История(книга)

ся. Голова радянської делегації К.Ворошилов отримує наказ з Москви

їх припинити. Невдовзі стає зрозуміло, що радянська і німецька сторони

пішли на зближення. На початку травня 1939 р. «англієць» М.Литвинов змінюється на посаді наркома закордонних справ «німцем» В.Молото

вим.

Уніч з 23 на 24 серпня 1939 р. у Москві підписується пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною. В таємному додатковому протоколі, який був

довгий час невідомий широкому загалу, Східна Європа була поділена на сфери впливу. Пакт Молотова Ріббентропа, як би хто до нього не ставився, став вихідним моментом «збирання» українських земель у межах однієї держави, бо відповідно до нього західноукраїнські землі відносилися до сфери інтересів СРСР. Проте, це «збирання» земель не

було самоціллю радянського керівництва, а засобом для реалізації по дальших планів.

З іншого боку, вказаний пакт «допоміг» Німеччині розв’язати війну

проти Польщі. 1 вересня 1939 року почалася німецька агресія проти Польщі. Цю дату вважають початком Другої світової війни. 3 вересня 1939 р. Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. У той час, коли польські війська чинили опір агресору, союзники Польщі – Велика

Британія і Франція – вели «дивну війну». Це визначення належить французькому журналісту Р.Доржелесу. Бойових дій союзники не вели, сиділи на лінії укріплень «Мажіно».

Відповідно до радянсько німецьких угод СРСР мав також вступити

на східні землі Польщі, тобто в Західну Україну і Західну Білорусь.

Німецька сторона активно продовжувала експлуатувати «українську тему»,

поширюючи через свої інформаційні служби, дипломатичні канали повідомлення про неспокійне становище серед українського населення. Найзапекліші сутички українських озброєних формувань з польськими

військами сталися у Львівському і Волинському воєводствах. 17 вересня

1939 р. польському послу в Москві було зачитано ноту: Польська держава

іуряд перестали існувати, тому радянська влада бере під свій контроль життя «єдинокровних братів українців і білорусів». Того ж дня радянські

війська перейшли радянсько польський кордон.

УЗахідній Україні по різному зустріли Червону Армію. Радість з приводу об’єднання українських земель, сподівання на соціальні зміни в одних, настороженість і невпевненість щодо подальших дій радянсь

кого керівництва переважали в інших. Відповідно до договору про

дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною

переважна більшість території Західної України увійшла в межі СРСР.

Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя опинилися під німець кою окупацією.

281

Рішення Установчих Народних зборів Західної України про воз

з’єднання Західної України з УРСР було затверджено Верховними Ра

дами СРСР 1 листопада і УРСР 14 листопада 1939 року. Під тиском СРСР 28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про згоду передати радянській

стороні Бессарабію і Північну Буковину. Північна Буковина і Південна Бессарабія увійшли до складу УРСР. Частина Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. утворили Молдавську

РСР. Як констатують дослідники, процес консолідації української нації вступав у завершальну фазу.

Отже, незважаючи на встановлення сталінського режиму в західно українських землях, більшість істориків дійшли висновку, що возз’єднан ня українців у межах однієї держави є визначною подією. Однак, слід

мати на увазі, що західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, де факто відбулося входження їх у Радянський Союз. Західні українці, попри їх бажання, мали тепер інтегруватися в радянську си

стему.

Нові терміни і поняття

Версальсько$Вашингтонська система – система імперіалістичного світу, вста новлена державами переможницями, насамперед США, Великою Британією, Францією, Японією, після закінчення Першої світової війни. Основу цієї сис теми становили Версальський мирний договір 1919 р. та інші договори і угоди, ухвалені на Вашингтонській конференції 1921– 1922 рр.

Абвер – військова розвідка і контррозвідка фашистської Німеччини.

Пакт – міжнародний договір, як правило, великого політичного значення. Агресія – незаконне застосування сили однією державою (чи групою держав)

проти іншої.

