История(книга)

5.Грубі прорахунки та помилки у внутрішній та зовнішній політиці;

6.Відсутність рівноправних відносин з сусідніми та велики ми державами, а також реального міжнародного визнання;

7.Сліпе слідування соціалістичній доктрині;

8.Відсутність дієвого державного апарату, спроможного забезпечити лад та законність;

9.Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її за будь яких обставин;

10.Неспроможність нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків.

Історичне значення ЦР полягає у тому, що вона підняла на більш високий рівень ідею української державності. Її діяльність викликала захоплення та підтримку серед чисельних представ ників різних шарів суспільства в Україні. Центральна Рада практично реалізувала вікові намагання українського народу до волі та незалежності. Боротьба під прапором Української ре волюції своїми героїчними прикладами підготувала покоління, що здобули незалежність України.

Нові терміни і поняття

Доктрина (лат. doctrina) – вчення, наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний чи політичний принцип або нормативна формула.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біогра фічний довідник. – К.:НАНУ. – С. 5 62.

2.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX XX ст. //http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm\

3.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – С. 111 140.

4.Довідник з історії України у 3 х т. // http://history.franko.lviv.ua/IIk1.htm

5.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 1921 рр. – К.: Альтернативи,1999. – С. 87.

231

6.5. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

29 квітня 1918 р. на Веукраїнському хліборобському конгресі гетьманом

нового державного утворення – гетьманату Українська держава – було

проголошено генерала Павла Петровича Скоропадського (1873 1945 рр.), одного з лідерів Української партії хліборобів демократів і почесного

отамана Вільного козацтва. П. Скоропадський, прийшовши до влади,

опублікував Маніфест «До громадян України», в якому змалював кризове становище в державі й закликав усіх громадян допомогти йому врятувати

край. Правові основи існування нового режиму були визначені в т.зв.

«Вільній хартії» та в «Законах про тимчасовий державний устрій України». У них йшлося про ліквідацію УНР, її уряду та крайових комітетів, ство

рення Української Держави; усунення від влади соціалістичних партій;

проголошувалося, що до обрання парламенту (термін виборів до якого не вказували) уся повнота влади концентрувалася в руках гетьмана. П. Ско

ропадський сформував Кабінет Міністрів, який очолив кадет М. Василенко

(з травня 1918 р. – октябрист Ф.Лизогуб). Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації.

Головні напрямки внутрішньої політики:

Воєнний напрямок.

Був спрямований на створення українських збройних сил. У червні було

реформовано Генеральний штаб, розроблено план реорганізації армії (згідно

з яким армія мала складатися з 8 армійських корпусів). Улітку 1918 р. було сформовано сердюцьку дивізію з 5 тисяч вояків. Восени в Білій Церкві

почали відроджувати полк Січових стрільців. Сили Гетьманату складалися також із Запорозької дивізії з полком гайдамаків, двох дивізій синьожу

панників, а також сформованої в Австро Угорщині з полонених українців

дивізії сірожупанників. Загальна чисельність збройних сил становила май же 65 тисяч. Гетьман у жовтні видав універсал про відродження козацького

стану, маючи на меті створення заможної верстви та надійного війська.

Особливе місце серед збройних сил належало Чорноморському флотові. Гетьманський уряд домігся згоди німецької влади на передачу Україні

військових суден Чорноморського флоту, захоплених Німеччиною. Зага

лом до Чорноморського флоту належало 3 бригади лінійних кораблів, бригада крейсерів, дивізія міноносців, 22 підводні човни. Проте, німецьке командування штучно гальмувало процес створення української армії,

боячись утратити своє панування над країною.

Робоча політика була спрямована на запровадження 10 12 годинного робочого дня, заборону страйків. Це було пов’язане з важким економічним

становищем держави й необхідністю виведення країни з кризи.

Аграрна політика полягала у відновленні приватної власності на

землю.

232

Поміщики за допомогою окупаційних військ почали репресивними

методами відновлювати свою власність на землю, а також відшкодовувати за рахунок селян утрати, понесені ними під час революції. У липні виходить закон «Про заходи боротьби з розрухою сільського господарства», за яким

селянські знаряддя праці і тяглових тварин примусово використовувалися

в маєтках поміщиків. За страйки передбачалося тюремне ув’язнення. Метою указу було відтворення продуктивності колишніх поміщицьких госпо

дарств, поліпшення економічного становища країни та забезпечення

сільськогосподарською сировиною союзників. У жовтні 1918 р. уряд зас нував Вищу аграрну нараду на чолі з гетьманом. На початку листопада було

затверджено проект реформи, за яким великі земельні маєтності держава

мала викупити примусово у поміщиків, а потім продати за допомогою Державного земельного банку селянам (не більше 25 десятин на особу).

