитивні наслідки?

6.У чому полягають причини загибелі Галицько Волинської дер жави?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Княгиня Ольга встановила «уроки». Це означало, що було:

А) визначено розміри повинностей на користь київських князів; Б) запроваджено обов’язкове відвідування Києва князями сусідніх

земель;

В) створено школи при церквах та монастирях, які давали почат

кову освіту.

2. «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на

Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться». Такими були плани київського князя:

3. Чи відповідають історичній правді такі твердження:

А) Ярослав Мудрий завдяки шлюбам своїх дітей встановлював

династичні зв’язки з володарями наймогутніших держав Європи: 1)

так, 2) ні;

Б) Софіївський собор був пам’ятником перемоги русичів над печенігами: 1) так, 2) ні;

83

В) частина Києва, що називалася «містом Ярослава», була збудо вана синами Ярослава Мудрого в його честь: 1) так, 2) ні.

5. Серед наведених тверджень щодо результатів внутрішньої політики Данила Галицького виберіть правильні:

А) досяг згоди з боярами і спільно з ними – через боярську

раду – вирішував усі питання внутрішньої політики; Б) здолав боярську опозицію і зміцнив князівську владу;

В) захистив від боярської сваволі та надмірної експлуатації галиць

ких селян і міщан; Г) запровадив нові повинності і збільшив залежність селян від

великих землевласників; Д) розбудував існуючі і заснував нові міста;

Е) правив своєю державою спільно з братом Васильком у злагоді;

Є) підпорядкував своїй владі Київ, куди посадив свого воєводу; Ж) прийняв королівську корону від папи Римського, погодившись

на церковну унію; З) створив окрему Галицьку митрополію.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1.На основі викладеного вище матеріалу складіть історичний

портрет князя Володимира Великого.

2.Вкажіть на мапі № 2 назви державних (племенних) утворень того часу, розташованих на сході, півночі та заході українських земель.

84

ТЕМА 3. ЛИТОВСЬКОBПОЛЬСЬКА ДОБА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

(40Bі роки ХІV ст.– середина ХVІІ ст.)

3.1. ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ЗАХОПЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

ПОЛЬЩЕЮ В СЕРЕДИНІ ХIV СТ.

Боярська змова, через яку загинув у 1340 р. галицько волинський князь Юрій ІІ Болеслав, стала сигналом до втор гнення Польщі, яка бажала розширити власні території та сфери впливу, в українські землі. Польський король Казимир

ІІІ вже через кілька днів після смерті Юрія захопив Львів та пограбував княжий палац на Високому замку. У відповідь місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став бо ярин Дмитро Дядько (Дедько), один з найближчих радників покійного Юрія Болеслава. Повстанці не тільки визволили власні землі, а й, заручившись допомогою татар, спустошили польські землі до Вісли. Протистояння завершилося досягнен ням компромісу: Казимир ІІІ був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той – формальне верховенство польського короля. Під титулом управителя, або старости, Руської землі він здійснював до своєї смерті у 1344 р. по суті незалежну політику, визнаючи себе васалом одночасно трьох сусідних володарів – польського короля Казимира ІІІ, короля Угорщини Лайоша Великого та литовського князя Любарта (Дмитра) Гедиминовича, який після смерті Юрія був запроше ний на волинський престол одним з боярських угрупувань.

Після смерті Дедька відбувається активізація боротьби Польщі, Литви та Угорщини за галицько волинські землі. У 1344 1345 рр. Казимир зумів відторгнути від галицьких теренів Сяноцьку землю, а в 1349 р. здійснив масштабний похід на Русь, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Наступного року Володимир, Берестейщину і Белзьку та Холм ську землі волинцям вдалося відбити (але у війнах 1365 1366 та 1376 1377 рр. Холм та Белз знов повернуті Польщі), боротьба за Галичину продовжувала тривати з перервами та перемінним

85

успіхом аж до 1387 р., коли Польща остаточно приєднує Галичину.