Окупація(воєнна) – тимчасове збройне захоплення однією державою всієї території (або частини) іншої держави, переможеної у війні, і встановлення там фактичної влади.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.52 54.

2.Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів (1900 1939) / Упоряд.: А.Г.Слюсаренко, А.О.Буравченков, Н.І.Миронець та ін. – К.: ІЗМН, 1997. –

С.418 421, 424 431.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав». 2003. –

С.442 458.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 298 309.

5.Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 1945) / Україна крізь віки. – К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999. – Т.12. – 335 с.

282

7.11. ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ* НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

О 3 годині ранку 22 червня 1941 р. після кодового сигналу «Дортмунд»

фашистська Німеччина почала масований наступ на Радянський Союз. Три мобільні групи армій – «Північ», «Центр» і «Південь» – згідно з планом «Барбаросса» були спрямовані відповідно на Ленінград, Москву

і Київ. Ще одна невелика група – «Норвегія» – мала завдання захопити Мурманськ. Гітлерівська пропаганда на весь світ заявляла, що це «пре$ вентивний удар». Червона Армія і радянське керівництво не змогло адекватно відповісти агресору. 21 червня у режимі повної боєготовності перебували лише частини Воєнно морського флоту (головнокоманду

вач – М.Кузнєцов).

У перші дні війни з радянських аеродромів не піднялися у повітря 1200 літаків, окремі армії опинилися в оточенні. Незважаючи на факти

масового героїзму, Червона Армія відступала. За три тижні війни було повністю розгромлено 28 радянських дивізій, 72 дивізії втратили більше половини свого особового складу. Здавалося, що фашистський бліцкриг удався. 16 липня Гітлер ставить питання про приєднання до третього рейху нових радянських територій.

Дослідники сперечаються щодо питання про головні причини пора зок Червоної Армії на першому етапі Великої Вітчизняної війни. Тим

не менш, більшість з них такими визнають: розпорошення сил Червоної

Армії на кордонах, матеріальну непідготовленість до війни, незавер

шеність процесу переозброєння СРСР, міжнародну ізоляцію радянської

держави, масові репресії проти вищого армійського командування на прикінці 30 х років, раптовість фашистського нападу, некомпетентність воєнно стратегічного керівництва тощо.

Ще у 1936 році Гітлер вказував на важливість захоплення українських

земель, особливо Донбасу, тоді «життя німецької господарки буде кра щим». Тому в середині серпня 1941 р. вістря головного удару фашис тських військ спрямовується на Київ. На той час майже уся Правобе

режна Україна була окупована. Оборона Києва тривала більше двох

місяців, але 19 вересня 1941 р. місто було захоплене німецькими війська ми. Незважаючи на те, що радянські війська за численністю майже дорівнювали фашистським, а в техніці навіть мали перевагу, утримати

супротивника не вдалося. До того ж, в оточення під Полтавою потрапило

понад 660 тис. солдат і офіцерів.

* У науковій літературі останнього часу вживається також термін «радянсько німецька війна».

283

Після 73 днів героїчної оборони 16 жовтня пала Одеса. 24 жовтня фашисти захопили Харків. До кінця 1941 р. майже вся Україна була

окупована. Крим був зайнятий фашистами в середині 1942 року.

22 липня 1942 р., після того, як фашисти захопили місто Свердловськ Ворошиловградської (зараз – Луганської) області, вся територія УРСР

була окупована.

Понад 2 млн. жителів України були мобілізовані у Червону Армію.

На теренах України виникали партизанські загони та підпільні групи. Вже з перших днів війни почалася перебудова економіки СРСР на

воєнний лад. Як і загалом по Радянському Союзу, в Україні цим про

цесом керували компартійні органи. Підприємства переводилися на виконання заказів для фронту. З наближенням фронту найбільш цінне обладнання та майно евакуйовувалося в тилові райони СРСР. До східних

регіонів з України переведено Академію наук УРСР, понад 70 вищих

навчальних закладів, вивезено найцінніші експонати музеїв. 550 великих підприємств, 4,5 тис. тракторів, 1370 комбайнів і автомобілів пере

базовано в тил, вивезено понад 1700 голів худоби, 1,6 млн. т зерна та 269,5 тис. т зерно продуктів. 3,5 млн. осіб виїхало на нові місця, причому

вивозилися й висококваліфіковані спеціалісти.