Фінансовий напрямок. Налагоджено фінансову систему (створено

Державний Банк), проведено грошову реформу (введено єдину українську валюту – гривню).

Упорядковано роботу транспорту.

Сфера культури та освіти.

Національна політика гетьмана була спрямована на відродження старо

винних традицій, української мови. Проходила українізація діловодства та

освіти. Щоб уникнути конфліктів, влада не українізувала російські гімназії, а засновувала нові українські (восени 1918 р. – близько 150 українських

гімназій). У всіх гімназіях обов’язковими предметами стали українська

мова, історія, географія України, історія української літератури. Для неза можних учнів затверджувалося 350 іменних стипендій. Восени 1918 р. було

відкрито два державні українські університети – в Києві та Кам’янці

Подільському. В російськомовних університетах відкривалися україноз навчі кафедри. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана було створено Ака

демію наук й призначено 11 академіків (Д. Багалій, А. Кримський,

М. Петров, В. Вернадський, М. Туган Барановський та ін.). Першим президентом Академії став В. Вернадський. У той період було засновано

Національний архів України, Національну галерею мистецтва, Українсь

кий історичний музей, Український національний театр тощо. Зовнішня політика гетьманату була загалом вдалою. Українська держава

встановила дипломатичні зв’язки з 12 країнами. У червні 1918 р. між

Радянською Росією та Україною був підписаний попередній мир. Росія

визнавала Українську державу, установлювалися дипломатичні відносини

на рівні консульських. Питання про державні кордони залишалося відкри тим. Виникла проблема у Криму, де німці створили маріонетковий уряд

С.Сулькевича, що відновив закони Тимчасового уряду і не визнав Україн

ської держави. Восени 1918 р. у ході економічної блокади і переговорів

С.Сулькевич погодився на входження Криму на правах автономії до складу України.

233

Коли стало очевидно, що капітуляція Німеччини – справа найближчого часу, гетьман зробив спробу зблизитися з «Українським національним со$ юзом» на чолі з В.Винниченком й запропонував соціалістам працю в уряді. УНС зажадав від Скоропадського негайного здійснення аграрної реформи

та встановлення демократичних свобод. Проте цю програму було відкинуто

кадетськими міністрами і торгово промисловими колами. 14 листопада гетьман оголосив федеративну спілку з небільшовицькою Росією, що

означало втрату державної незалежності і остаточно відштовхнуло від нього українських патріотів.

Український революційно демократичний рух у ніч на 14 листопада 1918 р. на таємному засіданні УНС створює орган для керівництва анти

гетьманським повстанням – Директорію в складі 5 осіб (на чолі – В. Винниченко). Використавши полк Українських січових стрільців під ко

мандою Є. Коновальця, Сірожупанну дівізію (гетьманські війська, що перейшли на бік повсталих), Директорія 15 листопада розпочала збройний

виступ. 14 грудня 1918 р. війська гетьмана були розбиті. Цього ж дня

П.Скоропадський відрікся від влади та виїхав у Німеччину. До влади прийшла Директорія.

Причини падіння гетьманату полягають у тому, що:

нав’язаний Україні режим не мав глибоких коренів у суспільстві;

стабільність у державі залежала від німецьких військ;

у гетьмана була відсутня боєздатна національна армія;

відбулася реставрація старих поміщицьких порядків і почалося відрод ження архаїчних форм організації громадського життя;

підсилився вплив на державну політику гетьмана російських консер вативних кіл.

Нові терміни і поняття

Український національний союз – опозиційна до уряду Скоропадського пол ітична організація, яка була створена у серпні 1918 р. партіями просоціалістич ного спрямування з метою сприяти побудові незалежної української держави.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Скоропадський П. Спомини. – К.: Україна, 1992. – 112 с.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 121 123.

3.Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. –

С.230 233.

4.Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. –

С.208 219.

5.Новітня історія України (1900 2000) / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Лит вин та ін. – К.: Вища шк., 2002. – С.192 209.

234

6.6. М.ГРУШЕВСЬКИЙ – ВЧЕНИЙ, ПОЛІТИК,

ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ

Михайло Сергійович Грушевський – український історик, організа

тор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної ради (1917 1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.