Дo смeртi кoрoля Влaдислaвa Яґaйлa (у 1434 р.) aнeксoвaнa тeритoрiя Гaличини щe нe булa пeрeтвoрeнa нa прoвiнцiю Пoльськoї дeржaви, вважаючись пeрсoнaльнoю влaснiстю кoрoлiвськoгo трoну як дoмeн Кaзимирa Вeликoгo тa йoгo oнуки Ядвiґи, a дaлi її чoлoвiкa й спaдкoємця Яґaйлa. Тoй, прaвдa, Єдлинським привiлeєм 1430 р. пoклaв пoчaтoк пeрeвeдeнню руськиx oкoлиць з oсoбливoгo стaтусу нa зaгaльний, прoтe oстaтoчнo цe булo зaвeршeнo вжe йoгo синoм, кoрoлeм Влaдислaвoм III, який у 1434 р. пoширив дiю Єдлинськoгo привiлeю нa всю Гaличину та Зaxiднe Пoдiлля. Згiднo з нoвoзaпрoвaджeним aдмiнiстрaтивним пoдiлoм тут вiднинi ствoрювaлoся Руськe вoєвoдствo з зeмлями Львiвськoю, Пeрeмишльськoю, Сянoцькoю, Гaлицькoю i Xoлмськoю тa Пoдiльськe вoєвoдствo з цeнтрoм у Кaм’янцi Пoдiльськoму. У 1462 р. нoрми Єдлинськoгo привiлeю були рoзпoвсюджeнi i нa приєднaнe вiд Мaзoвiї Бeлзькe князiвствo (вiднинi вoєвoдствo). В нових воєводствах відмінялося руське судочинство та вводи лося польське. Розпочинаються форсовані процеси полоні зації, латинізації та окатоличення галицької знаті, яка нама галася отримати рівний з поляками правовий статус, фіксують ся релігійні та національні утиски місцевого населення.

Нові терміни і поняття

Васал (від лат. «васус» – слуга) – у середньовічній Європі феодал, що знаходився у системі відносин особистої залежності від іншого феодала – сеньйора, який надавав своєму васалу феод – земельне володіння за умови несення певної (передусім, воєнної) служби.

Домен (віл лат. «домініум» – володіння) – сукупність спадкових земель них володінь короля, на які поширювалася й його політична влада.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Супрасльський літопис // Ізборник // // http:// litopys.org. ua/

2.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 85 87.

3.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 74 79.

86

3.2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

Литовське князівство розпочало проникнення на південно західну Русь ще на початку XIV ст. Великий князь Литовський Гедимін (1316 1341 рр.) у 20 х роках захопив Берестейщину і Підляшшя. Його наступник Ольгерд (1345 1377 рр.), скористав шись послабленням Золотої Орди, витіснив татарських ханів і приєднав до своїх володінь у 40 60 роках XIV ст. Чернігово Сіверщину, Київщину, Переяславщину. Після перемоги у 1362 р. литовсько руських військ над татарами на р. Сині Води у сфері литовського впливу опинилося Поділля. Досягнуто політичний компроміс Литви з Ордою: землі південно західної Русі були включені до Литви зі збереженням виплати дані татарам. У цьому випадку можна говорити не про експансію литовців, а про інкорпорацію українських земель до складу князівства Литовського. Місцеве населення при цьому або зберігало нейтралітет або підтримувало литовське правління, яке було більш толерантним, ніж татарське.

Майже до кінця ХІV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією рівноправних земель – удільних князівств, серед яких були й руські. У приєднаних землях зберігалася стара система управління, старий адміністративний устрій; тільки місцеве боярство замість Рюриковичів тепер служило Гедиміновичам. Права та привілеї давньоруської ари стократії не були порушені. Офіційною державною мовою князівства Литовського стала руська. Основою правової сис теми – «Руська Правда». Литовці запозичили руський досвід військової організації, будування фортець, налагодження по даткової системи. Православ’я поширювалося на язичницьких литовських землях. Проте процес культурної асиміляції не завершився. Починаючи з правління князя Ягайла (1377 1392 рр.), відбувається зближення Литви з Польщею. В умовах загрози агресії з боку Тевтонського ордену та Московської держави Ягайло погоджується на пропозицію Польщі одружи тися з польською королевою Ядвігою. 14 серпня 1385 р. було укладено Кревську унію, політичною суттю якої була інкорпо