Слід відзначити, що значну частину матеріальних цінностей при відступі

Червоної Армії була знищено: промислові об’єкти, провізію, мости, за лізничну дорогу, затоплювалися шахти, було ліквідовано Дніпровську

ГЕС. Окремі міста України сильно постраждали у результаті бойових дій. 30 червня 1941 р. у Львові на площі Ринок оунівцями було урочисто проголошено Акт про відновлення української держави. У третьому

пункті цього документу вказувалося, що «Відновлена Українська держава

буде тісно співдіяти з Націонал соціалістичною Великонімеччиною, яка

під проводом А.Гітлера творить новий лад у Європі та світі». Проте, надії на допомогу німців не виправдалися. У Німеччині перемогла точка зору, що підтримувати навіть маріонеткове українське державне утворення не доречно. Вже в середині липня 1941 р. німці заборонили діяльність Українського Державного Правління. Лідери ОУН були арештовані. В окупаційних районах фашисти встановили режим терору та насильства.

20 серпня 1941 р. був створений райхскомісаріат «Україна» (площа – близько 340 тис. кв. км) на чолі з Е.Кохом. Адміністративним центром

райхскомісаріату стало місто Рівне. Колоніальний статус додатково

підтверджував той факт, що ця адміністративна одиниця підкорялася безпосередньо міністерству внутрішніх справ Німеччини, а, наприклад, райхскомісаріат «Голландія» – міністерству зовнішніх справ фашистсь кої держави.

Перші місяці війни багато в чому повторювали те, що фашисти робили в Західній Європі. Флангові танкові удари, оточення великих

284

груп радянських військ, достатньо високий рівень взаємодії між різними

родами військ фашистської Німеччини – все це було в Європі – у

Польщі, Франції та ін. Перший період Великої Вітчизняної війни став катастрофою для радянських військ, до цього привела ціла низка фак

торів: розпорошення сил Червоної Армії на кордонах, матеріальна не підготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР, міжнародна ізоляція радянської держави, масові репресії проти вищого

армійського командування наприкінці 30 х років, раптовість фашистсь кого нападу, некомпетентність воєнно стратегічного керівництва тощо.

Змінилися акценти в політиці Німеччини щодо українського держав ного утворення. Якщо перед війною фашистські лідери схилялися ско ріше до того варіанту, що слід допомогти побудувати «Велику Україну»,

то після початку війни стало зрозуміло, що українські землі Німеччина хоче використовувати тільки у своїх корисних цілях. Україна у планах фашистів стала розглядатися лише як сировинний придаток.

Проте, ті ж перші місяці війни свідчили й про інше: радянські війська героїчно захищаються, на окупованій фашистами території створюються партизанські загони і підпільні групи, у стислий термін проведено евакуацію у східні райони СРСР. Незважаючи на важке становище,

головним було усвідомлення радянським народом того, що «ворога буде розбито» і «перемога буде за нами».

Нові терміни і поняття

Превентивний удар – удар, який попереджає небезпечні дії іншої сторони. Бліцкриг (блискавична війна) – принцип ведення війни фашистською Німеч чиною проти СРСР, розрахований на швидке захоплення території за 2 – 2,5

місяці.

Третій рейх – назва режиму фашистської Німеччини. Перші два рейхи – Священна Римська імперія і Німецька імперія 1871 1918 років.

Евакуація – комплекс заходів уряду, спрямований на переміщення у глибокий тил населення, промислових підприємств, матеріальних і культурних цінностей, які опинилися під загрозою окупації.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редак цією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. – С. 54 55.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 331 353.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав». 2003. – С. 458 461.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 309 313.

5.Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 1945) / Україна крізь віки. – К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999. – Т.12. – 335 с.