Народився М. Грушевський у сім’ї педагога славіста. Походив з давньої (відомої з XVIII ст.) священицької родини Грушів (згодом

Грушевських з Чигиринщини). Дід Михайла був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого

рівноапостольського Володимира – і йому було подаровано дворянство. Невдовзі сім’я переїхала за місцем роботи батька спочатку у Ставропіль,

згодом – на Кавказ. З 1880 р. навчався у Тифліській гімназії, а в 1886

1890 рр. – на історико філологічному факультеті Київського універси тету. В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом В. Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу

«История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку

в 1890 р. було удостоєно золотої медалі. У травні 1894 р. захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки». В

цей період свого життя брав активну участь у діяльності київської Громади. В 1894 р. за рекомендацією В.Антоновича переїхав до Львова,

де посів кафедру української історії Львівського університету. Грушевсь кий створив у Львові школу істориків України, до якої належали І.Кри

п’якевич, І.Джиджора, О.Терлецький тощо. В 1898 р. у Львові вийшов перший том монументальної праці М.Грушевського «Історія України

Русі» (в 10 т.), яка продовжувала видаватись в 1899 1937 рр. у Львові та

Києві. В 1898 1913 рр., очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у

Львові, проводив величезну роботу з реорганізації Товариства за зразком

європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки і

музею. У 1895 1913 рр. редагував «Записки Наукового Товариства ім.

Шевченка». В роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. В 1907 р. він організував і очолив Украї нське Наукове Товариство у Києві.

Політичну діяльність Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 р.

став одним із засновників Української Національно Демократичної Партії. В 1908 р., продовжуючи свою політичну діяльність, Грушевський став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступовців, яке об’єднало більшість українських партій та національ но громадських організацій. В цей період Грушевський видав низку

публікацій щодо українського питання – «З біжучої хвилі» (1906), «Виз

волення Росії і українське питання» (1907), «Наша політика» (1911), «Вільна Україна» (1917).

235

Перша світова війна застала Грушевського в Галичині. В листопаді 1914 р. він (через Австрію, Італію і Румунію) зумів повернутися до Києва. Тут був заарештований російською владою, яка вже давно слідкувала за його діяльністю, звинувачений у «австрофільстві» й засуджений до зас

лання у Сибір. На прохання Російської академії наук його переводять

спершу до Симбірська, згодом до Казані, а звідти – до Москви. Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.

Грушевський повертається до Києва, де одностайно був обраний го ловою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським прой

шла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України. Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом

було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українсь

ку Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом – повну політичну незалежність України від Росії.

Після падіння Центральної Ради Грушевський відійшов від активної

політичної діяльності. Деякий час (у лютому березні 1919 р.) перебував у Кам’янці Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше

– у Празі, Відні, Женеві, де розгорнув широку наукову і публіцистичну

діяльність. В 1919 р. Грушевський заснував Український соціологічний

інститут у Відні, в 1920 1922 рр. редагував орган Української Партії Соціалістів Революціонерів: «Борітеся – поборете!», часописи «Східна

Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні і Парижі.

У 1924 р. після довгих роздумів і переговорів з радянськими представ никами Грушевський повернувся до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. В 1924 р. був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН, брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико

філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника» тощо. За його редак

цією вийшли: «Український археологічний збірник», «Пам’ятки українсь

кого письменства», «Студії з України». В 1929 р. Грушевського обрали

академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі його заарештували як

керівника т.зв. Українського націоналістичного центру, але незабаром

звільнили. В березні 1931 р. його вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. У січні 1934 р. В. Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент

на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності – далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

Все це негативно вплинуло на здоров’я вченого. Помер Грушевський 24 листопада 1934 р. при нез’ясованих обставинах під час нескладної

236

операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УРСР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою акаде

міка Грушевського М.С., Рада Народних Комісарів УРСР постановила:

поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України – Києві (на Байковому цвинтарі).

Грушевський – автор понад 2 тис. наукових праць: «Історія України Русі» (в 10 т., в 13 кн. 1898 1937 рр.), «Нарис історії українського народу»

(1904). «Ілюстрована історія України» (1911), «Початки громадянства» (1921), «Історія української літератури» (т.1 5, 1923 27) тощо. М. Гру

шевський – один з редакторів багатотомного видання документів «Дже рела до історії України».

Історична концепція Грушевського складалась під впливом В.Анто новича, М.Костомарова і М.Драгоманова. Ідеї народництва і федера

лізму були домінуючими в його науковій і громадській діяльності. Для

його концепції була характерною першість соціальних інтересів над національно державними. Однак, в процесі подальшого вивчення історії України та особистої участі в громадсько політичному житті Грушевсь

кий все більшого значення надавав державно національному чинникові.