87

рація Великого князівства Литовського до складу Польщі. Ягайло отримав титул короля Польщі, прийняв католицтво й зобов’язався окатоличити усіх литовців. Проте унія, як спроба ліквідувати суверенітет Литовської держави, викликала різкий опір. Литовсько руську опозицію очолив князь Вітовт (1392 1430 рр.). Як наслідок, Ягайло змушений був у 1398 р. оголо сити Вітовта довічним правителем Литовського князівства, тобто Литва зберегла свою суверенність. Намагаючись зміцни ти внутрішню єдність держави, централізувати управління, Вітовт ліквідував удільні князівства (в т.ч. Волинське, Новго род Сіверське, Київське, Подільське). Відновлення Київського та Волинського удільних князівств у 40 х роках XV ст. було нетривалим, протягом 1452 1471 рр. залишки автономії були повністю ліквідовані, землі стали звичайними провінціями Литви. В умовах посилення соціального гніту та релігійної дискримінації (так, Городельська унія 1413 р. обмежила пра вославних у правах) в українських землях Литви починають поширюватися промосковські настрої, що дуже непокоїло литовських правителів, які з початку століття перебували у стані майже безперервної війни з Московською державою. Намагаючись сконцентрувати сили проти зовнішнього ворога, Польща та Литва укладають у 1569 р. Люблінську унію, що створила Річ Посполиту. Українські землі опиняються у складі Польщі, розпочинається новий етап їхнього розвитку.

Нові терміни і поняття

Інкорпорація (від лат. інкорпораціо – включення до свого складу) – об’єднання в одне ціле, тут йдеться про включення земель.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Супрасльський літопис // Ізборник // // http:// litopys.org. ua/

2.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 81 85.

3.Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – С. 196 204. (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т. 6).

88

3.3. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Перша спроба об’єднання Великого князівства Литовського та Польщі у єдину державу (Кревська унія) була невдалою. Новий крок у напрямку зближення було зроблено у 1413 р. підписанням Городельської унії, згідно з якою литовські фе одали католики урівнювалися в правах й привілеях з польськи ми. Унія сприяла розколу між православними та католиками на литовських землях, тобто роз’єднувала антипольську опо зицію. Однак реальне об’єднання Польщі та Литви відбулося тільки з укладенням Люблінської унії.

Якими були причини підписання унії? Для Польщі – це намагання розширити свої кордони та вплив, передусім за рахунок українських земель. Для Литви – це, по перше, по слаблення князівства внаслідок воєн з Московською держа вою, яка претендувала на всі території колишньої Київської Русі. Крім того, Кримське ханство, яке у 1449 р. отримало незалежність від Золотої Орди, розпочало з 1478 р. планомірні військові походи на південно литовські землі (так, у 1482 р. був пограбований і спалений Київ). По друге, це намагання литовського та українського дрібнопомісного дво рянства збільшити свої політичні права подібно до польської шляхти, яка займала ключову позицію в державі.

У січні 1569 р. знекровлена Литва звернулася до Польщі. Спільний сейм проходив у Любліні з 10 січня до 12 серпня 1569 р. Литовсько руські магнати (К.Острожський, О.Чорто рийський, Г.Хоткевич, К.Радзівілл тощо) виступали проти польського проекту унії, який передбачав інкорпорацію Литви до складу Польщі, вважаючи, що це обмежить їхнє всевластя. Вони навіть тайно покинули переговори, щоб зірвати підпи сання унії. Проте польський король, спираючись на підтримку української шляхти, видав кілька універсалів про відокремлен ня Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини від Литви та включення їх до складу Польщі. Литовська делегація була змушена повернутися й погодитися з унією. Українські магна ти заявили: «Приєднюємось, як вільні й свободні, з тим, щоб

89

ми не були понижені в наших шляхетських почестях» та «щоб до іншої релігії нас не примушували».

Люблінська унія була підписана 1 липня 1569 р. Вона ство рила єдину польсько литовську державу – Річ Посполиту, з єдиними королем, сеймом, сенатом, грошовою одиницею, податковою системою. Литва залишалася автономною одини цею зі своїм законодавством, фінансами, військом та адмін істрацією. Українські землі Литовського князівства відійшли до Польщі. Було створено 6 воєводств: Руське, Белзьке, Во линське, Брацлавське, Київське і Подільське ( з 1630 р. – Чернігівське).

З утворенням Речі Посполитої й переходом українських земель до складу Польщі їх становище значно погіршилося: посилилися економічні утиски, було обмежено політичне життя, поступово занепадала національна культура. Проте був й по зитивний момент – майже усі етнічні українські землі ввійшли до складу єдиного державного утворення, перестали існувати кордони, що заклало передумови для розвитку загальноукраї нських процесів.

Нові терміни і поняття

Магнат – великий землевласник феодал, представник родовитої та ба гатої знаті.

Шляхта – назва дворянства у низці центральноєвропейських держав, передусім у Польщі.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпало ва. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 9 10.

2.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 88 90.

3.Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – С. 196 204. (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т. 6).

4.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 119 122.

90