285

7.12. НІМЕЦЬКОBФАШИСТСЬКИЙ

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ* В УКРАЇНІ 1941 – 1944 рр.

Ще в 1939 р. Гітлер заявив, що йому потрібна Україна, щоб німців

знову не змогли ослабити голодом, як у першій світовій війні. У планах фашистів українські землі виступали як аграрно сировинний придаток. До кінця 1941 р. майже всі українські землі були окуповані, крім Лугансь

кої та східних районів Харківської і Сталінської областей. В середині 1942 р. фашисти захопили Крим. 22 липня 1942 р. останні населені пункти України потрапили під німецьку владу.

«Нова східна територіальна політика» гітлерівської Німеччини пе редбачала ліквідацію радянської державності і знищення більшої части

ни українців. На звільнені землі за планом мали заселятися 20 млн. німців. Інша частина українського населення мала стати джерелом де шевої робочої сили для «Великої Німеччини». Відповідно до наказу

Гітлера від 17 липня 1941 р. було створено міністерство у справах зайнятих східних областей на чолі з А.Розенбергом.

Територіальна цілісність українських земель зовсім не цікавила фа шистське керівництво. Тому на теренах України німці утворили кілька

адміністративних одиниць. Найбільша з них – райхскомісаріат «Україна» з центром у м. Рівне – оформлена 20 серпня 1941 року. Райхскомісаріат складався з шести генеральних округів – Волинсько Подільського, Жи

томирського, Київського, Дніпропетровського, Миколаївського, Таврії.

Усі важливі адміністративні посади займали виключно німці, а очолював

райхскомісаріат відомий особливою ненавистю до слов’ян Е.Кох. Ло

яльні до окупантів місцеві жителі, як правило, входили до нижніх ланок управління.

1 серпня 1941 р. було створено дистрикт «Галичина» з центром у

Львові. Ця адміністративна одиниця входила до Польського генерал

губернаторства. Німці відзначали більше лояльності у ставленні західних українців до нової влади, тому останнім надавали перевагу перед поля ками при призначенні на посади місцевого цивільного управління.

Територія Одеської, південні райони Вінницької і західна частина

Миколаївської областей були об’єднані у губернаторство «Трансністрія». Право на управління і економічне використання цієї території німці віддали своєму союзникові – Румунії. Територія Чернівецької області

була приєднана до королівства Румунії як губернаторство «Буковина»,

атериторія Ізмаїльської області увійшла у губернаторство «Бессарабія».

* У наукових працях останнього часу використовується також термін «нацистський режим».

286

Наближені до лінії фронту території Чернігівської, Сумської, Хар

ківської, Сталінської (Донецької) і Луганської областей перебували під

управлінням військової адміністрації, точніше комендатур оперативних тилових районів. До роботи в місцевих цивільних органах управління

залучали тих, хто був незадоволений радянською владою. Прифронтова зона відмежовувалася від райхскомісаріату кордоном, переходити який дозволялося лише в певному місці за спеціальними перепустками.

Режим, який було встановлено на теренах України, передбачав то тальний контроль військової влади та окупаційної адміністрації. При цьому особливі функції покладалися на гестапо, жандармерію, поліцію, спеціальні групи та «зондеркоманди». У жовтні 1941 р. село Обухівку було спалено, а все населення розстріляно. 250 населених пунктів Ук

раїни за час окупації піддано тій же участі. Жертвами масових розстрілів

уКиєві стали 195 тис. осіб. У Рівному – 99 тис., сотні тисяч було знищено

умістах і селах України. Відповідно до гітлерівського наказу від 7 грудня

1941 р., який має назву «Ніч і туман», кожен, хто чинив опір фашистам, мав бути страчений. Після цього терор став ще більш цинічним та масовим. Тільки в Україні було створено 50 гетто та понад 180 концен траційних таборів.

Програма поневолення населення окупованих територій методично здійснювалася фашистами. За час окупації до Німеччини було вивезено понад 2,4 млн. жителів України.