Ідеалом майбутнього устрою України для Грушевського був демократич ний федералізм з широкими правами громадян, виборністю всіх органів

управління. Великі заслуги Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу. Його діяльність як державного і політичного діяча періоду українських національно виз вольних змагань 1917 1921 рр., ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.

Нові терміни і поняття

Орден Святої Анни – орден, з 1797 р. внесений імператором Павлом I до ієрархії державних нагород Російської імперії для широкого кола державних чиновників і військових. Мав 4 ступені, нижчий 4 ий ступінь (наймолодший офіцерський орден) – для відзнаки бойових заслуг. Всього орденом Св. Анни нагороджено сотні тисяч осіб.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К.:НАНУ. – С. 5 62.

2.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993.– С. 79 140.

3.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX XX ст. //http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm\

4.Довідник з історії України у 3 х т. // http://history.franko.lviv.ua/Ig.htm

5.Толочко П. Перший історик України Русі // Київ. старовина. – 1992. – № 2.

237

6.7. ДИРЕКТОРІЯ УНР, ЇЇ ВНУТРІШНЯ І

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

19 грудня 1918 р. війська Директорії УНР увійшли в Київ. 26 грудня

1918 р. Директорія опублікувала програмний документ – Декларацію, в якій проголошувала ліквідацію режиму Скоропадського, відновлення

незалежної УНР, відновлення дії всіх законів Центральної Ради, прин цип відсторонення від влади нетрудових класів (т.зв. трудовий принцип,

згідно з яким виборчих прав не отримали поміщики та капіталісти, а також лікарі, вчителі тощо). Були звільнені всі гетьманські чиновники.

Перший уряд Директорії УНР очолив В. Чеховський.

Внутрішня політика

Складним було питання щодо форм влади в Україні. На січень

1919 р. існувало три головні бачення шляхів державного будівництва: 1) радянська система влади; 2) встановлення військової диктатури; 3) скли кання Трудового конгресу. Більшістю було прийнято рішення про про

ведення Трудового конгресу. Перша сесія Трудового конгресу відбулася

23 28 січня 1919 р. у Києві. Конгрес затвердив Акт «злуки» УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р., прийняв принцип загального виборчого права для

створення майбутнього парламенту, обговорював питання щодо можли вих союзників (Антанта чи більшовики). 28 січня було ухвалено «Уні

версал Трудового конгресу України». У ньому зазначалося, що вища влада (до наступної сесії Трудового конгресу) передається Директорії,

вищі виконавчі функції має здійснювати Рада народних міністрів.

26 грудня 1918 р. Директорія прийняла закон про передачу поміщиць

ких земель селянам без викупу. Але терміни і порядок розподілу землі

не визначалися. До того ж, Директорія прагнула заспокоїти й поміщиків,

пообіцявши їм компенсацію затрат. За землевласниками залишалися

будинки, породиста худоба, виноградники тощо. Конфіскації не підля

гали й землі іноземних підданих.

Для подолання продовольчої кризи аналогічно з попередніми режи мами боролися проти спекуляції (від штрафів до тюремного ув’язнення з конфіскацією майна) та намагалися запровадити регульовану хлібну повинність – централізовані реквізиції с/г продукції. На перших етапах

норми хлібоздачі були більш м’якими, ніж гетьманські, пізніше – зросли у 2 5 разів. Директорія декларувала відданість інтересам робітничого класу. Але фактично Директорія та її отамани забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки та придушува ли страйки. Реальна влада на місцях належала не Директорії чи Трудо

вим радам, а військовим структурам – виборним отаманам напівпарти

занських загонів, з яких і складалися збройні сили УНР. Вони добре воювали тільки коло своїх будинків.

238

Відсутність єдності в керівництва Директорії та зовнішні обставини призвели до того, що жодне соціально економічне питання не було втілене у життя.

Зовнішня політика

Зовнішнє становище було важким: на південному сході – денікінці,

на півдні – війська Антанти, на заході – польські війська, на півночі сході – радянські війська (Москва наголошувала, що воюють українці –

війська Директорії та війська Українського радянського уряду). Вичер павши можливості дипломатичного вирішення проблеми, Директорія

16 січня 1919 р. оголосила стан війни з РСФРР.