Згідно з фашистськими наказами трудовій повинності підлягала лю

дина віком від 18 до 65 років. До березня 1944 р. з України тільки

зусиллями «Центрального торгового товариства Сходу» було вивезено

9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн інших продуктів. У збережених, але дещо змінених формах існували колгоспи,

уяких нещадно експлуатувалися селяни. Намагання поставити собі на

службу промисловість керівництву Німеччини не вдалося. Менше 5 %

довоєнного рівня видобутку вугілля в Донбасі використовувалось оку пантами.

Система медичного обслуговування згорталася. Планувалося ліквіду

вати більшу частину української інтелігенції. Міста майже не постача

лися продовольством. Київ, наприклад, втратив 60 % жителів. Щодо освітянської сфери, то Гітлер цинічно заявляв, що слов’яни – «рабська маса», їх завдання лише працювати, а з географії вони повинні знати

тільки те, що столиця Рейху – Берлін. У 1942 р. починається планомірна

германізація українських земель. За даними дослідників у цьому році в

українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. На території

частин Вінницької і Житомирської областей створено «німецьку пере селенську округу Хегевальд», у якій мешкало 9 тис. осіб. Кримське

287

узбережжя фашистське керівництво планувало перетворити на курорт

но санаторну зону для німецьких військових та політиків.

Існують різні точки зору щодо скорочення кількості українського населення під час окупації. За її період населення України зменшилося

на 13 млн., за іншими даними – на 14,5 млн. чоловік. Генеральний план «Ост» – один з головних документів фашистської окупаційної політики на східних територіях – передбачав обезлюднення цих окупованих те

риторій та переселення на них німецьких колоністів. Не випадково цей документ став одним із свідчень реальних загарбницьких планів фаши стської Німеччини щодо завойованих територій. Реалізувати ці плани не вдалося. Експансії фашистів поклав край перелом у ході Великої Вітчиз няної війни. Під Сталінградом, а пізніше під Курськом, бійці Червоної

Армії одержали нелегкі перемоги над германським фашизмом. Понад 2 млн. українців воювало на радянському боці. У кінці жовтня 1944 р. уся територія України була звільнена від фашистів.

Нові терміни і поняття

Фашизм – (від. італ. – в’язанка, жмут) політична течія, що характеризується людиноненависництвом, шовінізмом, расизмом, нетерпимістю до проявів інако думства, крайніми формами насильства та політичного терору, прагненням до загарбання чужих територій. Фашисти – носії цієї політичної ідеї.

Лояльність – ознаки громадянськості, що виявляються у згоді й умінні триматися в межах законності, у «правовому полі», дотримуватися встановлених (не важливо ким) норм, правил, вимог та настанов влади.

Гетто – у середньовічних містах особливі квартали, за територією яких не дозволялося селитися певним расовим, релігійним чи професійним групам на селення. Гітлерівці створили єврейські гетто на окупованій території. Іноді «гетто» використовується для позначення району міста, в якому селяться націо нальні меншини, що піддані дискримінації.

Експансія – загарбання державою чужих територій, економічне та політичне поневолення інших країн.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.55 56.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 352 356.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав». 2003. –

С.465 472.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 313 318.

5.Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 1945) / Україна крізь віки. – К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999. – Т.12. – 335 с.

288

7.13.РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ

ІПІДПІЛЛЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Встановлення фашистського окупаційного режиму призвело до на

ростання партизансько підпільного руху. Організаторами його були, як правило, комуністи. Радянські патріоти керувалися директивою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 26 червня 1941 р. партійним і радянським

організаціям прифронтових областей та постановою ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. «Про організацію боротьби у тилу німецьких військ». Проте, не слід перебільшувати значення цих документів, зокрема для України на першому етапі війни. Офіційна партійна історіографія ще у 1975 р. стверджувала, що під час окупації в Україні діяли 23 підпільні

обкоми, 685 міськкомів і райкомів та 4315 партосередків, але змогли розгорнути свою діяльність тільки 13 обкомів, 110 міськкомів і райкомів та 280 партійних осередків. Фахівці виділяють декілька етапів розгортан

ня радянського партизанського і підпільного руху.