Україну визнала низка держав: Чехословаччина, Угорщина, Голлан

дія, Італія, Ватикан тощо, проте вона не налагодила стосунків з Радянсь кою Росією. Більшовики не погоджуються на визнання незалежності

УНР. Радянські війська продовжували захоплення України. Тому Дирек торія пішла на переговори з Антантою (хоча взаємної згоди на це серед

керівництва не було – свого часу Винниченко, Шаповал виступали за

союз з більшовиками, а Петлюра та інші – за союз з Антантою). Пред ставники Антанти зажадали виходу зі складу Директорії «пробільшо вицьких елементів». Це стало останнім поштовхом до відставки (сер. лю

того 1919 р.) з посади голови Директорії В. Винниченка і В. Чеховського.

Главою Директорії стає С. Петлюра, а главою уряду – С. Остапенко. Між Директорією й Антантою було підписано угоду, згідно з якою

УНР брала зобов’язання включатися в боротьбу з більшовиками, проте у військах Антанти поширювалися революційні настрої й на початку квітня 1919 р. вони були виведені з України. Частина військ УНР поступово перестала підкорятися Директорії та переходила під коман дування окремих отаманів, що проводили самостійну свавільну політику. У березні був сформований новий уряд на чолі з Б. Мартосом (прого

лошено курс на будування незалежної УНР, без покладення надій на

будь яку державу). У квітні 1919 р. під ударами радянських військ і

повстанців Директорія була змушена відступити у Східну Галичину.

До літа 1919 р. велика частина України потрапила під владу більшовиків,

що проводили політику «воєнного комунізму». Відповіддю населення Ук

раїни були антибільшовицькі повстання. До кінця літа 1919 р. радянська влада контролювала тільки великі промислові міста, інша частина України була в руках повстанців (Н. Махна, Зеленого (Д. Терпила), М. Григор’єва).

Протягом травня червня 1919 р. С. Петлюра провів військову рефор му. Вже на початку червня армія УНР перейшла у контрнаступ на радянські війська й досягла лінії Старокостянтинів – Проскурів – Кам’янець Подільський. Поступово відбувається розкол між керівниц твом Директорії та ЗУНР: диктаторство Є.Петрушевича було негативно сприйнято керівництвом Директорії. Директорія не допускала думки

239

про союз з Денікіним, ЗУНР ставила своєю метою боротьбу з Польщею та сподівалася на підтримку Антанти й Денікіна.

Улипні об’єднана армія УНР і УГА (ЗУНР), скориставшись наступом Денікіна, почали спільний виступ проти більшовиків (одночасно на Київ

та Одесу). 30 серпня більшовики без бою залишили Київ. Білогвардійські

частини захоплювали територію УНР, і 24 вересня Директорія оголосила війну Денікіну. Незважаючи на завзятий опір, війська УНР відступали

йу жовтні опинилися в оточенні трьох армій супротивників – Польщі, Радянської Росії і Денікіна. Голод, епідемія тифу та ранні морози

деморалізували українську армію.

Улистопаді 1919 р. командувач УГА генерал Тарнавський підписав

перемир’я з Денікіним, а новопризначений командувач генерал Микит ка підписав документ про перехід УГА до складу білогвардійської армії.

З огляду на ситуацію Директорія наділила С. Петлюру диктаторськими повноваженнями. Директорія перестала існувати. У ході боїв з Денікіним

С. Петлюра з залишками своїх військ був змушений відступити і перейти

на територію Польщі.

Причинами падіння Директорії були: відсутність єдиної програми, чіткої політичної лінії (суперництво між Винниченком і Петлюрою та

їхніми прибічниками); невиваженість внутрішньої та зовнішньої політи

ки (зміни урядів; політичних орієнтацій); відсутність боєздатної дисцип лінованої армії, руйнівна роль отаманщини; необхідність воювати на

кілька фронтів та військово політична перевага супротивників тощо. Головним наслідком діяльності Директорії була загибель української

держави УНР.

Нові терміни і поняття

РСФРР (рос. Российская Советская Федеративная Социалистическая Респуб лика) – держава, яка була утворена внаслідок збройного повстання більшовиків проти Тимчасового Уряду Росії в листопаді 1917 р. Назва РРФСР була прийнята в січні 1918 р.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Хрестоматія з історії України. Посібник для 7 11 класів середньої школи

/Упор. В.І.Гусєв, Г.І.Сургай. – К.: Освіта, 1996. – С. 191 196.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 123 124.

3.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993.– С. 165 182.

4.Новітня історія України (1900 2000) / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин та ін. – К.: Вища шк., 2002. – С.214 235.

5.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 1921 рр. К.: «Альтернативи», 1999. – С. 145 190.

240