Від початку Великої Вітчизняної війни до кінця 1942 року – перший етап партизанського руху. Для нього характерно зародження та збирання антифашистських сил, пошук оптимальних організаційних форм та ефек

тивних методів боротьби у ворожому тилу. Якщо вірити донесенням із штабу вермахту, в Україні дії партизан набули активності тільки після квітня 1942 року. Слабкість партизансько підпільного руху на цьому

етапі можна пояснити такими чинниками: блокування німецькими ка

ральними підрозділами цієї діяльності, відсутність у військовій доктрині

СРСР питань з організації і тактики боротьби партизанських формувань,

об’єктивні труднощі організації боротьби у ворожому тилу.

Все це призводило до стихійності та неорганізованості радянського партизансько підпільного руху, мали місце випадки саморозпуску парти

занських загонів, низка підпільних груп зазнала непоправних втрат від

зрадників та репресій окупантів. На червень 1942 р. були відомості про наявність 22 діючих загонів. У три рази зменшилася кількість підпільних організацій за період окупації (з 685 до 223).

30 травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандувача (СВГК)

було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць

– Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Це був період найзапеклішого протистояння з ворогом, в липні розпочалася

Сталінградська битва. Підтримка СВГК і місцевого населення, коорди

нація дій між окремими загонами значно посилили партизанський рух.

Наприкінці 1942 р. добре озброєні партизанські з’єднання під команду

ванням О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова здійснювали, керовані центром, рейди по німецьких тилах.

Саме з кінця 1942 р. до середини 1943 р. в історії війни виділяється

другий період партизанського руху, який має назву «стабілізація». По

ступово партизанські загони не тільки проводять масовані рейди, а й контролюють цілі райони. Фахівцями підкреслюється особлива активність

партизанського руху у переломному 1943 році: в окупаційній зоні підірва но 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. «Рейкова війна» спричиняє значні втрати для німецьких військ.

На початку лютого 1943 р. партизанське кавалерійське з’єднання М.Наумова, здійснивши багато бойових операцій, за 65 днів пройшло територіями Курської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської, Одесь кої, Вінницької, Київської та Житомирської областей і закінчило рейд у Білорусі. В першій половині березня у рейд на Правобережжя виру

шило Чернігівське партизанське з’єднання під командуванням О.Федо рова. Рейд завершився в червні на півночі Волинської області. Парти зани знищили 700 німецьких ешелонів, підірвали десятки залізничних

мостів.

Третій етап партизанськоBпідпільного руху продовжувався до повної перемоги над фашизмом. У цей період – період «активних наступальних дій» – партизанські загони проводять широкомасштабні диверсії, чис

ленні рейди по тилах окупантів. Низка партизанських загонів активно взаємодіє з частинами Червоної Армії. У партизанських загонах дія ли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий з

них – М.Кузнєцов (діяв у німецькому тилу як обер лейтенант П.Зіберт).

У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під

командуванням П.Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу.

Партизанські формування України провели 19 рейдів загальною дов жиною 52 тис. км. За період Великої Вітчизняної війни у партизанських загонах і з’єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30 % з яких

загинуло. Найбільшими загонами були партизанські з’єднання С.Ковпа

ка, О.Федорова, М.Наумова та ін. У партизанських загонах, які форму валися в Україні, українці становили менше половини, а у партизан ському з’єднанні С.Ковпака – третину.

В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників.

Представники підпільної організації «Партизанська іскра» у с. Кримки на Миколаївщині вчиняли диверсії на залізниці, визволяли з таборів військовополонених, нападали на поліцаїв тощо. У ворожому тилу діяли

антифашистські організації «Спартак» (Кіровоградська область), «Моло

да гвардія» (м. Краснодон), «Вуйко» (м. Тернопіль) та ін. У складі

підпільних організацій і груп нараховувалося до 100 тис. осіб.

За самовіддану боротьбу проти німецько фашистських загарбників партизани і підпільники одержали понад 57,5 тис. державних нагород,

290